03.08.2012

№ 2а/1416/671/2012

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 серпня 2012 року о 10 год. 15 хв. Ленінський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Кокорєва В. В., при секретарі Антоненко А. С., за участі позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача Лелюк Ю. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління ДАІ УМВС України в Миколаївській області, інспектора роти ДПС Лелюк Юрія Володимировича про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

В червені 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління ДАІ УМВС України в Миколаївській області, інспектора роти ДПС Лелюк Юрія Володимировича, в якому просив скасувати постанову № ВЕ1 016278 від 21.05.2012 у справі про адміністративне правопорушення.

З адміністративного позову вбачається, що 21.05.2012 відносно ОСОБА_1 інспектором ДАІ було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн., з чим він не погоджується, оскільки правил дорожнього руху він не порушував, а інспектор ДПС виніс постанову, не правильно застосувавши термін, передбачений п. 1.10 Правил дорожнього руху, які затверджені Постановою КМ України від 10.10.2001 за № 1306 (далі за текстом -ПДР), а саме «дати дорогу».

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Вказав, що пішохода не бачив, вважає притягнення до адміністративної відповідальності безпідставним.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала, наполягала його задоволенні. Вказала, що доказів правопорушення не має та інспектор ДАІ безпідставно притягнув до відповідальності позивача.

Представник відповідача УДАІ УМВС України в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Відповідач Лелюк Ю. В. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, вказав, що позивач не пропустив пішохода, який рухався з протилежного щодо позивача боку дороги. Пояснив, що пішохід відповідно до ПДР має право переходити перехрестя навіть за відсутності дорожньої розмітки та відповідного знаку, при цьому межі пішохідного переходу визначають шириною тротуару.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи судом встановлено такі обставини.

Відповідно до протоколу від 21.05.2012 позивач керуючи транспортним засобом рухався по вул. Електронна та повертаючи праворуч не надав переваги в русі пішоходу. Щодо позивача винесено постанову від 21.05.2012 серії ВЕ1 № 016278, якою ОСОБА_1 визнано винним у порушенні ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено штраф в розмірі 425 грн.

В поясненнях до протоколу від 21.05.2012 позивач зазначив, що з протоколом не погоджується, пішохода не було.

В адміністративному позові, який підписав позивач, він вказав, що намагався пояснити інспектору фактичні обставини подій, а саме, що в той момент, коли виїхав на пішохідний перехід, з лівої від нього сторони дороги пішохід йшов по проїзній частині спокійно і не був змушений змінювати, ані швидкість, ані напрямок руху, небезпеки наїзду на нього (пішохода) не існувало, уникати наїзду він змушений не був.

Таким чином, позивач підтвердив фактичні обставини, викладені в протоколі, а в якості підстав позову вказав на невірне тлумачення інспектором ДАІ п. 1.10, 16.2 ПДР, відсутність пояснень свідків, відеозапису, інших доказів.

В судовому засіданні позивач знову змінив свою позицію і вказав, що пішохода не бачив, бо його не було. Однак, ані позивачем, ані його представником, письмової заяви про зміну підстав позову, відповідно до ч. 1 ст. 51 КАС України, подано не було.

Позивач в позові посилається на те, що інспектором невірно витлумачено п. 1.10 та п. 16.2 ПДР, а саме вважає, що п. 1.10 зобов'язував його не здійснювати маневрів, якщо це може примусити інших учасників дорожнього руху, які мають перевагу, змінити напрямок руху або швидкість. Оскільки пішохід напрямок руху та швидкість не змінював, вважає що він дотримався вимог і ПДР не порушував.

Відповідно до п. 1.10 ПДР пішохідний перехід - ділянка проїзної частини або інженерна споруда, призначена для руху пішоходів через дорогу. За відсутності дорожньої розмітки межі пішохідного переходу визначаються відстанню між дорожніми знаками або пішохідними світлофорами, а на перехресті за відсутності пішохідних світлофорів, дорожніх знаків та розмітки - шириною тротуарів чи узбіч.

Пунктом 16.2 ПДР визначено, що на регульованих і нерегульованих перехрестях водій, повертаючи праворуч або ліворуч, повинен дати дорогу пішоходам, які переходять проїзну частину, на яку він повертає, а також велосипедистам, які рухаються прямо в попутному напрямку.

Згідно з п. 18.1 ПДР водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Пунктом 1.10 ПДР визначено, що дати дорогу це вимога до учасника дорожнього руху не продовжувати або не відновлювати рух, не здійснювати будь-яких маневрів (за винятком вимоги звільнити займану смугу руху), якщо це може примусити інших учасників дорожнього руху, які мають перевагу, змінити напрямок руху або швидкість.

При цьому поведінка водія не прив'язується до дій пішохода, а вказується на можливу реакцію пішохода. У вказаному пункті визначено не здійснювати маневрів, якщо це «може примусити», а не примусить учасника дорожнього руху змінити напрямок руху або швидкість.

Оскільки реакція пішохода, у вказаній ситуації, може бути різною, від продовження руху до повернення на узбіччя, з метою забезпечення безпеки пішоходів, пунктом 18.1 ПДР передбачено обов'язок водія зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися.

Враховуючи, що позивачем в позовній заяві детально викладено фактичні обставини правопорушення, і в поясненнях до протоколу позивач не вказував, що йому не надано відеозапису або інших доказів, посилання на відсутність доказів суд вважає безпідставними.

За таких обставин, суд вважає, що заперечення позивача проти постанови у справі про адміністративне правопорушення є необґрунтованими.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази, долучені до справи, щодо їх належності та допустимості, оцінивши їх в сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління ДАІ МВС України в Миколаївській області, інспектора роти ДПС Лелюк Юрія Володимировича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задоволенню не підлягає, у звязку з його необґрунтованістю.

Керуючись ст.ст. 69, 71, 122, 160, 161, 163, 171-2 КАС України, ст. 293 КУпАП, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління ДАІ УМВС України в Миколаївській області, інспектора роти ДПС Лелюк Юрія Володимировича про скасування постанови № ВЕ1 016278 від 21.05.2012 у справі про адміністративне правопорушення відмовити.

Постанова місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. В. Кокорєв