ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 січня 2013 року м. Київ К/9991/6559/12
Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі
Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А., Мороз Л.Л.,
здійснивши попередній розгляд адміністративної справи за позовом фізичної
особи - підприємця ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Крижопільському районі Вінницької області (далі -УПФ, Фонд відповідно) про скасування вимоги, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року,
установив:
У вересні 2011 року фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу УПФ від 25 березня 2011 року № 61 про сплату заборгованості по страхових внесках за ІІІ квартал 2010 року в сумі 1339,20 гривні, яка не перерахована позивачем у строк, встановлений відповідно до частини шостої статті 20 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Позивач зазначала, що сплачує збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Фонду у складі єдиного та фіксованого податку згідно з Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»та Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», тому відповідно до положень частини першої статті 71 Закону № 1058-IV вона як власник майна має право на добровільних засадах доплачувати до Фонду додаткові внески, тобто не зобов'язана сплачувати суму, зазначену в оскаржуваній вимозі УПФ.
Постановою Вінницького кружного адміністративного суду від 24 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення й ухвалити нове - про задоволення позову.
Підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон № 1058-IV, положення якого відповідають Конституції України та Основам законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно зі статтею 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Зокрема, ним визначаються принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, порядок використання коштів Фонду та організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, закріпленими у статті 7 Закону № 1058-IV:
законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності;
права на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування осіб, які відповідно до цього Закону не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню;
заінтересованості кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію;
рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу);
солідарності та субсидування в солідарній системі;
фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів;
спрямування частини страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування для здійснення оплати договорів страхування довічної пенсії і одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застрахованої особи з урахуванням інвестиційного доходу;
державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом;
гласності, прозорості та доступності діяльності Фонду;
обов'язковості фінансування за рахунок коштів Фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом;
цільового та ефективного використання коштів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
відповідальності суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
В силу положень пункту 3 статті 11, пункту 5 статті 14 та статті 15 Закону № 1058-ІV позивач входить до числа осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та є страхувальником - платником страхових внесків. Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначається статтею 20 Закону № 1058-IV
Відповідно до частини другої статті 17 Закону № 1058-IV страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Отже висновок судів попередніх інстанцій про застосування при розв'язанні цього спору положень Закону № 1058-ІV та відповідність дій УПФ цьому Закону і наведеним позивачем у позовній заяві нормам Конституції України є правильним.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначається статтею 20 Закону № 1058-IV та Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою правління Фонду від 19 грудня 2003 року № 21-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за № 64/8663 (далі -Інструкція).
За правилами абзацу першого частини шостої статті 20 Закону № 1058-ІУ та підпункту 5.1.4 пункту 5.1 Інструкції страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про правомірність вимоги УПФ від 25 березня 2011 року № 61, оформленої відповідачем після закінчення базового періоду, про сплату страхових внесків, які не перераховані позивачем у термін, встановлений частиною шостою статті 20 Закону № 1058-IV, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає практиці Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.
Із матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається неправильне застосування судами норм матеріального права. Також відсутні підстави для висновку, що судами порушено норми процесуального права.
Суди проаналізували положення Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», на який посилається позивач в обґрунтування позову, та відповідні положення Закону № 1058-IV, згідно з яким фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок) та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування страхові внески в порядку, визначеному цим Законом. Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають із ними в трудових відносинах. При цьому, сума страхового внеску з урахуванням встановленої зазначеним Указом частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Фонду, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподаткованого доходу, з якої сплачуються внески.
Судами враховано наведене та встановлено, що позивач у 2010 році допустила заборгованість із страхових виплат. Тому дії відповідача відповідають положенням чинного законодавства.
Якщо відсутні підстави для скасування судового рішення, суд касаційної інстанції відповідно до положень статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
ухвалив:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити і залишити без змін постанову Вінницького кружного адміністративного суду від 24 жовтня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року.
Чинним процесуальним законом не передбачена можливість оскарження цього рішення суду касаційної інстанції. Воно може бути переглянуте Верховним Судом України відповідно до положень статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді