Справа № 22 -4537/2007 рік Головуючий в 1-й інстанції Озерянська Ж.М.
Категорія 12 Доповідач - Осіян О.М.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" жовтня 2007 року. м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Рудь В.В.
суддів - Осіяна О.М. , Ремеза В.А.
при секретарі - Панченко Д.Б.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2007 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення штрафу за попереднім договором та відшкодування шкоди, -
встановила:
У березні 2007 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до суду, в якому вказувала на те, що 11 вересня 2006 року між нею та відповідачками був укладений попередній договір, посвідчений нотаріально, відповідно до якого відповідачки зобов'язалися укласти в майбутньому договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 за ціною 32 000 доларів США до 15.12.2006 року. 20.12.2006 року була укладена додаткова угода про перенесення строку виконання зобов'язання до 12.02.2007 року. Оскільки відповідачі не виконали взятого зобов'язання, то вони повернули позивачці суму 15 150 гривень. Але відповідно до умов п.п. 5, 7 договору вони повинні сплатити ще таку ж саму суму у вигляді штрафу, а також збитки пов'язані із договором у розмірі 273, 51 гривень та моральну шкоду.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто на її користь із відповідачів солідарно 15 150 гривень суми штрафу, матеріальні збитки у розмірі 273, 51 гривень, моральну шкоду у розмірі 1000 гривень. Також стягнуті із відповідачок судові витрати, понесені позивачкою.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду, та відмову у задоволенні позову, оскільки суд не врахував всі обставини у справі та неправильно застосував норми матеріального права. Суд не з'ясував мети укладення договору, надсилання пропозиції щодо укладення договору тільки 11 лютого 2007 року та лише на адресу однієї відповідачки, а також строків вчинення інших дій позивачкою. Також нічим не підтверджено факт спричинення позивачці моральної шкоди.
Перевіривши матеріали справи, законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно скасувати, прийнявши у справі нове рішення із наступних підстав.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що 11 вересня 2006 року між сторонами був укладений попередній договір, посвідчений нотаріально, відповідно до якого відповідачки зобов'язалися укласти в майбутньому договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 за ціною 32 000 доларів США до 15.12.2006 року. Відповідно до п.5 договору на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання позивачка надала відповідачам грошову суму у розмірі 15 150 гривень. А відповідно до п.7 договору, в такому ж розмірі винна сторона у разі невиконання зобов'язання повинна була сплатити штраф іншій стороні. 20.12.2006 року була укладена додаткова угода про
перенесення строку виконання зобов'язання до 12.02.2007 року. Оскільки із вини відповідачів не виконане взяте зобов'язання, то вони повернули позивачці суму 15 150 гривень. Вважаючи відповідачок винними у не укладенні договору, суд вважав, що відповідно до умов п.п. 5, 7 договору вони повинні сплатити ще таку ж саму суму у вигляді штрафу, а також збитки пов'язані із договором у розмірі 273, 51 гривень та моральну шкоду.
Але із такими висновками суду погодитись не можна, оскільки вони зроблені без урахування всіх обставин у справі та на підставі неправильного застосування норм матеріального права.
Як вбачається із матеріалів справи підписаний сторонами попередній договір про зобов'язання у майбутньому укласти договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 за ціною 32 000 доларів США до 15.12.2006 року у разі порушення зобов'язання, передбачав обов'язок сплати штрафу винною стороною іншій стороні у розмірі ста відсотків від суми цього зобов'язання. А відповідно до п.5 договору сторони оцінили це зобов'язання у 15150 гривень.
Покладаючи на відповідачів обов'язок по сплаті штрафу та відшкодуванню шкоди суд посилався на загальні норми законодавства про зобов'язання та не врахував вимог ч.2 ст. 635 ЦК України, яка передбачає відповідальність сторони тільки за необгрунтоване ухилення від укладення договору, передбаченого попереднім договором. Така ж умова - необгрунтоване ухилення від укладання основного договору вказана і в пункті 4 попереднього договору.
Сама ж позивачка вказувала на безпідставність відмови відповідачів від укладання договору, але ніяких доказів суду щодо безпідставності відмови не надала. Крім того пропозицію укласти договір 12 лютого 2007 року, позивачка відправила 11.02.2007 року тільки ОСОБА_3
Відповідачки вказували на те, що причиною не укладення договору купівлі-продажу було бажання позивачки щоб власники приватизували присадибну земельну ділянку. Оскільки приватизацію земельної ділянки здійснити не вдалося, то сама позивачка відмовилася від купівлі будинку.
Оскільки, сторона позивача не довела достовірними та належними доказами безпідставність ухилення відповідачів від укладення угоди, а відповідачі вказують на ухилення саме позивачки, то і немає Підстав для задоволення позову та стягнення суми штрафу із відповідачів. Наявні в матеріалах справи докази достовірно не підтверджують вину відповідачів в ухиленні від укладення угоди.
В зв'язку із цим, апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Керуючись ст. 635 ЦК України, ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2007 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення штрафу за попереднім договором та відшкодування шкоди -відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту його проголошення.