Справа № 2-906-2011 рік

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2012 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

Головуючого судді Некрасова О.О.

при секретарі Макарчук А.В.

за участю представника позивача: ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи: Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", Земельне управління Дніпропетровської міської ради про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на 2/3 частини домоволодіння та виділу частки в натурі, визнання права власності на земельну ділянку та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи: Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", Земельне управління Дніпропетровської міської ради про визнання домоволодіння та земельної ділянки особистою приватною власністю , -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2010 року ОСОБА_5 звернулася з позовом до суду до ОСОБА_2, треті особи: Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", Земельне управління Дніпропетровської міської ради про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на 2/3 частини домоволодіння та виділу частки в натурі, визнання права власності на земельну ділянку, в якому просила визнати за нею право

власності на 2/3 частини домоволодіння, за ОСОБА_2 право власності на 1\3 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 Визнати за нею право власності на 2\3 частини земельної ділянки, площею 0,0837 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 а за ОСОБА_2 на 1/3 частину та судові витрати по справі. В обґрунтування позову вказала, що 12 червня 1998 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб, у відділі реєстрації актів громадського стану виконкому Красногвардійської районної ради м. Дніпропетровська, актовий запис № 163. Під час шлюбу ними за спільні кошти було придбано домоволодіння АДРЕСА_3. Договір купівлі-продажу домоволодіння від 01 серпня 20001 року було оформлено на ім'я ОСОБА_2 за їхнім спільним рішенням. Договір 04 вересня 2001 року було зареєстровано КП «ДБТІ»Дніпропетровської обласної ради у реєстрі за № 51 під № 580. На підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 14 липня 2004 року за № 63/18 відповідач є власником земельної ділянки площею 0,0837 га на території АДРЕСА_3. Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ДП № 065993 від 28 березня 2005 року. Право власності на земельну ділянку було оформлено на ім'я відповідача. З моменту придбання домоволодіння та вселення у будинок (на початку 2001 року) і до теперішнього часу вона, відповідач та їхня донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та її син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 від першого шлюбу проживають у домоволодінні АДРЕСА_3. Вона особисто вносить необхідні платежі по сплаті тепло- водо- електропостачання, податок на землю та інші платежі. Вона вносить платежі, проте зазначала у квитанціях прізвище, ім'я по-батькові відповідача. Відповідач протягом дев'яти років немає уяви про вартість послуг та ставку податку на землю. Відповідач відмовився оформити у добровільному порядку необхідну документацію про розподіл домоволодіння, у зв'язку з чим вона вимушена звернутися до суду з позовом про поділ майна та просить збільшити її частку у спірному майні з урахуванням інтересів дітей, які залишилися на її вихованні та утриманні. Відповідач не надає коштів на утримання їхньої спільної доньки, не сплачує аліменти, не несе додаткових витрат на утримання дитини. Вона особисто сплачує всі рахунки та утримує дітей за допомогою своїх рідних. Відповідач ніколи не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, вона постійно вирішувала всі питання щодо придбання харчів, речей для дітей, меблів, ремонту та інших питань. Протягом декількох років відповідач жодного разу не давав їй кошти для утримання сім'ї. Тому вона вважає, що є істотні умови для збільшення її частки у спільному майні з урахуванням інтересів дітей до 2/3 частки. Тому просить поділити домоволодіння з виділом часток кожному із співвласників в натурі. В частині розподілу земельної ділянки вона вважає, що земельна ділянка підлягає розподілу на дві частини з урахуванням частки з метою можливості перепланування домоволодіння у подальшому. В спірному будинку є одна кухня, одна ванна та вбиральна кімната, тому відповідачу необхідно буде проводити роботи з переобладнання будинку та установки опалювання та каналізації, для чого вкрай необхідно мати доступ до будинку і частки земельної ділянки. При поділі домоволодіння просить суд врахувати положення ст.50 ЖК України при наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статті, старшими за дев'ять років, крім подружжя. Різниця у віку між дітьми становить сім років і вони є різної статті.

26 жовтня 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_5, треті особи: Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», Земельне управління Дніпропетровської міської ради, Головного правління Державного комітету України із земельних ресурсів у Дніпропетровській області про визнання домоволодіння та земельної ділянки особистою приватною власністю, в якій просив ухвалити рішення яким визнати домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 з надвірними спорудами та земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:07:378:0013 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0837 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 особистою приватною власністю ОСОБА_2. В обґрунтування позову вказав, що з 12 червня 1998 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_5. На підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпропетровським державним підприємством перевезення вантажів та пасажирів Придніпровської залізниці 25 травня 1999 року згідно з розпорядженням від 25 травня 1999 року за № 6311 та зареєстрованого у Дніпропетровському міському бюро технічної інвентаризації в реєстраційній книзі № 434п за реєстровим номером 441-482, йому на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_2 Право власності на зазначену квартиру було набуте ним на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»від 19 червня 1992 року за № 2482. ОСОБА_5 участь у приватизації зазначеної квартири не приймала, а отже квартира не була предметом спільної часткової або спільної сумісної власності з ним. У 2001 році ним було прийнято рішення продавати квартиру, що йому належала на праві приватної власності. Між ними було укладено угоду про завдаток від 04 квітня 2001 року та на виконання угоди ОСОБА_8 було передано, а ним, відповідно отримано завдаток у сумі 2775 грн. 00 коп., що було еквівалентно 500 доларів США. У червні 2001 року він знайшов домоволодіння розташоване за адресою: АДРЕСА_3, яке його влаштовувало. З метою реалізації наміру придбати зазначене домоволодіння між ним та ОСОБА_9, що діяла на підставі доручення від імені власниці домоволодіння -ОСОБА_10 було укладено угоду про завдаток від 05 червня 2001 року та на виконання угоди ним було передано ОСОБА_9 завдаток у сумі 1650 грн. 00 коп., що було еквівалентно 300 доларів США. Він звертає увагу на те, що даний завдаток у сумі 1650 грн. 00 коп. був ним наданий за рахунок коштів, отриманих ним за договором про завдаток від 04 квітня 2001 року. 05 липня 2001 року між ним та ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 Продаж зазначеної квартири, відповідно до п. 2 договору, було здійснено за 13700 грн. 00 коп. 01 серпня 2001 року між ОСОБА_9, що діяла на підставі доручення від імені власниці домоволодіння -ОСОБА_10 та ним було укладено договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_3 яке розташоване на земельній ділянці розміром 859 кв. м. Продаж зазначеного домоволодіння було здійснено за 12600 грн. 00 коп. Дане домоволодіння ним було придбане за рахунок грошових коштів, отриманих ним за договором купівлі-продажу квартири від 05 липня 2001 року, а не за рахунок спільно з ОСОБА_5 коштів, як це зазначено у позовній заяві. Державним актом на право власності на земельну ділянку від 28 березня 2005 року серії № 065993, виданим на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 14 липня 2004 року за № 63/18 йому належить земельна ділянка площею 0,0837 га.

У судовому засіданні 29 лютого 2012 року ухвалою суду було змінено прізвище позивачки ОСОБА_5 на ОСОБА_4.

У судовому засіданні представник позивача первісний позов просила задовольнити з підстав викладених у позовній заяві. У задоволенні зустрічного позову просила відмовити.

У судовому засіданні відповідач просив його зустрічну позовну заяву задовольнити, у задоволенні первісного позову просив відмовити.

У судовому засіданні представник відповідача просив зустрічну позовну заяву задовольнити, у задоволенні первісного позову відмовити.

Вислухавши представника позивача, відповідача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні було встановлено, що 12 червня 1998 року ОСОБА_2 та ОСОБА_11 у відділі реєстрації актів громадського стану виконкому Красногвардійської районної ради м. Дніпропетровська уклали шлюб, про що в книзі реєстрації актів про одруження 12 червня 1998 року було зроблено запис за № 163. Після одруження дружині присвоєно прізвище -ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про одруження серія НОМЕР_1.

10 березня 2002 року у них народилася донька ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2Також судом було встановлено, що у позивачки від першого шлюбу є дитина ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3, який проживає разом з нею.

У період шлюбу, 01 серпня 2001 року було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_13Є та зареєстрованого в реєстрі за № 3548, а також зареєстрованого в БТІ 04 вересня 2001 року за реєстровим № 51, договір купівлі-продажу укладеного між ОСОБА_14, що діяла на підставі доручення від ОСОБА_10 та ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_10 продала, а ОСОБА_2 купив домоволодіння АДРЕСА_3 розташоване на земельній ділянці розміром 859 кв. м. Продаж даного домоволодіння здійснено за 12 600 грн., які ОСОБА_14 отримала повністю до підписання цього договору.

Згідно домової книги прописки та проживання у будинку АДРЕСА_3 значаться зареєстрованими: ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_12, ОСОБА_6.

Домоволодіння складається з: житлового будинку літ. А-1, загальною площею 65,2 кв. м., житловою площею 43,9 кв. м. (1-1 коридору -7,6 кв. м; 1-2 житлова -житловою площею 11,1 кв. м.; 1-3 -житлова -житловою площею 11,1 кв. м.; 1-4 житлова -житловою площею 21,7 кв. м.; 1-5 -кухня -житлова площа 8,5 кв. м.; ванна -житлова площа 3,2 кв. м.; туалет -2,0 кв. м.), Г- вбиральня; 1-4 -огорожі; № 5 -зливна яма.

13 липня 2001 року, спеціалістами Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»було виготовлено технічний паспорт на житловий будинок індивідуального житлового фонду по АДРЕСА_3 де власником будинку в цілому зазначено ОСОБА_2.

На підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 14 липня 2004 року за № 63/18 є власником земельної ділянки площею 0,0837 га. Земельна ділянка розташована на території Красногвардійського району АДРЕСА_3 Цільове призначення земельної ділянки: обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

У відповідності до пунктів 1, 4 «Прикінцевих та перехідних положень»Цивільного кодексу України (в редакції 2003 року), даний кодекс набирає чинності з 01.01.2004 року та його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень»Сімейного кодексу України, цей кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом, тобто з 01.01.2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції) норми Сімейного кодексу застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше ніж 01.01.2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.

Відповідно до ст. 22 КпШС УРСР, чинного на час купівлі спірного домоволодіння, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Аналогічні положення передбачені ч. 1 ст. 60 СК України, на підставі якого, майно, набуте за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст. 71 СК України, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Статтею 28 КпШС УРСР, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Згідно ст. 29 КпШС УРСР, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Згідно ст. 112 ЦК Української РСР, майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року за № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону "Про власність", ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України.

Окрім цього, ч. 3 ст. 368 ЦК України в редакції з 01 січня 2004 року також стверджує, що майно, набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 372 ЦК України, в редакції з 01 січня 2004 року, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства про розгляд справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що домоволодіння, було нажито подружжям за час шлюбу, а тому є їх спільною сумісною власністю.

Що стосується вимог про визнання права власності на 2/3 частини земельної ділянки, то в цій частині слід відмовити, оскільки приватизована земельна ділянка є особистою власністю особи, яка її приватизувала, та не є спільним майном.

Позивачка у судовому засіданні стверджувала, що для придбання даного домоволодіння її батьками ОСОБА_15 та ОСОБА_16 були подаровані кошти у розмірі 15 000 грн. 00 коп. Даний факт у судовому засіданні підтверджували свідки: ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, проте суд не може прийняти дані ствердження до уваги, з наступних підстав.

Згідно договору дарування від 30 липня 2001 року, який було засвідчено підписами ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_5 у присутності свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 передали в дар своїй доньки ОСОБА_5 гроші у сумі 15 000 грн. 00 коп. для придбання домоволодіння по АДРЕСА_3 для проживання в ньому доньки та внука ОСОБА_12, ОСОБА_5.

Даний договір дарування було складено ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_5 у присутності свідків ОСОБА_17, ОСОБА_18

Відповідно до ч.1 ст. 153 ЦК УРСР в редакції 1963 року договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, а ст. 244 ЦК УРСР передбачено, що договір дарування на суму понад 500 крб., а при даруванні валютних цінностей -на суму понад 50 крб. повинен бути нотаріально посвідчений.

Але, як вбачається з матеріалів справи, сторони договору дарування не досягли згоди з усіх істотних умов договору в належній формі, а саме не посвідчили договір нотаріально.

Згідно до ч. 1 ст. 47 ЦК УРСР недодержання сторонами нотаріальної форми договору тягне за собою його недійсність. Тому, договір дарування грошових коштів від 30 липня 2001 року, укладений в простій письмовій формі не є належним доказом по справі.

У відповідності до ст. 58 ЦК України недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).

Суд ставиться критично до самого факту укладання договору дарування від 30 липня 2001 року, оскільки в якості обґрунтування позову позивачка не зазначала про існування даного договору, про це суду було повідомлено значно пізніше, лише під час розгляду даної справи в Красногвардійському районному суді.

Також, позивачкою не надано доказів й того факту, що гроші, які вона отримала від батька 30 липня 2001 року за договором дарування були використані нею на придбання спірного майна, оскільки згідно договору купівлі-продажу домоволодіння від 01 серпня 2012 року, продаж вказаного домовлодіння здійснено за 12600 грн. 00 коп., які ОСОБА_14 отримала повністю до підписання договору. Оскільки подарованої батьками ОСОБА_5 суми у розмірі 15 000 грн. 00 коп. повністю вистачало на придбання домоволодіння АДРЕСА_3, то суду не зрозуміло чому договір купівлі-продажу домоволодіння було укладено з ОСОБА_2 а не позивачкою. Також, у позовній заяві позивачка стверджує, що домоволодіння було придбано за спільні кошти.

Також не може бути прийнято судом до уваги ствердження про те, що ОСОБА_2 особисто належить право власності на домоволодіння АДРЕСА_3, оскільки він за особисті гроші придбав дане домоволодіння після продажу квартири АДРЕСА_1, яка йому належала на підстава на права власності на житло з наступних підстав.

Як встановлено у судовому засіданні, ОСОБА_2 на праві власності на житло, виданого Дніпропетровським державним підприємством по перевезенню вантажів та пасажирів Придніпровської залізниці 25 травня 1999 року на підставі розпорядженню органу приватизації від 25 травня 1999 року за № 6311 належала квартира АДРЕСА_2.

24 квітня 2001 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 було укладено договір про задаток, згідно якого ОСОБА_8 видала ОСОБА_2 завдаток у сумі 2775 грн. 00 коп. (еквівалентно 500 доларів США) в рахунок належних з нього 34965 грн. 00 коп. (еквівалентно 6300 долара США) в якості забезпечення прийнятих на неї зобов'язань з купівлі об'єкта нерухомості: квартири АДРЕСА_2

Відповідно до ст. 195 ЦК УРСР, завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін в рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні в підтвердження укладення договору і в забезпечення його виконання.

05 липня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_13 та зареєстрованого в реєстрі за № 3071, згідно якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_8 купила двокімнатну квартиру під номером АДРЕСА_2

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається.

ОСОБА_2 не було доведено у судовому засіданні факт того, що ним за власні кошти було надано завдаток в розмірі 1650 грн. 00 коп. ОСОБА_14 05 червня 2001 року, оскільки власну квартиру він продав лише 05 липня 2001 року, а з часу коли він брав у ОСОБА_8 завдаток у розмірі 2775 грн. 00 коп. пройшов значний проміжок часу на протязі якого ОСОБА_2 проживав у шлюбу з ОСОБА_4, і вів з нею спільне господарство, витрачаючи кошти на життя.

Тому суд вважає, що ОСОБА_2 не доведено факт придбання домоволодіння АДРЕСА_3 за особисті кошти, тому у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

В обґрунтування позовних вимог про збільшення частки у праві спільної сумісної власності позивачка посилалась на те, що істотними значеннями є те, що відповідач не надає коштів на утримання доньки, не сплачує аліменти, не несе додаткових витрат на утримання дитини. Також те, що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, вона постійно вирішувала всі питання щодо придбання харчів, речей для дітей. меблів та ремонту.

Проте, дані ствердження спростовуються матеріалами справи, а саме: на а.с. 102 маються розписка про те, що ОСОБА_5 отримувала аліменти за серпень-вересень 2010 року у розмірі по 500 грн. 00 коп.

Тому, позивачкою не надано доказів про те, що розмір аліментів, які вона отримує на доньку, недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_20 підтвердила, що вона робила ремонт у будинку. За цю роботу з нею розплачувалася ОСОБА_4 Її чоловіка ОСОБА_2 вона бачила коли він приїжджав з роботи, але він з нею особисто не розплачувався. З яких саме коштів ОСОБА_5 платила їй кошти за ремонт вона не знає.

Тому суд вважає, що відсутні підстави для збільшення позивачці частки у праві спільної сумісної власності.

З урахування викладеного, слід визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_3.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуждає з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуждаються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.

Тому з ОСОБА_2 слід стягнути на користь ОСОБА_4 судові витрати у справі: судовий збір в розмірі 63 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 22, 28-29 КпШС України,ст.. 60, 70,71 СК України, ст.ст. 47, 112, 153, 195, 244 ЦК України (в редакції 1969 року), Постановою Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року за № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», Постановою Пленуму Верховного суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства про розгляд справ про право на шлюб, розірвання шлюбу», ст. ст. 10, 57-61, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи: Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", Земельне управління Дніпропетровської міської ради про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на 2/3 частини домоволодіння та виділу частки в натурі, визнання права власності на земельну ділянку -задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_3.

В іншій частині позову відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи: Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", Земельне управління Дніпропетровської міської ради про визнання домоволодіння та земельної ділянки особистою приватною власністю -відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судові витрати у справі: судовий збір в розмірі 63 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.О. Некрасов