РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 118/7864/12
24.01.2013 року м. Сімферополь
Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Шаратова Ю.А.,
при секретарі Уржумовій В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Сімферопольського районного нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 24.03.2010, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Сімферопольського районного нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим номером 858.
Ухвалою суду від 26.11.2012 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє вимог на предмет спору, було залучено приватного нотаріуса Сімферопольського районного нотаріального округу ОСОБА_3
Представник позивача у судовому засідання позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Позовні вимоги із посиланням на частину другу статті 78, пункт 15 перехідних положень Земельного кодексу України, статті 215, 216, 228, 373 Цивільного кодексу України, обґрунтовані тим, що оспорюваний договір укладений із порушенням мораторію на відчуження сільськогосподарських угідь.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, вважає, що договір дарування земельної ділянки від 24.03.2010 не порушує мораторію встановленого пунктом 15 перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки цільовим призначенням земельної ділянки, що відчужується за вказаним договором, є не сільськогосподарське призначення, а будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Третя особа у судове засідання не з'явилась, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутності, а також письмові пояснення, у яких вказала на відсутність підстав для задоволення позову /а.с. 54-57/.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову на підставі наступних правових норм та встановлених обставин справи.
24.03.2010 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 0124785600:02:001:0150, посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_3 реєстровий номер 858 (далі - Договір дарування земельної ділянки від 24.03.2010) /а.с. 13/.
Судом встановлено, що рішенням Пожарської сільської ради 13 сесії 24 скликання від 10.03.2004 № 323 було скасовано рішення виконавчого комітету Пожарської сільської ради № 301 від 17.06.1997 «Про передачу земельної ділянки у приватну власність» у зв'язку зі смертю ОСОБА_5, і надано дозвіл ОСОБА_4 на розробку технічного звіту зі встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і передачі у власність земельної ділянки площею 0,19 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських побудов та споруд в АДРЕСА_1 /а.с. 72/.
Рішенням Пожарської сільської ради 17 сесії 4 скликання від 11.11.2004 № 443 було затверджено технічну документацію та вирішено видати ОСОБА_4 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2090 га, що знаходиться у АДРЕСА_1, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських побудов та споруд /а.с. 61/. На підставі цього рішення ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку було отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії КМ № 028114, виданий Пожарською сільською радою 08.12.2005, та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010500100121 /а.с. 64-65/. Згідно із вказаним Державним актом цільовим призначенням земельної ділянки є будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Земельну ділянку площею 0,2090 га, у АДРЕСА_1, було поділено на дві частини, в наслідок чого, на її частину, земельну ділянку площею 0,0800 га, ОСОБА_4 також було отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 335098, виданий 15.03.2010 на підставі рішення Пожарської сільської ради 17 сесії 4 скликання від 11.11.2004 та заяви про розподіл земельної ділянки від 02.09.2009, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011002200003 /а.с. 14/. Згідно із вказаним Державним актом цільовим призначенням земельної ділянки є будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Вказаний Державний акт став правовою підставою для укладення Договору дарування земельної ділянки від 24.03.2010, та на ньому нотаріусом було зроблено напис про перехід права власності до відповідача.
З огляду на наявність не скасованих у встановленому порядку рішень Пожарської сільської ради від 10.03.2004 № 323, та від 11.11.2004 № 443, а також Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 335098 від 15.03.2010, цільовим призначенням земельної ділянки, відчуження якої оспорюється позивачем, є саме будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Отже укладення Договору дарування земельної ділянки від 24.03.2010 не суперечить приписам пункту 15 перехідних положень Земельного кодексу України, зокрема, щодо заборони відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до статті 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків звільнення від доказування, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем не надано жодного доказу того, що укладення Договору дарування земельної ділянки від 24.03.2010 було спрямовано на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, а також вчинення цього правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А відтак, відсутні підстави для визнання вказаного договору недійсним чи встановлення його нікчемності відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України.
Згідно із статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Тобто підставою для захисту суб'єктивного цивільного права і законного інтереса, та предметом доказування у цивільній справі є саме їх порушення, невизнання або оспорювання.
Частинами першою та другою статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9).
Суд не приймає довід позивача про те, що оспорюваний договір порушує її права як спадкоємця після смерті ОСОБА_4, через те, що ним відчужується земельна ділянка, яка входить до складу спадщини, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частинами першою та другою статті 1220 Цивільного кодексу України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Судом встановлено, що ОСОБА_4 померла 15.06.2010, що підтверджуся відомостями, які містяться у свідоцтвах про право на спадщину за законом виданих позивачу і відповідачу державними нотаріусами Сімферопольської районної державної нотаріальної контори АР Крим ОСОБА_6 і ОСОБА_7 від 18.03.2011 реєстровий № 1-508 та від 07.07.2011 реєстровий № 2-2445 /а.с. 35-36/. Отже, часом відкриття спадщини ОСОБА_4 є 15.06.2010.
Оскільки, оспорюваний договір було укладено дієздатною ОСОБА_4 24.03.2010, тобто до моменту відкриття спадщини, право власності на земельну ділянку, площею 0,0800 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 0124785600:02:001:0150, не увійшло до складу спадщини після її смерті. А відтак, жодні права позивача як спадкоємця не порушуються укладенням Договору дарування земельної ділянки від 24.03.2010.
Рішенням Конституційного суду України у справі № 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12.2004 № 18-рп/2004 дано офіційне тлумачення поняттю «охоронюваний законом інтерес», згідно із яким, його треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Отже, однією з обов'язкових ознак поняття охоронюваний законом інтерес є його несуперечність Конституції і законам України.
Частиною третю статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
З огляду на наведене, прагнення (інтерес) позивача до збільшення спадщини шляхом невизнання повноваження дієздатного спадкодавця на вільне розпорядження належним йому об'єктом права приватної власності, прямо суперечить положенням статті 41 Конституції України, а також статям 316 та 317 Цивільного кодексу України, якими гарантовано здійснення права власності відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Отже вказаний інтерес позивача не є законним, та не підлягає судовому захисту.
З огляду на наведене, враховуючи те, що судом встановлено відсутність порушення прав і законних інтересів позивача в наслідок укладення Договору дарування земельної ділянки від 24.03.2010, суд вважає позовну вимогу такою, що не підлягає задоволенню у повному обсязі.
Керуючись, статтею 41 Конституції України, частиною другою статті 13, статтею 15, частинами першою, другою, третьою статті 16, статтями 215, 216, 316, 317, 1218, частинами першою та другою статті 1220 Цивільного кодексу України, статтями 4, 10, 11, 60, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
ВИРІШИВ:
Відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.
Суддя