Справа № 0907/2-6800/2011

Провадження № 22ц/779/9/2013

Категорія 51

Головуючий у 1 інстанції Барашков В.В.

Суддя-доповідач Ковалюк Я.Ю.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Ковалюка Я.Ю.

суддів: Девляшевського В.А., Шалаути Г.І.,

секретаря Городецької У.С.

з участю: представника апелянта - Чебачової Ю.О., позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліс промкомбінат», Міністерства оборони України про стягнення коштів, відшкодування майнової та моральної шкоди, за апеляційною скаргою державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» на рішення Івано-Франківського міського суду від 14 серпня 2012 року,-

в с т а н о в и л а :

В липні 2011 року позивач звернувся в суд із зазначеним позовом посилаючись на те, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 16.11.2010 року ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» зобов'язано виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу та невиконання рішення суду про його поновлення на роботі в розмірі 120 854 грн. Однак вказане рішення суду щодо виплати середнього заробітку не виконано.

Просив стягнути з відповідача: середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.05.2010 по 17.09.2010 року, враховуючи рішення суду від 16.11.2010 року в розмірі 27822,72грн.; компенсацію помісячну за несвоєчасно виплачену зарплату в сумі 120854,94грн., враховуючи рішення суду від 16.11.2010 року, починаючи з грудня 2010 року по травень 2012 року в сумі 7030,13грн.; індексацію невиплаченого середнього заробітку в сумі 120854,94 грн., починаючи з грудня 2010 року по червень 2010 року в сумі 24920,29грн.; середній заробіток за час вимушеного прогулу з 8 січня 2011 року по 30 червня 2012 року у зв'язку із затримкою роботодавцем видачі трудової книжки та розрахункових коштів; розрахункові кошти по день проведення з позивачем повного розрахунку з врахування рішення суду по даній справі; матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі одного середньомісячного заробітку згідно контракту в зв'язку з наданням відпустки в сумі 5164,20 грн.; вихідну допомогу в розмірі 3-х місячного середнього заробітку в сумі 18147,60 грн.; моральну шкоду в розмірі 120000 грн.; компенсацію за 40 календарних днів невикористаної щорічної відпустки в сумі 7819,20 грн.; компенсацію за невикористану додаткову відпустку 24 робочих дні за 3-х річну роботу в сумі 5508,48 грн., а всього 294449,42 грн.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 13.08.2012 року, за заявою позивача, залишено без розгляду вимоги ОСОБА_3 про зобов'язання нарахувати та сплатити позивачу кошти за час вимушеного прогулу за період з 01.05.2010 року по 17.09.2010 року.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 14 серпня 2012 року позов задоволено частково та стягнуто з державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» на користь ОСОБА_3 грошові кошти на загальну суму 125039,36 грн.

На дане рішення ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апелянт зазначає, що в резолютивній частині рішення суду зазначено про часткове задоволення позовних вимог позивача, однак не зазначено в якій частині задоволено, а в якій у задоволенні позовних вимог відмовлено, чим порушив п.4.ч.1 ст.215 ЦПК України, щодо змісту резолютивної частини рішення.

На думку апелянта, судом порушено п.6 постанови пленуму Верховного суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», відповідно до якої, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню, проте при винесенні оскаржуваного рішення наведення таких розрахунків не було здійснено.

Також апелянт вказує, що наказом Міністра оборони України, позивача звільнено з роботи 13.12.2010 року на підставі ст.40 п.1 КЗпП України, в зв'язку з відмовою Міністра оборони України укласти контракт з керівником підприємства на новий термін. В трудову книжку позивача, на підставі зазначеного наказу, відділом кадрів ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» належним чином внесено запис та бухгалтерією підприємства проведено нарахування розрахункових коштів. Оскільки в день звільнення позивача з роботи він не працював, підприємство зобов'язано видати трудову книжку і провести з ним повний розрахунок на наступний день після пред'явлення ним вимоги про розрахунок. Проте судом не враховано, що позивач не звертався з вимогою про проведення з ним розрахунку.

Вважає, що оскільки ОСОБА_3 умисно відмовлявся отримувати трудову книжку, що позивач підтвердив в судовому засіданні, то його посилання на неотримання ним трудової книжки з вини підприємства є безпідставними. Вважає, що ними подано достатньо доказів про відсутність вини підприємства у тому, що з позивачем виникли невчасні нарахування та невиплата розрахункових коштів.

З вищенаведених підстав просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представник апелянта в засіданні апеляційного суду повністю підтримав вимоги апеляційної скарги й просив їх задовольнити.

Позивач в судовому засіданні скаргу не визнав, вважає її безпідставною, а рішення - законним і обґрунтованим, яке просив залишити в силі, відмовивши у задоволенні скарги.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Даним вимогам законодавства оскаржуване рішення не відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не вжили заходів для проведення повного розрахунку з позивачем, в тому числі не видали ОСОБА_3 трудову книжку.

Однак, такий висновок суду не ґрунтується на доказах, суперечить закону та встановленим обставинам, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до загальних засад цивільного судочинства захисту підлягають законні права та інтереси громадян.

Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи при задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08 січня 2011 року по 30 червня 2012року(у зв'язку з затримкою роботодавцем видачі трудової книжки та розрахункових коштів) судом першої інстанції, на думку колегії суддів, зроблено невірний висновок про те, що відповідачами не вжито передбачених законом заходів для проведення повного розрахунку з позивачем та видачі йому трудової книжки.

Так, наказом Міністра оборони України № 654 від 10.12.2010 року позивача звільнено з роботи 13.12.2010 року на підставі ст.40п.1 КЗпП України у зв'язку з відмовою Міністра оборони України укласти контракт з керівником підприємства на новий термін. На підставі зазначеного наказу відділом кадрів ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» належним чином внесено запис в трудову книжку позивача, про що свідчить запис №17 (копія стор. 18-21 трудової книжки позивача додана до матеріалів справи) та бухгалтерією підприємства проведено нарахування розрахункових коштів.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівнику належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Але на час звільнення позивача з роботи він не працював, перебував на лікарняному, що позивач підтвердив під час судового розгляду даної справи та про що не було відомо на день звільнення ні Міністерству оборони України, ні ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат».

Враховуючи вищезазначене та відповідно до вимог трудового законодавства ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» був зобов'язаний видати позивачу належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок на наступний день після пред'явлення позивачем вимоги про розрахунок.

Проте судом не враховано, що позивач з вимогою про проведення з ним розрахунку та отримання трудової книжки в ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» не звертався. Натомість він звернувся в Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області з позовною заявою про визнання незаконним та скасування наказу Міністра оборони України №654 від 10.12.2012 року про звільнення з роботи та поновлення на роботі. Під час розгляду справи по суті представником Міністерства оборони України в присутності юрисконсульта ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» Чебачової Ю.О. та заступника директора з питань правового забезпечення ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» Шостаківського О.П. було запропоновано позивачу отримати трудову книжку.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 27 травня 2011 року по справі №0907/2-4286/11 за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, третя особа ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» про визнання незаконним та скасування наказу Міністра оборони України № 654 від 10.12.2010 року та поновлення на роботі, змінено дату звільнення ОСОБА_3 з 13.12.2010 року на 07.01.2011року. У позовних вимогах ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу Міністра оборони України №654 від 10.12.2012 року про звільнення з роботи та поновлення на роботі відмовлено. Дане рішення не підлягало негайному виконанню.

15.07.2011року позивач звернувся в ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» з заявою про отримання розрахункових коштів та трудової книжки, але відмовився отримати трудову книжку та розрахункові кошти без внесення запису про зміну дати звільнення. Але на час вказаного звернення позивача рішення Івано-Франківського міського суду від 27 травня 2011 року по справі №0907/2-4286/11 ще не набуло законної сили, тому у ДП «Івано- Франківський військовий ліспромкомбінат» були відсутні підстави для внесення запису про зміну дати звільнення.

Крім того, місцевим судом не враховано, що 12.08.2011 року у відповідь на звернення позивача йому направлялись повідомлення про можливість отримання ним трудової книжки та відомості про проведення з ним розрахунку. Оскільки позивач так і не з'явився у службу управління персоналом та в бухгалтерію підприємства, ДП «Івано- Франківський військовий ліспромкомбінат» не мало можливості видати ОСОБА_3 трудову книжку.

Відповідно до ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області, рішення Івано- Франківського міського суду від 27.05.2011року набуло законної сили тільки 03.08.2011року .

11.08.2011 року відділом кадрів ДП «Івано- Франківський військовий ліспромкомбінат» отримано копію оспорюваного рішення й одразу ж було внесено запис до трудової книжки позивача (запис №18). З цього часу неодноразово направлялися листи позивачу про можливість отримання трудової книжки та розрахункових коштів.

Проте, позивач звернувся до ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» із заявою про отримання трудової книжки та розрахункових коштів тільки 13.12.2011 року.

29.12.2011року ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» направило відповідь на вказане звернення про можливість отримання позивачем трудової книжки в будь-який зручний для нього час упродовж робочих днів з 8 до 17 год., а також направлено копію наказу МО України №798 від 22.12.2011 року та копію наказу №241-к від 29.12.2011 року.

Але позивач у відділ кадрів підприємства за отриманням трудової книжки так і не з'явився, тому посилання позивача на те, що не отримання ним трудової книжки здійснено з вини ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» є безпідставними, оскільки ОСОБА_3 відмовлявся отримувати трудову книжку, що він не заперечував і в засіданні апеляційного суду.

Вказане підтверджується також актом про відмову позивача в отриманні трудової книжки, складеного 06.06.2012року в суді першої інстанції. Позивач ознайомився з записами в трудовій книжці та відмовився її отримати у зв'язку з тим, що на його думку, в графі 2 (запис №18) неправильно внесено дату звільнення, а саме замість 07.01.2011 року має бути дата 29.12.2011року.

Проте, відповідно до п.2.26. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства соціального захисту населення N 58 від 29.07.93p., запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення. Тобто запис №18 у трудовій книжці позивача проведений у відповідності до норм чинного законодавства, оскільки дату звільнення позивача визначено рішенням Івано- Франківського міського суду від 27 травня 2011 року по справі №0907/2- 4286/11 (набрало законної сили 03.08.2011р.) та виданими на його виконання наказами Міністра оборони України та ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат». Датою звільнення позивача з роботи є 07.01.2011 року.

Судом не взято до уваги також і роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, які містяться у п. 20 постанови від 24 грудня 1999 p. N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» про те, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, а коли він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні останнього до розгляду справи - по день постановления рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

В даному випадку не вчасне нарахування та невиплата розрахункових коштів виникли не з вини підприємства , яке подало достатньо належних доказів про відсутність своєї вини, які не були прийняті до уваги судом при винесені оскаржуваного рішення, а саме:

- на момент пред'явлення позивачем вимоги про розрахунок 15.07.2011 року, відповідно до даних бухгалтерії, розрахунок з ним проведено в повному обсязі, крім того борг ОСОБА_3 перед підприємством становив 3279,23грн.;

- нарахування та невиплата заробітної плати за час вимушеного прогулу, згідно рішення суду по справі № 2-5099/2010 від 16.10.2010 року не було здійснено, оскільки на підприємстві було відсутнє вказане рішення й останнє не було звернуто до виконання, тому відсутні і підстави для проведення такого нарахування;

- відповідно до ст.82 КЗпП України обчислення стажу роботи , що дає право на щорічну відпустку зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

- оскільки підприємству не було відомо про рішення суду, яким період з 20.01.2009 по 20.09.2010 року був визнаний часом вимушеного прогулу, то і компенсацію за невикористану відпустку за вказаний період підприємство не мало підстав нараховувати та виплачувати;

- станом на 04.08.2011 року, на момент набрання рішенням Івано- Франківського міського суду від 25.03.2011р. по справі №0907/2-4286/11 року законної сили, нарахування бухгалтерією компенсації за невикористану відпустку (3 дні) за період з 13.12.2010 по 07.01.2010р. не були проведені оскільки у бухгалтерії були відсутні підстави для такого нарахування, а саме відсутній на підприємстві наказ МО України про зміни до наказу №654 від 10.12.2010р. (зміна дати звільнення на 07.01.2011р.) та самого рішення суду.

Також судом не враховано, що всі вищезазначені нарахування проведені 29.12.2011 року, про що повідомлено позивача листом (міститься в матеріалах справи), а сума в 120854 грн. 82 коп., згідно рішення суду по справі № 2-5099/2010 від 16.10.2010 року, стягнуто в повному обсязі на користь позивача виконавчою службою.

Крім того, відповідно до п. 27постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам необхідно враховувати, що згідно зі ст.21 КЗпП належним відповідачем у справі за позовом про оплату праці є та юридична особа (підприємство, установа, організація), з якою позивачем укладено трудовий договір. Оскільки трудовий договір (контракт) позивачем укладено з Міністерством оборони України, то і належним відповідачем по даній справі мало би бути Міністерство оборони України.

При задоволенні позовних вимог позивача щодо проведення індексації та компенсації судом першої інстанції не враховано рекомендації зазначені в листі Міністертва праці та соціальної політики №21/10/136-07 від 22.03.2007р. про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. N 1078, а компенсація заробітної плати у зв'язку з несвоєчасною її виплатою здійснюється відповіднодо Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушеннями термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 p. N 159. Нарахування сум індексації та компенсації на доходи, виплачені за рішенням суду, цими нормативно-правовими актами не передбачено. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів визначаються Законом України "Про виконавче провадження". Тому нарахування сум індексації та компенсації на 120854 грн. 82 коп., стягнутих з підприємства, згідно рішення від 16.10.2012року виконавчою службою, жодним законодавчим актом не передбачено.

Крім того судом першої інстанції не взято до уваги, що 17.09.2010 року наказом Міністра оборони України ОСОБА_3 поновлено на роботі та відповідно до наказу по підприємству №99-к від 21.09.2010 року (міститься в матеріалах справи) ОСОБА_3 приступив до виконання обов'язків директора ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат». Рішення по справі № 2-5099/2010 за позовом ОСОБА_3 до ДП «Івано- Франківський військовий ліспромкомбінат» про стягнення коштів за час вимушеного прогулу та за час невиконання рішення суду, яким позов ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі та стягнуто з ДП «Івано- Франківський військовий ліспромкомбінат» на його користь 120854 грн. 82 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням та невиконанням рішення суду винесене 16 листопада 2010 року з підстав визнання позовних вимог директором підприємства, тобто самим позивачем по даній справі. Вказане рішення від 16.11.2010 року набрало законної сили 29.11.2010р. На момент винесення рішення по справі № 2-5099/2010 та набрання ним законної сили ОСОБА_3 займав посаду директора ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» та не надав жодного розпорядження бухгалтерії підприємства про нарахування та виплату йому коштів, згідно рішення суду від 16.11.2010 року.

Також суд не взяв до уваги того факту, що позивач звернувся до виконавчої служби тільки в серпні 2011 року, тобто своєю бездіяльністю самостійно затягував виконання рішення суду про стягнення середнього заробітку. Оскільки на підприємстві були відсутні документально підтверджені підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за рішенням суду, в новопризначеного директора підприємства були відсутні підстави для виплати ОСОБА_3 коштів, стягнених згідно вказаного рішення суду.

Згідно ст.5 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та п.6 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушеннями термінів їх виплати своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.

Судом також не наведено обгрунтування задоволення позовних вимог в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення. Оскільки виплата матеріальної допомоги на оздоровлення була передбачена контрактом строк чинності якого закінчився, а іншими внутрішніми документами, що діють на підприємстві виплата такої матеріальної допомоги не передбачена, право на таку допомогу у позивача відсутнє. Крім того відповідно до п.3.3 контракту від 29.12.2006р., керівник підприємства час початку та закінчення відпустки зобов'язаний погоджувати з органом управління майном тобто Міністерством оборони України. Позивач відпустку з Міністерством оборони України не погодив, тому вихід у відпустку ОСОБА_3 є неправомірним. Також слід зауважити, що при видачі наказу про свій вихід у відпустку позивач, будучи директором підприємства, не зобов'язав бухгалтерію нарахувати та виплатити йому зазначену матеріальну допомогу.

Задовольняючи вимоги позивача про виплату вихідної допомоги в розмірі трьохмісячного середнього заробітку (у зв'язку із звільненням по ст.40 п.1. КЗпП України), судом не взято до уваги, що згідно довідки, поданої бухгалтерією підприємства при звільненні позивачу нараховано вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку, відповідно до ст.44 КЗпП України, згідно якої при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Також при частковому задоволені вимог позивача щодо стягнення моральної шкоди судом порушено положення ст.2371 КЗпП України, відповідно до якої відшкодування моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя та положення ст. 60 ЦПК України, якою передбачено, що сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995р. «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», при визначені розміру моральної шкоди враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Також відповідно до п.5 вищезгаданої постанови при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають встановленню наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Тобто, факт заподіяння позивачеві моральних страждань повинен мати підтвердження.

Суд, зокрема, повинен був з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто, факт заподіяння позивачеві моральних страждань повинен мати підтвердження, а обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди виникає лише за умови, що моральні страждання працівника або втрата ним нормальних життєвих зв'язків або здійснення додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідками порушення законних прав працівника.

Про те під час судового розгляду справи судом не було з'ясовано, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Також позивачем не надано жодних підтверджуючих доказів про настання для нього моральних страждань чи доказів того, що були порушені його нормальні життєві зв'язки.

При задоволені позовних вимог позивача щодо стягнення компенсації за 40 календарних днів невикористаної відпустки в сумі 7819,20грн. судом не взято до уваги, що вказана компенсація вже нарахована та виплачена позивачу бухгалтерією підприємства.

При стягненні судом компенсації за невикористану додаткову відпустку 24 робочі дні за 3-х річну роботу в сумі 5508,48грн. судом не враховано пояснення начальника служби управління персоналом та відомості з особової картки (типова форма Т-2) ОСОБА_3, відповідно до яких позивач використав додаткову відпустку по 15.01.2009року. Відповідно до додатку №5 до колективного договору ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» між адміністрацією та трудовим колективом на 2010-2012рік директор підприємства має право на отримання додаткової відпустки тривалістю 28 календарних днів після кожних 3-ьох років безперервної роботи. Оскільки з 15.01.2009року по день звільнення позивача, а саме 07.01.2011 року, трьох років безперервної роботи не пройшло позивач не мав права на отримання додаткової відпустки за вказаний період.

Крім того, ст. 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Проведення компенсації за інші види додаткових відпусток, в тому числі компенсації за невикористану додаткову відпустку за трьохрічну роботу не передбачено ні чинним законодавством, ні колективним договором ДП «Івано-Франківський військовий ліпромкомбінат» між адміністрацією та трудовим колективом на 2010-2012рік.

Більше того, судом порушено п.6 Постанови пленуму Верховного суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», відповідно до якої, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. П ДП «Івано-Франківський військовий ліпромкомбінат» між адміністрацією та трудовим колективом на 2010-2012рік ДП «Івано-Франківський військовий ліпромкомбінат» між адміністрацією та трудовим колективом на 2010-2012рік роте при винесенні оскаржуваного рішення наведення таких розрахунків не було здійснено.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у зв'язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

Розглянувши справу, в межах пред'явленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, про відмову в позові.

Керуючись ст.ст. 218, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліс промкомбінат» задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 14 серпня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні заявлених позовних вимог ОСОБА_3 до державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат», Міністерства оборони України відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Я.Ю. Ковалюк

Судді: Г.І. Шалаута

В.А. Девляшевський

Згідно з оригіналом

Суддя Я.Ю. Ковалюк