АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
=====================================================================
справа № 22-ц/796/217/2013 Головуючий у 1-й інстанції: Лазаренко В.В.
Доповідач: Поліщук Н.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2013 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого - судді Поліщук Н.В.,
Суддів Шкоріної О.І., Стрижеуса А.М.,
при секретарях Бабіч К.А., Задорожному А.Г.
за участю представника позивача Лук»янця О.М.
відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києва справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, що діють також в інтересах малолітньої ОСОБА_4, на рішення Солом»янського суду м.Києва від 06 березня 2012 року по цивільній справі за позовом Національного університету оборони України до ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4, про виселення з гуртожитку без надання іншого приміщення,-
ВСТАНОВИЛА:
В грудні 2011 року Національний університет оборони України звернувся до Солом»янського районного суду м.Києва з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4, про виселення відповідачів з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення в гуртожитку, посилаючись на те, що у 2003 році відповідачі всупереч установленому законом порядку самоправно зайняли зазначене жиле приміщення і теперішнє їх проживання створює Національному університету оборони України перешкоди.
Рішенням Солом»янського суду м.Києва від 06 березня 2012 року позовні вимоги задоволено, вирішено виселити відповідачів з жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення.
Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_2, ОСОБА_3, що діють також в інтересах малолітньої ОСОБА_4, подали апеляційну скаргу, у якій просять скасувати рішення Солом»янського суду м.Києва від 06 березня 2012 року та закрити провадження у справі, обґрунтовуючи тим, що суд першої інстанції не застосував наслідків пропущення строків позовної давності, про що відповідачами заявлялось відповідне клопотання, не надав належної оцінки листу заселення від 24 липня 2003 року, виданого начальником Університету (на той час академії), на підставі якого і було зайнято жиле приміщення та не надав оцінки посиланням відповідачів відносно того, що на той час заселення здійснювалося саме на підставі таких листів, що в свою чергу спростовує посилання позивача на самовільне зайняття цього приміщення. Зазначають також, що суд першої інстанції не урахував, що відповідачами здійснювались платежі по утриманню жилого приміщення. Зазначають, що суд не залучив до участі у справі Орган опіки та піклування, окрім того, порушені вимоги ст.110 ЖК Української РСР.
В судовому засіданні відповідачі апеляційну скаргу підтримали.
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спеціального ордера для вселення у гуртожиток відповідачам не видавалось, договору найму приміщення не укладалося, відповідачі у спірному приміщенні не зареєстровані та не мають відношення до Національного університету оборони України, а тому підлягають виселенню на підставі ст.116 ЖК Української РСР.
Такі висновки суду ґрунтуються на вимогах закону, доказах, досліджених в судовому засіданні, яким надана належна правова оцінка.
Судом першої інстанції установлено, що відповідачі проживають у кімнаті АДРЕСА_1, заселення відбулось всупереч установленому законом порядку без видачі спеціального ордеру на підставі листа заселення від 24 липня 2003 року, виданого ОСОБА_2
Установлено також, що будівля АДРЕСА_1 знаходиться на балансі Національного університету оборони України.
Відповідно до ст.127 ЖК Української РСР, п.2 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР №208 від 03 червня 1986 року (далі Примірне положення) - гуртожитки призначаються лише для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.
Згідно із ч.2 ст.128, ст.129 ЖК Української РСР, ч.1 п.10 Примірного положення на підставі спільного рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Отже законом установлено, що єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства, установи, організації на підставі спільного з профспілковим комітетом рішення про надання жилої площі в гуртожитку.
Пунктом 17 Примірного положення передбачено, що вселення громадянами, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, інших членів сім»ї, крім своїх неповнолітніх дітей, в указані приміщення допускаються лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету, установи, організації та письмової згоди членів сім»ї громадянина, які проживають разом з ним.
Право користування жилим приміщенням у гуртожитку такого члена сім»ї (або колишнього члена сім»ї) є похідним від права особи, якій в установленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період роботи.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що відповідачі заселились не самовільно, а на підставі листа заселення, колегією суддів відхиляються, оскільки такий лист не може уважатися законною підставою для вселення з урахуванням зазначених вище правових норм.
Доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом першої інстанції вимог ст.110 ЖК української РСР є помилковими, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст.110 ЖК Української РСР громадяни виселяються з жилих будинків державного і громадського житлового фонду з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення, якщо: будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню; будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом; будинок (жиле приміщення) підлягає переобладнанню в нежилий. Офіцерів, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби Збройних Сил СРСР і прирівняних до них осіб, звільнених з дійсної військової служби у відставку або в запас, а також осіб, які проживають разом з ними, може бути виселено із займаних ними жилих приміщень у військових містечках з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення. У такому ж порядку підлягають виселенню з військових містечок інші особи, які втратили зв'язок із Збройними Силами СРСР.
Зі змісту даної правової норми убачається, що вона застосовується до осіб, які проживають на законних підставах у військових містечках, та звільнені з дійсної військової служби у відставку або в запас, і осіб, які проживають разом з ними. Оскільки відповідачі не є такими особами, до правовідносин, що виникли, не можуть бути застосовані правила ст.110 ЖК Української РСР.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції не застосував строків позовної давності колегія суддів відхиляє, оскільки вимоги власника про виселення з належного йому житлового приміщення є такими вимогами, коли сам зміст суб»єктивного права, що захищається в суді, виключає дію правил про позовну давність, а тому відповідні положення ЦК України до цих правовідносин не застосовуються.
Згідно із п.3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов»язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України №866 від 24 вересня 2008 року, Органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад (далі - органи опіки та піклування), які відповідно до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей.
Оскільки малолітня ОСОБА_4 не позбавлена батьківського піклування, проживає у повній сім»ї, предметом спору не є правочин, що пов»язаний із нерухомим майном або майном дитини, доводи апеляційної скарги щодо необхідності залучення цього Органу до участі у справі не ґрунтуються на вимогах законодавства.
Окрім того, сама по собі оплата відповідачами витрат за проживання в жилому приміщенні не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, а тому такі доводи відхиляються колегією суддів.
Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Посилання апеляційної скарги на те, що було допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та матеріалах справи.
Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.
Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права з урахуванням доказів та заперечень, які надавалися сторонами у ході розгляду справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, немає.
Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 305, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, що діють також в інтересах малолітньої ОСОБА_4, відхилити.
Рішення Солом»янського суду м.Києва від 06 березня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий - суддя Н.В. Поліщук
Судді О.І. Шкоріна
А.М. Стрижеус