Судове рішення 29/63 від 18.09.2008

Судове рішення #2747394

29/63

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2008 № 29/63

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гарник Л.Л.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Пульсар"

на рішення Господарського суду м.Києва від 09.06.2008

у справі № 29/63

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Пульсар"

до Державна податкова інспекція у Печерському районі м.Києва

Головне управління Державного казначейства у м.Києві

третя особа відповідача

третя особа позивача

про стягнення 98121,87 грн. збитків

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пульсар" (далі – ТОВ "Пульсар", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з державного бюджету України шляхом списання Державним казначейством України коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України, 98.121, 87 грн. в якості відшкодування збитків, завданих ТОВ “Пульсар” неправомірними діями ДПІ у Печерському районі м. Києва.

В судовому засіданні 24.04.2008 позивач подав заяву про уточнення позовних вимог і просив стягнути на користь ТОВ “Пульсар” з державного бюджету України шляхом списання Головним управлінням Державного казначейства України у м. Києві коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України, 98.121,87 грн. в якості відшкодування шкоди, завданої ТОВ “Пульсар” незаконними діями ДПІ у Печерському районі м. Києва, судові витрати покласти на відповідачів. Позивач просив визнати ГУ ДКУ у м. Києві належним відповідачем-2 по справі № 29/63 і відповідно замінити відповідача-2 на належного.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2008 у справі № 29/63 задоволено клопотання позивача та замінено первісного відповідача-2 – Державне казначейство України на належного відповідача-2 – Головне управління Державного казначейства України у м. Києві.

Позовні вимоги мотивовані тим, що працівниками податкової міліції при проведенні позапланової документальної перевірки ТОВ “Пульсар” були порушені норми чинного законодавства, у зв’язку з чим відповідачу були завдані збитки. Незаконність дій підтверджується позивачем тим, що податкові повідомлення-рішення, прийняті за результатами проведеної перевірки, були скасовані в адміністративному та судовому порядку. Позивач зазначає, що перевірка була проведена без законних підстав, за відсутності дозволу начальника ГВ ПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва та відсутності факту порушення оперативно-розшукової справи. Працівниками податкової міліції було проведено контрольну закупівлю товару у ТОВ “Пульсар”, однак проведення таких дій можливе лише в рамках заведення оперативно-розшукової справи або як стадія оперативної перевірки, у випадку проведення якої оформляється посвідчення на перевірку, без котрого відповідна посадова особа брати участь у перевірці суб’єкта підприємницької діяльності не може.

У зв’язку з тим, що позивач відмовився виконувати незаконні вимоги працівників податкової міліції, його було притягнено до адміністративної відповідальності у формі арешту в строк на 10 діб. Однак постановою Печерського районного суду м. Києва від 15.04.2005 № 3-1175/2005 у зв’язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення справу проти громадянина Асмогілова Д.Ю. (директор ТОВ “Пульсар”) було закрито, а рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15.02.2006 у справі № 2-871/06 стягнуто з Печерського районного суду м. Києва моральну шкоду у розмірі 1500,00 грн. на користь громадянина Асмогілова Д.Ю.

Крім того приміщення ТОВ “Пульсар” було опломбовано за відсутності повноважень на здійснення вказаних дій. Вказаний факт підтверджується рішенням Господарського суду м. Києва від 26.12.2007 № 29/638 та фактом притягнення працівників податкової міліції до відповідальності. Протягом 20 днів приміщення, в якому знаходиться ТОВ “Пульсар”, було опломбоване і діяльність товариства була паралізована, через що була відсутня можливість здійснення підприємницької діяльності та отримання доходу. У зв’язку з цим позивач просить стягнути збитки у розмірі 98.121,87 грн., що складаються з заробітної плати працівників, орендної плати, відрахувань на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, соціальне страхування на випадок безробіття, страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, відрахування на амортизацію, інші операційні витрати та не отриманий дохід.

Відповідач-1 надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив і просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свої заперечення відповідач обґрунтовує наступним. Щодо неправомірності проведення перевірки, то судовими рішенням встановлено лише неправомірність контрольної закупівлі, яка є лише методом здійснення перевірки, підстави проведення перевірки щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій в сфері готівкового та безготівкового обігу суд незаконними не визнав. Позивач обґрунтовує свої вимоги незаконним опломбуванням приміщення, однак не наводить доказів незаконності вказаних дій, адже в жодному з судових рішень не досліджувався по суті вказаний факт. Крім того опломбування було здійснено за згодою головного бухгалтера ТОВ “Пульсар”. Відповідач не погоджується з сумою збитків, оскільки вона складається з упущеної вигоди, на підтвердження якої позивач не надав первинних документів.

Відповідач-2 надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує з в зв’язку з необґрунтованістю та недоведеністю. Законом України “Про Державний бюджет України на 2008” передбачено здійснення видатків лише на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та прокуратури, а також судів. Передбачено відшкодування шкоди лише фізичній особі у разі незаконних дій посадових (службових) осіб. Відшкодуванню підлягає лише заробіток та інші грошові доходи громадянина. За таких умов бюджетне законодавство не застосовується до вказаних правовідносин, а тому вимоги позивача про відшкодування з бюджету збитків є не обґрунтованими. Збитки мають відшкодовуватись у загальному порядку, передбаченому ЦК України, тобто з особи, яка їх заподіяла. Позивачем не доведено причинно–наслідковий зв’язок між незаконністю дій службових осіб податкової служби, зупиненням господарської діяльності та не одержаним прибутком даного підприємства. Крім того, відповідач-2 не здійснював жодних протиправних дій стосовно позивача, а тому позовні вимоги до нього є безпідставними.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2008 у справі № 29/63 (далі – Рішення суду) в позові відмовлено.

Не погоджуючись з Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення суду скасувати, прийнявши нове, яким позов задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Представник позивача у судовому засіданні 03.09.2008 підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд її задовольнити та скасувати Рішення суду, прийнявши нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідачів у судовому засіданні 03.09.2008 заперечували проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, викладених у відзивах на вказану скаргу, просили суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване Рішення суду як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду м. Києва від 31.08.2005 № 25/256, яке набрало законної сили на підставі постанови Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2005 № 25/265, визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 16.03.2005 № 339/26-062/2, від 20.05.05 № 339/26-062/2.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що 30.09.2004 співробітниками ДПІ У Печерському районі м. Києва було проведено перевірку щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб’єктами підприємницької діяльності, за результатами якої складено акт № б/н від 30.09.2004. У рішенні суду у справі 25/256 зазначено, що суду не надані докази проведення саме контрольної закупівлі, а співробітники державної податкової служби в момент покупки знаходились при виконанні службових обов’язків: проводили позапланову документальну перевірку позивача, беззаперечних доказів на підтвердження обставин, викладених в акті перевірки позивача від 30.09.2004 під час розгляду справи 25/265 представлено не було.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 15.04.2005 № 3-1175/2005 закрито провадження в адміністративній справі стосовно Асмогілова Дмитра Юрійовича (директора ТОВ „Пульсар”) за ст. 185 КУпАП у зв’язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15.02.2006 вирішено стягнути з Печерського районного суду м. Києва шляхом списання грошових коштів з розрахункового рахунку Державного казначейства України на користь Асмогілова Д.Ю. у відшкодування моральної шкоди 1500,00 грн. Крім цього рішенням встановлено, що шкода громадянинові була спричинена саме незаконною постановою Печерського районного суду м. Києва від 01.10.2004, якою він був визнаний винним у вчиненні правопорушення згідно ст. 185 КУпАП та підданий арешту строком на 10 діб і яка в подальшому була скасована постановою Голови апеляційного суду м. Києва.

Позивач з посиланням на вказані рішення судів стверджував, що судами було встановлено незаконність притягнення громадянина Асмогілова Д.Ю. до адміністративної відповідальності та тримання його під вартою протягом 10 діб, у зв’язку з чим йому була відшкодована моральна шкода.

Позивачем надано до матеріалів справи лист першого заступника Голови начальника УПМ ДПА у м. Києві від 26.10.2007 № 4857/А/26-1212, в якому зазначено, що працівники ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва за допущені порушення, в тому числі за порушення вимог КУпАП, порушення порядку проведення перевірки з питань здійснення розрахункових операцій (вилучення оригіналів документів, опечатування приміщення, написання та передача акту перевірки для прийняття рішення відповідному органу з порушенням встановленого терміну) притягнуті до відповідальності згідно чинного законодавства.

В листі Заступника Голови ДПА України від 26.11.2004 № 10742/6/14-2217п/124 зазначено, що у діях працівників податкової міліції ДПІ у Печерському районі м. Києва виявлено порушення працівниками податкової міліції норм діючого законодавства та відомчих нормативних документів, зокрема, при підготовці до проведення позапланової перевірки ТОВ “Пульсар”, вилученні документів та оформленні результатів перевірки.

Наданими позивачем листами ідтверджується, що особи, які проводили позапланову документальну перевірку ТОВ “Пульсар” та у зв’язку з діями яких громадян Асмогілов Д.Ю. був направлений до суду та підданий адміністративному арешту, притягнуті до відповідальності.

Оскільки правовідносини сторін виникли не з договірних зобов’язань, то слід застосовувати норми, що передбачають стягнення збитків при відшкодуванні шкоди, тобто з деліктів.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Позивач надав розрахунок збитків, що складаються з упущеної вигоди і розраховані на підставі фінансового звіту суб’єкта малого підприємництва: баланс на 01.10.2004. Згідно зі Звітом про фінансові результати за 9 місяців 2004 року чисті доходи ТОВ “Пульсар” складають 1.368.800 грн., а за аналогічний період попереднього року складають 891.200 грн.

Відповідно до ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, належним доказом здійснення господарських операцій та отримання відповідно в зв’язку з цим доходів можуть бути первинні документи, яких позивач не надав до матеріалів справи.

Пояснення позивача про те, що всі первинні документи були вилучені при проведенні перевірки, не можуть бути прийняті судом, оскільки, неможливо встановити, які саме документи вилучені і факти вилучення ніякими документами не підтверджено.

Під час перегляду справи в апеляційному порядку у судовому засіданні 03.09.2008 позивач звернувся до суду з письмовим клопотанням, у якому просив витребувати у Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва всю первину документацію ТОВ „Пульсар”, вилучену в ході проведення 30.09.2004 працівниками Головного відділу податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ „Пульсар”.

Розглянувши вказане клопотання, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів ухвалою від 03.09.2008 в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів відмовила, виходячи з наступного.

Під час розгляду справи Господарським судом міста Києва суд першої інстанції ухвалами від 12.02.2008, від 17.03.2008, від 07.04.2008 та від 24.04.2008 зобов’язував сторони, в т.ч. позивача, подати суду належним чином засвідчені копії документів, не підтвердження (чи заперечення) позовних вимог, а також пропонував сторонам надати додаткові наявні та не представлені суду докази, на підтвердження заявлених вимог чи заперечень.

На виконання вимог зазначених ухвал суду першої інстанції позивачем та відповідачами було надано суду ряд доказів, що долучені до матерів справи. Додаткові непредставлені суду докази позивачем не під час розгляду справи в суді першої інстанції не надавались.

При цьому позивач не звертався до суду першої інстанції із заявами чи клопотаннями про витребування додаткових доказів, зокрема у Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва первинної документації ТОВ „Пульсар”, вилученої в ході проведення 30.09.2004 працівниками Головного відділу податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ „Пульсар”.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 38 ГПК України якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Господарський суд має право знайомитися з доказами безпосередньо в місці їх знаходження.

Сторона, прокурор, які порушують клопотання перед господарським судом про витребування доказів, повинні докладно зазначити: який доказ вимагається, підстави, з яких вони вважають, що ці докази має підприємство чи організація, і обставини, які можуть підтвердити ці докази.

Як встановлено колегією суддів, позивач у своєму клопотанні не посилається на первинні документи, які він просить витребувати. У клопотанні не зазначено, які саме докази вимагається, та не вказано обставин, які можуть підтвердити ці докази.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Позивач не обґрунтував неможливості подання суду першої інстанції доказів (які він просить витребувати) з причин, що не залежали від нього. При цьому позивач взагалі не звертався до суду першої інстанції із заявами чи клопотаннями про витребування таких доказів.

Переглядаючи оскаржуване рішення по суті, колегія суддів також відзначає, що розрахунок збитків, зроблений виходячи з розміру середньомісячного доходу, який міг би бути отриманий підприємством за час, коли приміщення товариства було опломбоване і його діяльність заблокована, не може підтверджувати реальні збитки товариства. Середньомісячний дохід вирахуваний в розмірі 152088,89 грн., виходячи з розміру чистого доходу, задекларованого в звіті про фінансові результати за 9 місяців 2004 року. Слід зауважити, що відповідно до зазначеного звіту про фінансові результати витрати за 9 місяців підприємства складають 1366800 грн., чистий прибуток за 9 місяців складає 2000 грн.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її

цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Зазначені норми чинного законодавства не містять чіткого визначення упущеної вигоди, водночас визначають загальне правило, відповідно до якого це – неодержаний прибуток.

Звіт про фінансові результати ТОВ „Пульсар” з 9 місяців 2004 року в складі Балансу (форма №1-м) і Звіту про фінансові результати (форма 2-м) є документом фінансової звітності та складається в Порядку, визначеному Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 25 "Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва", яке затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 № 39.

Розрахунок упущеної виходи зроблений позивачем на підставі простого арифметичного визначення відповідної суми пропорційно від суми чистого доходу (виручки від реалізованої продукції чи послуг), тобто від валових грошових надходжень без урахуванням відповідних витрат та інших зобов’язань.

Водночас у наданому позивачем фінансовому звіті суб’єкта малого підприємництва (баланс станом на 01.10.2004) активи позивача на кінець звітного періоду становлять 82,6 тис. грн., пасиви – також 82,6 тис. грн. (що відповідає правилам бухгалтерської звітності та складення балансу), але при цьому у складі пасивів обліковується непокритий збиток в сумі 8,7 тис. грн. та кредиторська заборгованість в розмірі 68,0 тис грн. А тому вирахування можливих збитків ТОВ „Пульсар” в наступному звітному періоді від неправомірних дій державних органів без врахування вказаних обставин є неправомірним.

Відповідно, у наданому позивачем звіті про фінансові результати за 9 місяців 2004 року чистий прибуток складає лише 2 тис. грн., що і відображено у самому звіті.

Позивачем на підтвердження своїх вимог не подавалися звіти про фінансові результати діяльності і за наступні періоди, які свідчили б про стабільність роботи підприємства та його фінансових оборотів.

Суду ані першої, ані апеляційної інстанції не надано документів, які свідчать про можливість підприємства у визначений період (тобто, на час опечатування службового приміщення) отримати доходи в сумі 98.121,87 грн. та що саме зазначена сума не була отримана підприємством внаслідок нездійснення певних господарських операцій; не доведено ті обставини, що позивач кожного місяця отримував саме 152.088,89 грн., не надані первинні документи, що підтверджують здійснення витрат позивачем за період, в якому було опломбоване приміщення; не розрахований чистий прибуток, неотриманий підприємством.

Так, позивачем не надано жодних договорів, які передбачали б виконання товариством зобов’язань (з продажу товарів, надання послуг тощо) та згідно яких в якості оплати надійшли або могли б надійти відповідні суми коштів. Первинних документів, які б підтверджували наявність на підприємстві товару і неможливість отримання та реалізації якого у відповідний строк спричинене саме неправомірними діями ДПІ у Печерському районі міста Києва позивачем до матеріалів справи не представлено.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів. Фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі (основні принципи бухгалтерського обліку – ст. 4 Закону). Однак з наведених норм не випливає, що фінансовим звітом підтверджуються непонесені та можливі збитки підприємства.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю органів державної влади вважаються діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дій чи бездіяльності, завдаваної шкоди має бути доведена.

Факт завдання шкоди складається з таких елементів: протиправна поведінка особи; настання шкоди; причинний зв’язок між двома першими елементами. Причинний зв’язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов’язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об’єктивним наслідком поведінки завдавала шкоди.

Встановлення причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків.

Позивачем не надано суду належних доказів, що протиправні дії, про які зазначено у рішенні Господарського суду міста Києва від 31.08.2005 у справі 25/265, рішенні Голосіївського районного суду м. Києва від 15.02.2006 є причиною, а збитки, про стягнення яких заявлено у позовній заяві, є наслідком вказаних дій.

Судові справи, на які посилається позивач як на підставу для відшкодування збитків, були розглянуті судами, а факт неправомірності дій податкових органів встановлений у відношенні Асмогілова Д.Ю. як фізичної особи. Голосіївським районним судом міста Києва останньому відшкодовано моральну шкоду, завдану неправомірним підданням арешту. Відповідно, встановлені під час розгляду вказаної справи обставини жодним чином не можуть підтверджувати та доводити завдання збитків товариству з обмеженою відповідальністю "Пульсар". Оскарження податкового повідомлення-рішення, винесеного на підставі висновків акта перевірки від 30.04.2004, не доводить факту завдання підприємству шкоди в розмірі 98.121,87 грн., оскільки позивачем не надано доказів, які свідчили б про реальність отримання товариством доходу у визначеному розмірі та понесення вказаних витрат у зв’язку з неправомірними діями посадових осіб ДПІ у Печерському районі міста Києва.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вище зазначене колегія суддів не вбачає правових підстав та належних доказів для задоволення вимог позивача про стягнення суми упущеної вигоди у розмірі 98.121, 87 грн.

З урахуванням викладеного апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту завдання позивачеві збитків, наявності причино-наслідкового зв’язку між діями відповідача-1 та такими збитками, а також не обґрунтував розміру таких збитків.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи та не спростовують правомірність висновків суду першої інстанції.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва у справі № 29/63 від 09.06.2008 прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга позивача, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені позивачем при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита не відшкодовуються та покладаються на позивача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ: