ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
ПОСТАНОВА
23.10.06 Справа№ 5/1565-28/260 А
14 год 40 хв
За позовом: Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова, м. Львів
до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Ресурс плюс”, м. Львів
до відповідача 2: Компанія “Веліа Системз Лімітед” (“Velia System Limited”), Великобританія, Лондон
про визнання недійсними контракту від 10.12.2004 року № 01-10/12-GB та зобов”язання вчинити дії
Суддя Морозюк А.Я.
Секретар судового засідання
Онишко І.Р.
м. Львів, вул. Личаківська,128,
Зал судового засідання № 302.
Представники сторін
Від позивача: Кохан А.В. -начальник юридичного відділу
Від відповідача 1: Корпало О.О. -представник, Семенюта Д.В. - представник
Від відповідача 2: не з”явився
Позов заявлено Державною податковою інспекцією у Франківському районі м. Львова до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Ресурс плюс” та до Компанії “Веліа Системз Лімітед” (“Velia System Limited”) про визнання недійсними контракту від 10.12.2004 року № 01-10/12-GB та зобов”язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Ресурс Плюс»зменшити у документах податкової звітності суму бюджетного відшкодування на 1223764 грн.
Представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених в позовній заяві, позивач просить визнати недійсним контракт від 10.12.2004 року № 01-10/12-GB, укладений між ТзОВ «ТД Ресурс Плюс»та компанією “Velia System Limited”, у зв'язку з наявністю умислу в ТзОВ «ТД Ресурс Плюс»на заподіяння шкоди бюджету та зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю „Торговий дім Ресурс Плюс” зменшити у документах податкової звітності суму бюджетного відшкодування на 1223764 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на лист Торговельно-економічної місії у складі Посольства України в Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії від 19.04.2006 року №79/2, в якому зазначається, що за наданою Держреєстром “Companies House” та кредитним бюро “First Report” інформацією, компанія “Velia System Limited” є сплячою, тобто такою, що не здійснювала фінансових операцій протягом фінансового року, а також є неторговельною компанією та компанією, що не функціонує, тому позивач вважає, що у компанії “Velia System Limited” відсутні матеріальні та нематеріальні активи, готівкові кошти та відсутній товарообіг. З цього позивач зробив висновок про відсутність товарообігу між відповідачами, що на його думку позбавляє ТзОВ “Торговий дім Ресурс Плюс” права на експортне відшкодування ПДВ, оскільки зазначені факти вказують на те, що вивезення товарів за межі митної території України не здійснювалось. У зв'язку з цим позивач вважає декларування відповідачем 1 (ТзОВ “Торговий дім Ресурс Плюс”) ПДВ до відшкодування неправомірним, що свідчить про умисел у відповідача 1 на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, оскільки повернення бюджетного відшкодування заподіює шкоду бюджету України. Також позивач зазначив, що Рішенням Конституційного суду України від 26.11.1998 року № 16-рп/98 встановлено, що від імені суб”єктів зовнішньоекономічної діяльності України, що є юридичними особами, зовнішньоекономічний договір (контракт) підписує особа, яка має таке право згідно з посадою відповідно до установчих документів даного суб”єкта зовнішньоекономічної діяльності, та особа, яку уповноважено на це довіреністю, виданою за підписом керівника суб”єкта зовнішньоекономічної діяльності одноособово чи в іншому порядку, передбаченому установчими документами, або особа, яку уповноважено на це документами безпосередньо. Проте оскаржуваний контракт від імені нерезидента підписаний лише представником, що не відповідає вищенаведеним вимогам. Відповідно до ст.6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” зовнішньоекономічний договір може бути визнано недійсним в судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законодавства або міжнародних договорів України.
Письмових заяв про зміну позовних вимог в порядку ч.1 ст.137 КАС України до суду від позивача не надходило.
Представники відповідача 1 проти позову заперечують, просять відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. У поясненні на позовну заяву від 21.09.2006 року та запереченні на позовну заяву від 09.10.2006 року відповідач 1 зазначає, що оспорюваний контракт не можна розцінювати як такий, що спрямований на приховування від оподаткування прибутків та доходів юридичної особи, оскільки право на отримання сум бюджетного відшкодування при умові правильності їх визначення передбачено Законом України “Про податок на додану вартість”. Правомірність заявлення ТзОВ “Торговий дім Ресурс Плюс” до відшкодування сум податку на додану вартість в січні-лютому 2005 року підтверджене рішенням ДПА України про результати розгляду повторної скарги №573/6/25-0115 від 25.01.2006р. Факт виконання перевезень товару та вивезення його за межі митної території України підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (СМR) та вантажними митними деклараціями (ВМД). Відповідач 1 зазначає, що позивачем не взято до уваги той факт, що на всіх примірниках вантажних митних декларацій, пред”явлених податковому органу, митним органом вчинено напис на фактичне вивезення задекларованих у ВМД товарів за межі митної території України, який засвідчений гербовою печаткою митного органу та підписом відповідальної особи. Відповідач 1 вважає також безпідставною вимогу позивача зобов'язати ТзОВ “Торговий дім Ресурс Плюс” зменшити у документах податкової звітності суму бюджетного відшкодування на 1 223 764 грн, оскільки позивач не вказує на спосіб зменшення суми бюджетного відшкодування (шляхом зменшення задекларованої суми податкового кредиту чи збільшення задекларованої суми податкового зобов”язання) та підстав для цього.
Відповідач 2 явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, витребувані судом матеріали не подав, позовні вимоги по суті не оспорив. Суд розглядає справу за відсутності представника відповідача 2 в порядку ст. 71 КАС України на основі наявних доказів.
В судовому засіданні було досліджено письмові докази, які наявні в матеріалах справи (контракт від 10.12.2004 року № 01-10/12-GB, акт перевірки, свідоцтво про державну реєстрацію, вантажно-митні декларації, міжнародні товарно-транспортні накладні та інші наявні в матеріалах справи письмові докази).
Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року № 2747-IV, справу розглянуто в порядку, встановленому цим Кодексом.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.
10.12.2004 року між ТзОВ “Торговий дім Ресурс Плюс” та компанією “Веліа Системз Лімітед” (Великобританія) був укладений контракт №01-10/12-GB, за яким ТзОВ “Торговий дім Ресурс Плюс” зобов'язується передати, а компанія “Веліа Системз Лімітед” прийняти та оплатити шкіряний напівфабрикат “вет-блю” зі шкіри ВРХ.
Виконання перевезень товару та вивезення його за межі митної території України було здійснено у січні та лютому 2005 року, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) та вантажними митними деклараціями (ВМД), оригінали яких оглянуто у судовому засіданні, а належним чином завірені копії долучено до матеріалів справи, зокрема:
- ВМД №2000030004/5/000045 від 04.01.2005 року, товар фактично вивезено за межі митної території України 09.01.2005 року, CMR А №123076 від 04.01.2005 року;
- ВМД №2000030004/5/000088 від 05.01.2005 року, товар фактично вивезено за межі митної території України 09.01.2005 року, CMR А №123100 від 05.01.2005 року;
- ВМД №2000030004/5/000228 від 11.01.2005 року, товар фактично вивезено за межі митної території України 13.01.2005 року, CMR А №123228 від 11.01.2005 року;
- ВМД №2000030004/5/000429 від 14.01.2005 року, товар фактично вивезено за межі митної території України 17.01.2005р., CMR А №123504 від 14.01.2005 року;
- ВМД №2000030004/5/000747 від 20.01.2005 року, товар фактично вивезено за межі митної території України 22.01.2005 року, CMR А №123427 від 20.01.2005 року;
- ВМД №2000030004/5/001733 від 04.02.2005 року, товар фактично вивезено за межі митної території України 06.02.2005 року, CMR А №122787 від 04.02.2005 року
В якості оплати за отриманий товар компанія “Веліа Системз Лімітед” перерахувала на рахунок ТзОВ “Торговий дім Ресурс Плюс” кошти на загальну суму 389627,47 євро, що підтверджують повідомлення про надходження валютних коштів №11508704 від 28.01.2005 року, №12886724 від 26.04.2005 року, оригінали яких оглянуто в судовому засіданні, а належним чином завірені копії долучено до матеріалів справи.
У квітні 2005 року Позивачем було проведено тематичну документальну перевірку відповідача 1 з питань правильності віднесення сум податку на додану вартість до податкового зобов'язання та податкового кредиту за січень та лютий 2005 року, за результатами якої було складено акт № 23-2/590 від 18.04.2005 року, яким було встановлено завищення Відповідачем 1 податкового кредиту у січні 2005 року на 670603,00 грн., у лютому 2005 року на 165761,00грн. внаслідок порушення відповідачем 1 п.п 7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.1997 року з наступними змінами та доповненнями. На підставі вказаного акту Позивачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 19.04.2005р. № 7589/10/23-2, яким виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у січні 2005 року на 670603,00 грн, у лютому 2005 року на 165761,00 грн. За результатами адміністративного оскарження в порядку, визначеному Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року, ДПА України своїм рішенням № 573/6/25-0115 від 25.01.2006р. задовольняє скаргу відповідача 1 та скасовує податкове повідомлення-рішення від 19.04.2005 року № 7589/10/23-2.
При прийнятті постанови суд виходив з наступного.
Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ст.208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Тобто, згідно вказаних ст.207 та ст. 208 Господарського кодексу України, необхідними умовами для визнання недійсною угоди, є укладання її з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність наміру (умислу) хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Як зазначено в Постанові Пленуму Верховного суду України № 3 від 28.04.1978 року „Про судову практику в справах про визнання недійсними угод” при розгляді справ про визнання угоди недійсною на підставі її вчинення з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави та суспільства, слід мати на увазі, що дія цієї норми поширюється на угоди, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою, приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування, використання майна, що знаходиться у їх власності або користуванні, на шкоду правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених у обігу.
Позивачем не наведено жодних доказів наявності наміру (умислу) у відповідача 1 на вчинення контракту №01-10/12-GB від 10.12.2004 року між ТзОВ “Торговий дім Ресурс Плюс” та компанією “ Веліа Системз Лімітед” (Великобританія) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Посилання Позивача на лист Торговельно-економічної місії у складі Посольства України в Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії від 19.04.2006р. №79/2 не береться судом до уваги, оскільки стосується виключно компанії “ Веліа Системз Лімітед” та жодним чином не вказує на наявність умислу у відповідача 1 (ТзОВ “Торговий дім Ресурс Плюс”) на вчинення контракту №01-10/12-GB від 10.12.2004 року з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Окрім цього, позивачем не надано жодних офіційних доказів того, що компанія “ Веліа Системз Лімітед” у 2005 році не провадила господарської діяльності, термін „спляча” відсутній у законодавстві України, а інформація, яка міститься в будь-яких листах, не може бути підставою для висновку про відсутність вивезення (експортування) ТзОВ „Торговий дім Ресурс Плюс” товару за межі митної території України та не може бути підставою для висновку про відсутність у ТзОВ „Торговий дім Ресурс Плюс” права на експортне відшкодування та наміру (умислу) на укладення оспорюваного контракту всупереч інтересам держави.
Доводи позивача про відсутність товарообігу між відповідачами спростовуються наявними в матеріалах справи доказами: належним чином завіреними копіями вантажно-митних декларацій №2000030004/5/000045 від 04.01.2005 року, №2000030004/5/000088 від 05.01.2005 року, №2000030004/5/000228 від 11.01.2005 року, №2000030004/5/000429 від 14.01.2005 року, №2000030004/5/000747 від 20.01.2005 року, №2000030004/5/001733 від 04.02.2005 року, з відмітками митного органу у відповідності до “Порядку підтвердження відомостей про фактичне вивезення товарів за межі митної території України», затвердженого спільним наказом Державної податкової адміністрації України та Державної митної служби України №163/121 від 21.03.2002 року про фактичне вивезення товару за межі митної території України, а також належним чином завіреними копіями міжнародних товарно-транспортних накладних серії А №№ 123076 від 04.01.2005 року, 123100 від 05.01.2005 року, 123228 від 11.01.2005 року, 123504 від 14.01.2005 року, 123427 від 20.01.2005 року, 122787 від 04.02.2005 року.
Позивач заявляє позовну вимогу, якою вимагає зобов'язати відповідача 1 (ТзОВ „Торговий дім Ресурс Плюс”) зменшити у документах податкової звітності суму бюджетного відшкодування на 1223764,00 грн, однак не обґрунтовує свою вимогу та не вказує на спосіб і підстави зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ. Єдиним наслідком, відповідно до ст.208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за наявності наміру лише у однієї із сторін є повернення усього одержане нею другій стороні та стягнення за рішенням суду в доход держави одержаного останньою або належного їй на відшкодування виконаного. Такого наслідку як зменшення суми бюджетного відшкодування у документах податкової звітності чинним законодавством не передбачено.
Безпідставним є посилання позивача на Рішення Конституційного суду України від 26.11.1998 року № 16-рп/98, яким встановлено, що від імені суб”єктів зовнішньоекономічної діяльності України, що є юридичними особами, зовнішньоекономічний договір (контракт) підписує особа, яка має таке право згідно з посадою відповідно до установчих документів даного суб”єкта зовнішньоекономічної діяльності, та особа, яку уповноважено на це довіреністю, виданою за підписом керівника суб”єкта зовнішньоекономічної діяльності одноособово чи в іншому порядку, передбаченому установчими документами, або особа, яку уповноважено на це документами безпосередньо. Дане Рішення Конституційного суду стосувалося частини другої статті 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” в редакції до внесення змін Законом України від 21.10.1999 року № 1182-XIV, і не стосується змісту частини 2 статті 6 в новій редакції(згідно Закону України від 21.10.1999 року № 1182-XIV), яка не передбачає підписання зовнішньоекономічного контракту двома особами.
З огляду на все вищенаведене, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю та необґрунтованістю.
Клопотання позивача від 23.10.2006 року про виклик в судове засідання ОСОБА_1 в якості свідка по справі судом відхиляється з огляду на те, що обставини, які, як вказує заявник, можуть бути відомі свідку, не мають відношення до предмету даного спору та не підлягають з'ясуванню.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 207, 208 ГК України, п.2-1, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень та ст.ст. 69-71,86,158,160,162,163,167 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року № 2747-IV (із змінами та доповненнями), господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, передбаченому ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову в повному обсязі складено 27.10.2006 року
Суддя Морозюк А.Я.