Справа № 346/70/13- ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2013 року м. Коломия
Коломийський міськрайонний суд
Івано-Франківської області
у складі: головуючого-судді Калинюка О.П.
з участю: секретаря Чернової О.А.
представника позивача: Бежука С.М.
відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Коломиї цивільну справу за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця»до ОСОБА_2, яка також одночасно представляє інтереси неповнолітнього ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,-
в с т а н о в и в:
позивач звернувся до Коломийського міськрайонного суду з названим позовом.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачці ОСОБА_2 як працівнику відокремленого підрозділу «Локомотивне депо Коломия»Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» (далі -ДТГО «Львівська залізниця») згідно ордеру №84 від 21.06.1993 року було надано кімнату АДРЕСА_1, який знаходиться на балансі відокремленого підрозділу «Моторвагонне депо Коломия» ДТГО «Львівська залізниця». В 1993 році в даній кімнаті було зареєстровано дочку ОСОБА_2 - відповідачку ОСОБА_3, а в 1997 році було зареєстровано сина - ОСОБА_4 Наказом начальника відокремленого підрозділу «Моторвагонне депо Коломия» ДТГО «Львівська залізниця»від 10.05.1995 року відповідачку ОСОБА_2 звільнено з роботи на підставі п.5 ст.36 КЗпП України у зв'язку із переведенням в Івано-Франківську дирекцію залізничних перевезень. З часу реєстрації відповідачі не проживають в гуртожитку, а проживають в бригадному будинку «Моторвагонне депо Коломия». Будівля вказаного гуртожитку перебуває в господарському віданні відокремленого підрозділу «Моторвагонне депо Коломия» ДТГО «Львівська залізниця», що стверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно. В зв'язку з цим позивач, посилаючись на положення ст.ст.71, 72 ЖК України, ст. ст.15,16,391 ЦК України, ст.136 ГК України, просить визнати відповідачів такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, а саме кімнатою АДРЕСА_1.
Представник позивача Бежук С.М. позовні вимоги підтримав з підстав, вказаних в позовній заяві, та просить їх задовільнити.
Відповідачі в судовому засіданні позовні вимоги визнали з підстав, вказаних позивачем.
Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи і оцінюючи досліджені докази в сукупності, вважає, що позов слід задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до положень ч.4 ст.174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Судом встановлено, що визнання відповідачами позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Із наданих копій свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Коломийської міської ради 13.01.2007 року, та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 17.02.2007 року гуртожиток, який знаходиться в АДРЕСА_1, належить державі в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства транспорту та зв'язку України і перебуває в повному господарському віданні ДТГО «Львівська залізниця» (а.с.7,8).
Із копії ордеру №84 вбачається, що він був виданий 21.06.1993 року відповідачці ОСОБА_2, яка працювала на час видачі цього ордеру в «Локомотивне депо Коломия», на вселення в кімнату АДРЕСА_1 (а.с.9).
Згідно пояснень осіб, які беруть участь у справі, встановлено, що відповідно до наказу №103 від 10.05.1995 року відповідачка ОСОБА_2 звільнена з роботи на підставі п.5 ст.36 КЗпП України у зв'язку з переведенням в Івано-Франківську дирекцію залізничних перевезень.
Відповідно до акту про те, що особа, яка зареєстрована за вказаною адресою, не проживає на протязі тривалого часу, складеного відповідною комісією 06.09.2012 року, ОСОБА_2, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, до складу сім'ї якої входять дочка ОСОБА_3 та син ОСОБА_4, не проживають за вказаною адресою з 23.06.1993 року (а.с.4).
Відповідно до положень ч.1 ст.71 Житлового кодексу України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Згідно положень ст.72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Відповідно до положень ч.3 ст.136 Господарського кодексу України щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.
Відповідно до ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
На підставі досліджених доказів судом встановлено, що відповідачі з 23.06.1993 року не проживають в кімнаті АДРЕСА_1. Крім того, згідно спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету кімнату надано для проживання працівнику «Локомотивне депо Коломия», інваліду третьої групи ОСОБА_5 В зв'язку з цим відповідачів, а також неповнолітнього сина відповідачки ОСОБА_2- ОСОБА_4 слід визнати такими, що втратили право на користування зазначеним жилим приміщенням.
Керуючись ст.ст.71,72 ЖК України, ст. 136 ГК України, ст.391 ЦК України та, керуючись ст. 213-215 ЦПК України, суд,-
В И Р І Ш И В:
позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, такими, що втратили право користування жилим приміщенням, а саме кімнатою АДРЕСА_1.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Коломийський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення виготовлено 28.01.2013 року
Суддя: Калинюк О. П.