Справа № 1423/7200/2012

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13 червня 2012 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді -Тішко Д.А., при секретарі -Гезалян Л.А., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представників третіх осіб - ОСОБА_4, ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Миколаєві цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю,

встановив:

В березні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання за нею права особистої приватної власності на нежитлове приміщення магазину, розташованого по АДРЕСА_1, який складається з магазину літ. А, цегляний, загальною площею 263,2 кв.м., сараю літ. Б, цегляний, замощення № І, та на нежитлові приміщення магазину, розташованого по АДРЕСА_2, які складаються з нежитлових приміщень магазину на першому поверсі літ. А, загальною площею 190,2кв.м.

Позивач та її представник у судовому засіданні вимоги позову підтримали, просили їх задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні вимоги позову визнав.

Представники третіх осіб у судовому засіданні залишили вирішення цього спору на розсуд суду.

Як вбачається із матеріалів справи, 16.09.2000 року Відділом реєстрацій одружень м. Миколаєва між сторонами був зареєстрований шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження № НОМЕР_2, актовий запис № 823.

З 08.05.2001 року позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), взята на облік платника податків у ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва за № 23666, з 17.01.2011 року є платником єдиного податку, та відповідно займається підприємницькою діяльністю, а саме - роздрібною торгівлею в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.

28.07.2011 року ОСОБА_1 придбала у власність приміщення магазину, розташованого по АДРЕСА_1, на підставі Договору купівлі-продажу приміщення магазину, посвідчений приватним нотаріусом ММНО ОСОБА_6 за реєстровим № 1656. Продаж вказаного приміщення магазину було вчинено за 38422 грн. 80 коп.

29.07.2011 року вказаний договір було зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Для придбання вказаного вище приміщення магазину, розташованого по АДРЕСА_1, між позивачем та ПАТ «Укрсоцбанк» був укладений Договір кредиту № 640TS10110803001 від 03.08.2011 року, за умовами якого банк надав позивачу кредит в розмірі 1085000 грн. для придбання приміщення магазину, розташованого по АДРЕСА_1 (п. 1.2. Договору).

В забезпечення виконання грошових зобов'язань за даним кредитним договором, 03.08.2011 року між позивачем та ПАТ «Укрсоцбанк» був укладений Іпотечний договір, за умовами якого позивачем було передано в іпотеку банку приміщення магазину, розташованого по АДРЕСА_1 (п. 1.1. Договору).

11.08.2011 року ОСОБА_1 придбала у власність нежитлові приміщення магазину, розташованого по АДРЕСА_2, на підставі Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень магазину, посвідченого приватним нотаріусом ММНО ОСОБА_7 за реєстровим № 1470. Продаж вказаного приміщення магазину було вчинено за 233585 грн. 57 коп.

16.08.2011 року вказаний договір був зареєстрований в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Для отримання коштів на здійснення ремонту зазначених нежитлових приміщень магазинів ФОП ОСОБА_1 уклала з ПАТ "ВТБ Банк" кредитний договір 169.20/11-М544 від 30.09.2011 року, за умовами якого банк надав позивачу кредит в розмірі 300000 грн. для покращення основних засобів (п.п. 2.1, 3.1 Договору).

В забезпечення виконання грошових зобов'язань за даним кредитним договором, 30.09.2011 року між позивачем та ПАТ «ВТБ Банк» був укладений Іпотечний договір, за умовами якого позивачем було передано в іпотеку банку нежитлові приміщення магазину, розташованого по АДРЕСА_2 (п. 1.2. Договору).

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 07.12.2011 року шлюб між сторонами було розірвано. Вказане рішення набрало законної сили 20.12.2011 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

За загальним правилами визначеними ст.ст. 60, 61 СК України та ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому, в разі набуття дружиною, чоловіком за час шлюбу майна за кошти, які належали їй, йому особисто, відповідно до правил ч. 1 ст. 57 СК України, таке майно є особистою приватною власністю дружини або чоловіка відповідно.

Як роз'яснюють пункти 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності, зокрема, майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Крім того, відповідно до правил ст. 52 ЦК України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Як роз'яснює пункт 29 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», відповідно до положень статей 57, 61 СК України та ст. 52 ЦК України, майно приватного підприємства чи фізичної особи-підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

За такого, суд приймає до уваги посилання позивача та її представника, що вказані нежитлове приміщення магазину, розташованого по АДРЕСА_1, та нежитлові приміщення магазину, розташованого по АДРЕСА_2, були придбані позивачем за власні кошти, як приватним підприємцем, з метою використання його в своїй підприємницькій діяльності, що підтверджується Договором кредиту № 640TS10110803001 від 03.08.2011 року та Іпотечним договором від 03.08.2011 року. Також позивачем був зроблений ремонт за власні кошти і відповідно позивач використовує його для здійснення своєї підприємницької діяльності. Факт отримання коштів для проведення ремонту підтверджуються Кредитним договором № 169.20/11-М544 від 30.09.2011 року, за умовами якого позивач отримала кошти як фізична особа-підприємець та використала їх за цільовим призначенням - на покращення основних засобів (проведення ремонту власних магазинів).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що нежитлове приміщення магазину, розташованого по АДРЕСА_1, та нежитлові приміщення магазину, розташованого по АДРЕСА_2, придбані ОСОБА_1 за кошти, які належали їй особисто, як фізичній особі-підприємцю, з метою використання в своїй подальшій підприємницькій діяльності, у зв'язку з чим слід визнати за позивачем право особистої приватної власності на нежитлове приміщення магазину, розташованого по АДРЕСА_1, який складається з магазину літ. А, цегляний, загальною площею 263,2кв.м., сараю літ. Б, цегляний, замощення №1, та право особистої приватної власності на нежитлове приміщення магазину, розташованого по АДРЕСА_2, який складається з нежитлових приміщень магазину на першому поверсі літ. А, загальною площею 190,2кв.м.

Таким чином, вимоги позову обґрунтовані та підлягають задоволенню.

У відповідності до ст.ст. 81, 88 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 2720 грн. 02 коп..

Керуючись ст. ст. 14, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на нежитлове приміщення магазину, розташованого по АДРЕСА_1, який складається з магазину літ. А, цегляний, загальною площею 263,2 кв.м., сараю літ. Б, цегляний, замощення № І.

Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на нежитлове приміщення магазину, розташованого по АДРЕСА_2, який складається з нежитлових приміщень магазину на першому поверсі літ-А, загальною площею 190,2 кв. м.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2720 грн. 02 коп.

Рішення може бути оскаржено через суд першої інстанції до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.А. Тішко