АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа № 22-ц/796/396/2013 Головуючий у 1-ій інстанції - Басалаєва А.В.

Доповідач - Музичко С.Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - судді: Музичко С.Г.,

суддів: Кравець В.А., Семенюк Т.А.,

при секретарі: Чайці І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 25 вересня 2012 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Правекс-Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2012 ПАТ КБ "Правекс-Банк" звернувся до Дарницького районного суду м.Києва із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 06.07.2007 між ПАТ КБ "Правекс-Банк" та ОСОБА_2 було укладено договір про відкриття кредитної лінії №1005-005/07Ф, згідно якого останній було надано в кредит 100 000,00 доларів США з відсотковою ставкою 15% річних з кінцевим терміном повернення 06.07.2011. 20.06.2008 сторони уклали договір про внесення змін до кредитного договору, за яким з 20.06.2008 була встановлена відсоткова ставка в розмірі 16% річних.

Через невиконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 25.11.2011 становить 160 951,00 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 1 285 950,20 грн., яку позивач просив суд стягнути відповідача на його користь.

Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 25.09.2012 позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подала апеляційну скаргу. Вказує, суд не врахував, що відповідачу не було надано індивідуальної ліцензії на здійснення кредитних платежів в іноземній валюті, наслідком чого є недійсність кредитного договору на підставі ст.227 ЦК України.

Суд не взяв до уваги, що позивач примусив відповідача укласти додатковий до кредитного договір, в якому підвищив процентну ставку з 15% до 16% річних, не зважаючи на те, що відповідач на той час належно виконував свої зобов'язання. Відповідно до п.4.3. кредитного договору, позивач повинен був припинити нарахування пені з 10.07.2009.

Розмір пені, визначений в кредитному договорі перевищує максимальний розмір пені, встановлений Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», таким чином розрахунок заборгованості, складений позивачем, є невірним.

Просить суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір про відкриття кредитної лінії №1005-005/07Ф від 06.07.2007 та відповідно договір іпотеки №1005-005/07Ф від 23.07.2007. та відмовити в задоволенні позовних вимог

В судове засідання сторони не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 06.07.2007 сторони уклали договір про відкриття кредитної лінії (а.с. 8-14), за яким позивач надав відповідачу кредит в розмірі 100 000,00 доларів США для придбання квартири, а остання зобов'язалася повернути кредит не пізніше 06.07.2011, сплачуючи кожного місяця проценти в розмірі 15 % річних.

Також, 20.07.2008 між сторонами було укладено договір про внесення змін до кредитного договору, згідно якого підвищено процентну ставку з 15% до 16% річних (а.с. 16).

Факт отримання кредитних коштів у вказаній вище сумі підтверджується заявою про видачу готівки №13005 від 23.07.2007 (а.с. 15).

Згідно розрахунку, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем станом на 25.11.2011 складає 160 951,00 доларів США, що по курсу НБУ станом на 25.11.2011 складає 1 285 950,20 грн. (а.с. 5-6).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вірно виходив з того, що неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором порушує права позивача, обумовлені договором та законом, а тому заборгованість, яка утворилася внаслідок цього, підлягає стягненню.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою ст.625 цього ж кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та розмір процентів, встановлений договором.

Таким чином, висновок суду про стягнення боргу з відповідача на користь позивача відповідає матеріалам справи та вимогам закону.

У відповідності до ч.3 ст.533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадку, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно із ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Вимога щодо наявності індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті передбачена ч.4 ст.5 Декрету, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Проте, на даний час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.

За таких обставин, доводи апелянта щодо недійсності кредитного договору в зв'язку з відсутністю у відповідача індивідуальної ліценції необгрунтовані.

Посилання апелянта на безпідставне підвищення процентної ставки з 15% до 16% річних, не зважаючи на належне виконання ним своїх зобов'язань за кредитом в той час, спростовуються наступним.

Так, при підписанні кредитного договору сторонами було погоджено п.7.1.2, яким передбачено, що в залежності від змін кредитної політики Банку, кредитор має право змінювати розмір процентної ставки за користування кредитом, письмово попередивши боржника про зміни процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати введення нової ставки, про що відповідач була повідомлена (а.с. 72).

Таким чином, відповідач, будучи вільним в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, погодився з такою умовою кредитного договору як право Банку змінювати процентну ставку, що підтвердив своїм власноручним підписом.

Невідповідність розміру пені, визначеному в кредитному договорі вимогам ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» не заслуговують на увагу, оскільки дія цього Закону не поширюється на договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів, в яких хоча б однією із сторін є фізична особа.

Окрім того, відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому судова колегія вважає правильним у відповідності до ст.308 ЦПК України рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу відхилити.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 25 вересня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: