Справа № 22-ц-6837/12 Головуючий у І інстанції Дмитренко А.М.
Провадження № 22-ц/780/428/13 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я.С.
Категорія 20 28.01.2013
??????????????????????????????
УХВАЛА
Іменем України
24 січня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого - Волохова Л.А.,
суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,
при секретарі Баліну П.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, 3-я особа: Перша Білоцерківська міська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування недійсним, стягнення різниці вартості майна та моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи тим, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 04.05.2009 року за ним було визнано право власності на Ѕ частину квартири, а рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 21.12.2011 року - припинено його право власності на зазначену частину квартири, визнано право власності на цю частину за відповідачкою ОСОБА_3 і стягнуто з неї на його користь вартість Ѕ частини квартири в сумі 117779 грн.50 коп. Однак, зазначає, що дані грошові кошти відповідачка до цього часу не сплатила, крім того, вартість спірної квартири на даний час збільшилася в порівнянні з її вартістю на час розгляду справи судом в зв'язку зі зміною курсу долара США. 17.02.2012 року відповідачка ОСОБА_3 подарувала вказану квартиру своїй матері ОСОБА_4 Враховуючи зазначене, позивач просив суд визнати недійсним договір дарування спірної квартири від 17.02.2012 року, стягнути з відповідачки на його користь різницю вартості квартири в розмірі 4417 грн.75 коп., моральну шкоду в розмірі 12000 грн. та судові витрати по справі.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2012 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, згідно з рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 21.12.2011 року по справі № 2-3156 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації вартості частки у майні та визнання права власності позов було задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача грошову компенсацію вартості Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 в сумі 117779 грн.50 коп., визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину вказаної квартири, яка належала на праві власності ОСОБА_2, стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача судові витрати в сумі 940 грн.(а.с.28).
На виконання вказаного рішення суду від 21.12.2011 року ОСОБА_2 01.02.2012 року було видано виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_3 на його користь грошової компенсації вартості його частини квартири в сумі 117779 грн.50 коп. та про стягнення на його користь з ОСОБА_3 судових витрат в сумі 940 грн., які подані ним на виконання до міського відділу ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції 01.02.2012 року, що вбачається з копій 2-х виконавчих листів (а.с. 29-30).
Згідно постанови державного виконавця міського відділу ДВС Лещук Р.А. арештовано все майно, яке належить ОСОБА_3, що слідує з копії витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с. 19).
Відповідно до ухвали Білоцерківського міськрайонного суду від 30.08.2012 року по справі за скаргою ОСОБА_2 було визнано неправомірною бездіяльність міського відділу ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції при виконанні рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 21.12.2011 року про компенсацію вартості частки в майні на користь ОСОБА_2, зобов'язано міський відділ ДВС надіслати боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вказаного рішення суду (а.с.31-32).
Як вбачається з матеріалів справи, виконавче провадження знаходиться в стадії виконання, оскільки після того як відповідачці було направлено постанову про відкриття виконавчого провадження із її заробітної плати почали проводитися відрахування на погашення цього боргу (а.с. 99-100).
17.02.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, який посвідчено державним нотаріусом Першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Кравець А.В. і зареєстровано в реєстрі за № 1-290 (а.с.21).
Відмовляючи в задоволенні вимог позивача, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що оспорюваний договір був укладений відповідно до вимог чиноного законодавства.
Згідно ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Отже, ознаками фіктивного правочину є відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки , які обумовлювалися у цьому правочині, тобто, такий правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів.
За ч.ч.3,5 ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як роз'яснено в п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину, при цьому судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Колегія суддів вважає, що міськрайонний суд обгрунтовано відхилив посилання позивача на те, що після дарування зазначеної вище квартири на ім'я своєї матері відповідачка з неповнолітньою дочкою зареєстровані і проживають в цій квартирі, виходячи з наступного.
За ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Отже, правовими наслідками договору дарування є перехід майна від однієї особи у власність іншої, договір дарування направлений на припинення права власності у дарувальника і виникнення права власності у обдарованої особи.
В даному випадку оспорюваний договір дарування відповідно до вимог ст.719 ЦК України був укладений у письмовій формі і посвідчений нотаріусом, право власності на зазначену вище квартиру зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_4 у визначеному законом порядку, жодних обтяжень та обмежень щодо укладення цього договору на 17.02.2012 року не було.
А тому ОСОБА_4 відповідно до діючого законодавства набула права власності на квартиру АДРЕСА_1, тобто, наступили правові наслідки, які обумовлюються договором дарування.
Настання обов'язково таких наслідків, як реєстрація нового власника і вселення його в подароване йому житлове приміщення і виселення при цьому дарувальника і членів його сім'ї, діючим законодавством не передбачено, і те, що такі наслідки не настали, не є безспірним доказом фіктивності договору дарування.
Відповідно до ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Отже судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов до висновку, що відповідачка ОСОБА_3 як власник вказаної вище квартири мала відповідно до закону право подарувати своє майно іншій особі, жодних обмежень щодо цього на момент дарування нею належної їй квартири не існувало, обдаровувана ОСОБА_4 набула у встановленому законом порядку права власності на предмет договору дарування, тобто, настали правові наслідки, передбачені для таких договорів.
Отже, міськрайонний суд обгрунтовано відхилив посилання позивача на те, що сторони договору не мали на меті настання правових наслідків за договором і цей договір укладений тільки з метою уникнути виконання рішення суду про стягнення коштів на його користь, не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами. Крім того, позивач не був стороною оспорюваного правочину, а сам договір дарування не порушує його прав.
Вимога позивача про стягнення на його користь різницю у вартості вказаної вище квартири в сумі 4417 грн.75 коп. в зв'язку зі зміною курсу долара США до гривні також обгрунтовано не була задоволена судом першої інстанції, оскільки ринкова вартість вказаної вище квартири була визначена спеціалістом на день вирішення спору судом про стягнення на користь позивача грошової компенсації вартості Ѕ частини квартири, після набрання рішенням суду законної сили правовідносини сторін перейшли у сферу виконавчого провадження, де може бути передбачена відповідальність боржника за невиконання рішення суду, але норми права, на які посилається позивач і якими врегульовано правові наслідки невиконання зобов'язання, не передбачають стягнення різниці у вартості майна на день вирішення спору судом і на даний час, після набрання рішенням суду законної сили, коли вартість того самого майна змінилася в зв'язку зі зміною курсу валют.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
А відповідно до п.2 ч.2 цієї статті, моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Як роз'яснено в п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року за № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
А відповідно до п.4 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України, саме позивач має зазначити, в чому полягає спричинена йому моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.
Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовної вимоги щодо стягнення моральної шкоди є обгрунтованим та відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивачем не надано доказів в обгрунтування вищенаведених обставин, не вказано, якими ж саме неправомірними діями відповідачки йому спричинено моральну шкоду.
Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, обгрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які могли б бути, відповідно до ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення.
Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2-відхилити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий:
Судді: