26.11.2012
№ 2-1416-1613/2012
РІШЕННЯ
Іменем України
26 листопада 2012 року Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі:
головуючого судді Кокорєва В. В.,
при секретарі Антоненко А. С.,
за участі представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Приватного нотаріуса ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання права спільної сумісної власності, визнання право власності на 1/2 квартири та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася до суду з позовом про визнання права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 (далі -спірна квартира), визнання право власності на 1/2 спірної квартири та зобов'язання приватного нотаріуса ОСОБА_8 скасувати видані свідоцтва про право на спадщину та включити до складу спадщини ОСОБА_9 ? частки спірної квартири. В обґрунтування вимог посилалася на те, що спірна квартира була кооперативною, внески сплачувались у період спільного проживання однією сім'єю із спільних коштів родини.
Позивач в судовому засіданні позов підтримала, просила про його задоволення, вказала, що до вступу в кооператив, вони з померлим ОСОБА_9 проживали однією сім'єю, придбання квартири було їх спільним рішенням, частину внесків вони сплачували в період проживання однією сім'єю, а більшу частину в період перебування у зареєстрованому шлюбі. Вказала, що дізналася про оформлення квартири померлим ОСОБА_9 на себе тільки після його смерті при оформленні спадщини.
Представник позивача ОСОБА_1 позов підтримала.
Представник позивача ОСОБА_2 просив позов задовольнити.
Відповідач Виконавчий комітет Миколаївської міської ради свого представника в судове засідання не направив, про час і місце розгляду справи повідомлялись.
Відповідач приватний нотаріус ОСОБА_8 в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, подав заяву про застосування строку позовної давності. Пояснив, що його батько сплачував внески за квартиру зі своїх особистих коштів.
Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.
Відповідач ОСОБА_10 в судовому засіданні позов не визнала, проти його задоволення заперечувала.
Вислухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено такі обставини та відповідні правовідносини.
Відповідно до довідки ОСББ «Чорноморець»від 12.03.2012 ОСОБА_9 сплачував внески за квартиру з 1976 року по 1989 року (а. с. 83).
Сторонами в судовому засіданні визнано обставини, що ОСОБА_9 був членом Житлово-будівельного кооперативу «Чорноморець».
Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу АДРЕСА_2, 19 серпня 1981 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб, який згідно відтиску розірвано 01.03.1988 (а. с. 171).
Як вбачається зі свідоцтва про одруження АДРЕСА_3, 19 червня 1998 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 повторно зареєстровано шлюб.
Згідно зі свідоцтвом про право особистої власності на квартиру від 03 квітня 1992 року квартира АДРЕСА_1 на підставі рішення виконкому Ленінського районної ради народних депутатів № 67 від 26 березня 1992 року є власністю ОСОБА_9.
Відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_1 ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідачем ОСОБА_3 подано заяву про застосування строку позовної давності, в якій він зазначає, що строк позовної давності сплив 03.04.1995.
За змістом ст. 11, ч. 3 ст. 29 КЗпШС для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності, який обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Позивач в судовому засіданні вказала на те, що дізналася про те, що померлий ОСОБА_9 оформив квартиру тільки на себе, вже після його смерті при оформленні спадщини.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 оформив право власності на квартиру у 1992 році, розірвання шлюбу було зареєстровано у 1988 році, позивач не була зареєстрована у квартирі до 2012 року, але як підтверджується показами свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12 проживала в ній.
Суд враховує, що на момент виплати внесків за квартиру та розірвання шлюбу поняття приватної власності на квартири визначено не було. Таке поняття було визначено Законом «Про власність в СРСР»від 06.03.1990.
Оскільки відповідачем не надано належних і допустимих доказів того, що позивач знала про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_9 до дня його смерті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності.
За змістом ст. 22 КЗпШС майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу на час дії КЗпШС не мав наслідків передбачених ст. 22, а саме нажите майно не визнавалось спільною сумісною власністю.
У пункті 6 «а»Постанови Пленуму ВС України від 18 вересня 1987 року за № 9 (зі змінами від 25.12.1992) роз'яснено, що при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, судові слід керуватися ст. 146 ЖК України, ст. 15 Закону "Про власність", п. 43 Примірного статуту ЖБК і чинним законодавством про шлюб та сім'ю (ст. ст. 22, 24, 28, 29 Кодексу про шлюб та сім'ю України), враховуючи таке: а) пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.
Як вбачається з довідки про сплату внесків, ОСОБА_9 за час перебування у шлюбі внесено платежі: у 1984 році -2362 руб., у 1985 році -2482 руб., у 1986 році -2632 руб., у 1987 році -2722 руб. У 1988 році внесено 2842 руб., однак з фінансових документів не можливо визначити час фактичного внесення цієї суми. Враховуючи те, що у 1988 році ОСОБА_9 та ОСОБА_6 перебували у шлюбі 2 місяці, суд визначив суму внеску як частку в розмірі 2842/6=473,67 руб.
Повна вартість квартири складає 17 472 руб.
За такого, ОСОБА_9 за час перебування у шлюбі з позивачем внесено 10671,67 руб., що складає близько 61% вартості квартири.
Частиною 1 ст. 28 КЗпШС встановлено, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Пунктом 11 Постанови Пленуму ВС України від 22.12.1995 за № 20 роз'яснено, що при вирішенні спорів про право власності на жилий будинок, на квартиру в житлово-будівельному або житловому кооперативі, на інші будівлі судам слід виходити з роз'яснень, які дані Пленумом Верховного Суду України у прийнятих ним постановах з цих питань. Крім цього, слід враховувати, що: б) при повному внесені пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.
Тобто частка позивача у спільній частці квартири складає близько 30 %, тобто 3/10 частки вартості квартири.
Вирішуючи спір суд виходив з положень ст. 41 Конституції України, відповідно до якої право приватної власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на частку квартири підлягають частковому задоволенню, а саме визнання права власності на 3/10 частки спірної квартири.
Суд вважає, що в задоволенні позовних вимог про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя належить відмовити, оскільки в період шлюбу внесено не всі платежі, останній платіж внесено після розірвання шлюбу і право власності оформлено після розірвання шлюбу.
Щодо позовних вимог про зобов'язання нотаріуса скасувати видані свідоцтва про право на спадщину та про включення до складу спадщини ? частки спірної квартири, суд прийшов до переконання, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого права, оскільки чинним законодавством не передбачено можливості зобов'язання судовим рішенням приватного нотаріуса до вчинення конкретних нотаріальних дій. Позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними та про визнання права власності в порядку спадкування за законом чи заповітом.
Керуючись ст. ст. 3, 15, 212-214 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_6 до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Приватного нотаріуса ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання права спільної сумісної власності, визнання право власності на 1/2 квартири та зобов'язання вчинити дії -задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_6 право власності на 3/10 частки квартири АДРЕСА_1.
В задоволенні позовних вимог про визнання права спільної сумісної власності на квартиру та зобов'язання приватного нотаріуса скасувати свідоцтва про право на спадщину та включити до складу спадщини ? частку квартири - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржена до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя В. В. Кокорєв