КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 10.09.2008                                                                                           № 29/296-25/218

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Гарник Л.Л.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -

 від відповідача -

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державна податкова інспекція у Дарницькому районі м.Києва

 на рішення Господарського суду м.Києва від 15.07.2008

 у справі № 29/296-25/218  

 за позовом                               Державна податкова інспекція у Дарницькому районі м.Києва

 до                                                   ДП "Виробниче об"єднання "Київський радіозавод"

 третя особа відповідача           Управління державного казначейства у м.Києві

 третя особа позивача                      

 про                                                  стягнення 34752,22 грн.

 

ВСТАНОВИВ:

 Справа розглядається судом вдруге.           

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 34.752,22 грн. на рахунок Державного казначейства України № 31118128502028.

Позовні вимоги тим, що відповідач має прострочену заборгованість перед Держбюджетом за бюджетними позичками, наданими в 1993 – 1998 р.р. у зв'язку з тимчасовими труднощами в сумі 34.752,22 грн., в т.ч. основний борг – 24.252,70 грн., відсотки – 10.499,52 грн. Заборгованість за бюджетними позичками виникла в зв’язку з несплатою підприємством чергових часток та відсотків за користування позичкою, відповідно до подання Управління Державного казначейства у місті Києві № 251, № 252 від 12.04.2005.

Відповідач надав відзив на позов, в якому посилається на те, що позовні вимоги заявлені без дотримання вимог Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 29/296-25-218 від 15.07.2008 (далі – Рішення суду) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення суду скасувати, прийнявши нове, яким позов задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Так, скаржник стверджує, що, суд першої інстанції безпідставно послався як на підставу для відмови у задоволені позову на постанову Арбітражного суду міста Києва від 01.10.1997 у справі № 15/81, якою ВО „Київський радіозавод” визнано банкрутом, оскільки позивачу стало відомо про наявність спірної заборгованості лише у 2005 році. А тому позивач, будучи кредитором справі № 15/81 про банкрутство, не міг заявити відповідних вимог про стягнення такої заборгованості у 1997 році.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2008 апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.09.2008.

Представник позивача у судовому засіданні 10.09.2008 підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд її задовольнити та скасувати Рішення суду,  прийнявши нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 10.09.2008 заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване Рішення суду як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, доповнень до неї, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Державним казначейством у місті Києві здійснено подання на адресу Державної податкової адміністрації у місті Києві від 12.04.2005 № 251 для застосування відповідних санкцій до ВО "Київський радіозавод" (договір № 35 від 01.07.1993), яке має відстрочену заборгованість перед Держбюджетом за бюджетними позичками, наданими в 1993 - 1998 роках у зв’язку з тимчасовими фінансовими труднощами з основного боргу 24.252,70 грн.

Державним казначейством у місті Києві здійснено подання на адресу Державної податкової адміністрації у місті Києві від 12.04.2005 № 252 для застосування відповідних санкцій до ВО "Київський радіозавод" (договір № 35 від 01.07.1993), яке має відстрочену заборгованість перед Держбюджетом за бюджетними позичками, наданими в 1993 - 1998 роках у зв’язку з тимчасовими фінансовими труднощами по відсотках у розмірі 10.499,52 грн.

Управлінням державного казначейства у місті Києві надано копію договору № 35 від 29.06.1993. Оригінал в Управлінні, а також у відповідача відсутній.

Між ВО "Київський радіозавод" та Міністерство фінансів України 29.06.1993 укладено договір № 35 про надання Міністерством фінансів України бюджетної позички ВО "Київський радіозавод" на поповнення оборотних коштів, відповідно до умов якого Міністерство зобов’язується у II кв. 1993 р. надати підприємству бюджетну позичку у сумі 2,5 млрд. крб. на поповнення оборотних коштів з оплатою 10 річних. Сплата процентів здійснюється щоквартально. Підприємство зобов’язується забезпечити повне повернення одержаних коштів та процентів 1 липня 1995 року. Погашення бюджетної позички починається з 1 липня 1994 року рівними долями щоквартально.

У разі невиконання чи несвоєчасного виконання підприємством свого зобов’язання міністерству надається право стягнути необхідні кошти у безспірному порядку. У разі відсутності грошових коштів на рахунку підприємства повернення міністерству перерахованої суми допомоги та процентів за користування нею проводиться за рахунок майна підприємства згідно з порядком, вказаним міністерством.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про реорганізацію державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" від 29.05.1996 № 569 постановлено реструктуризувати Державне підприємство "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод". Як вбачається з додатку до постанови № 569, на базі державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" створено 19 підприємств.

Відповідач надав довідку від 17.11.2005 № 147, в якій повідомив, що по розподільчому балансу станом на 01.01.1997 в розділі 11 "Довгострокові пасиви" бюджетні позички відсутні.

Відповідачем надано також розподільчий баланс на 01.01.1997.

Ані позивачем, ані третьою особою не надано належних і допустимих доказів передачі саме відповідачеві за розподільчим балансом спірної заборгованості.

Постановою Арбітражного суду міста Києва від 01.10.1997 у справі № 15/81 визнано ВО "Київський радіозавод" банкрутом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2002 № 15-81 призначено ліквідатором ВО "Київський радіозавод" Татієнко Володимира Андрійовича.

При цьому колегія суддів відзначає, що постановою Арбітражного суду міста Києва від 01.10.1997 у справі № 15/81, якою визнано ВО "Київський радіозавод" банкрутом, серед кредиторів є також Державна податкова адміністрація у Дарницькому районі міста Києва, заборгованість перед якою складає 4.402.868,21 грн.

Постановою Арбітражного суду міста Києва від 01.10.1997 у справі № 15/81 ліквідатором банкрута призначено, зокрема Державну податкову адміністрацію у Дарницькому районі міста Києва.

Відповідно до норм Закону України "Про банкрутство" в редакції, чинній на момент винесення постанови (далі – Закон), арбітражний суд визнає боржника банкрутом у разі відсутності пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з умовами проведення санації боржника.

Про визнання боржника банкрутом арбітражний суд приймає постанову.

В постанові призначаються ліквідатори з числа представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду державного (комунального) майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або організацію.

На ліквідаторів покладаються обов'язки проведення процедури задоволення вимог кредиторів, (ст. 13).

Статтею 15 Закону встановлено наслідки визнання боржника банкрутом.

З моменту визнання боржника банкрутом: припиняється підприємницька діяльність боржника; до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки; вважаються такими, що минули, строки усіх боргових зобов'язань банкрута; припиняється нарахування пені та процентів з усіх видів заборгованості банкрута.

Відповідно до ст. 21 Закону кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. Передусім покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії, функціонуванням розпорядника майна, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою. У першу чергу виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства або виплат по акціях трудового колективу). У другу чергу задовольняються вимоги по державних і місцевих податках та неподаткових платежах до бюджету і вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення. У третю чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою. У четверту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства та виплат по акціях членів трудового колективу. У п'яту чергу погашаються всі інші вимоги. Вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої. У разі недостатності майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові сумі. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються, і відповідні борги вважаються погашеними. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Майно (крім коштів державних підприємств-банкрутів), що залишилося після задоволення вимог кредиторів і членів трудового колективу, передається власникові або відповідному органу приватизації для реалізації, якщо арбітражний суд прийняв ухвалу про ліквідацію юридичної особи - боржника. Кошти, що залишилися після задоволення державним підприємством-банкрутом вимог кредиторів і членів трудового колективу, зараховуються до відповідного позабюджетного фонду приватизації.

Колегією суддів встановлено, що постановою Арбітражного суду міста Києва від 01.10.1997 у справі № 15/81 визнано ВО "Київський радіозавод" банкрутом,  а тому  відповідно до ст. 15 Закону України “Про банкрутство” зобов’язання відповідача за договором від 29.06.1993 № 35 вважаються такими, за якими минули строки усіх боргових зобов'язань банкрута.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2002 № 15-81 призначено ліквідатором ВО "Київський радіозавод" Татієнко Володимира Андрійовича та застосовано вимоги Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо розгляду справи № 15-81.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними.

Відповідно до ст. 23 Закону з дня прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим розділом; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури; виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.

Станом на час розгляду справи процедура ліквідації відповідача триває.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

При цьому колегія суддів не приймає посилань позивача на те, що обставини існування у відповідача спірної заборгованості стали відомі ДПІ у Дарницькому районі м. Києва лише після надходження подань від УДК у м. Києві, тобто в квітні 2005 року, оскільки Закон про банкрутство не передбачає такі обставини як виняткові для внесення заборгованості до реєстру вимог кредиторів.

Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів відзначає також наступне.

Згідно із Законом України “Про бюджетну систему України” № 512 від 05.05.1993 (в редакції, що діяла станом час виконання договору) (ст.ст. 1, 2, 3, 7) бюджет - це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевими Радами народних депутатів.

Бюджетна система складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

Бюджетний процес - регламентований законодавством порядок складання, розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання і контроль за їх виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

Державний бюджет України затверджується законом України. Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні і сільські бюджети затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними місцевими Радами народних депутатів.

До відання органів державної виконавчої влади та виконавчих органів місцевих Рад народних депутатів належить складання проекту бюджету згідно з основними напрямами бюджетної політики, визначеними відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими Радами народних депутатів, виконання бюджету та контроль за цільовим, економним і ефективним використанням виділених бюджетних коштів.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про бюджетну систему України" від 05.12.1990 № 512-ХІІ (чинного на момент виконання договору) видатками бюджетів є кошти Державного бюджету України, що витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України, кошти республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими Радами народних депутатів. До Державного бюджету України не включаються видатки, які не передбачені законами України.

Розподіл видатків між бюджетами здійснюється відповідно до цього Закону. Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку, до поточних відносяться, зокрема, витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. В складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об'єктів з зазначенням всіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

Статтею 32 вказаного Закону встановлено, що касове виконання бюджетів здійснюється установами Державного бюджетного банку України. Державний бюджетний банк України виконує доручення розпорядника коштів на   перерахування   бюджетних   коштів   лише   за наявності підпису уповноваженого контролера Міністерства фінансів України, повноваження якого визначаються    положенням,    що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ст. 37 вказаного Закону Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети виконуються за розписом доходів та видатків з поквартальним розподілом, який складається Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовими управліннями (відділами) обласних, міських, районних Рад народних депутатів, виконавчими органами міських (міст районного підпорядкування), селищних, сільських Рад народних депутатів відповідно до затвердженого бюджету. Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети виконуються по видатках у тих самих пропорціях стосовно загальної суми видатків відповідного бюджету, які затверджено відповідними Радами народних депутатів. Контроль за пропорційним фінансуванням здійснюється щоквартально.

У разі тимчасових касових розривів в процесі виконання республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських бюджетів Міністерство фінансів України може надавати Уряду Автономної Республіки Крим, виконавчим органам обласних, Київського і Севастопольського міських Рад народних депутатів за їх клопотанням з Державного бюджету України позички, які повинні бути обов'язково погашені у встановлені строки в межах поточного бюджетного року.

У разі тимчасових касових розривів в процесі виконання районних, міських, селищних і сільських бюджетів за клопотанням виконавчих органів районних, міських, селищних і сільських Рад народних депутатів з відповідного бюджету вищого рівня на підставі рішень керівників місцевих фінансових органів вищого рівня можуть бути надані позички, які повинні бути погашені у встановлені строки в межах бюджетного року.

Згідно ст. 38 Закону України "Про бюджетну систему України" органи державної виконавчої влади та виконавчі органи місцевих Рад народних депутатів разом з органами Міністерства фінансів України здійснюють контроль за станом надходження доходів відповідного бюджету, коштів позабюджетних фондів та правильністю використання підприємствами, установами і організаціями виділених їм з відповідного бюджету асигнувань, коштів позабюджетних фондів.

Органи державної виконавчої влади та виконавчі органи місцевих Рад народних депутатів вищого рівня здійснюють нагляд за ходом виконання бюджету відповідними виконавчими органами нижчого рівня виходячи з вимог дотримання чинного законодавства, рішень органів державної виконавчої влади, Рад народних депутатів та їх виконавчих органів вищого рівня, прийнятих у межах їх компетенції.

У разі якщо субвенції, виділені бюджету нижчого територіального рівня, не витрачено у встановлений строк або вони витрачаються не за цільовим призначенням, субсидіювання припиняється, а виділені кошти підлягають поверненню до бюджету, з якого їх було отримано.

Міністерство фінансів України розподіляє кошти між розпорядниками, через уповноважених контролерів санкціонує використання бюджетних коштів розпорядниками, здійснює загальний нагляд за виконанням бюджету, подає звіти Президенту     України     і  Верховній Раді України  про  порушення  Закону  про

Державний бюджет України, проводить перевірку випадків порушення його і вживає необхідних санкцій до порушників чи подає відповідні проекти рішень Президенту України або Верховній Раді України.

Міністр фінансів України несе персональну відповідальність перед Верховною Радою України за дотримання Закону про Державний бюджет України. Міністр фінансів України зобов'язаний негайно інформувати Верховну Раду України про всі випадки порушення органами державної виконавчої влади і посадовими особами виключного права Верховної Ради України встановлювати податки, збори, інші обов'язкові платежі і визначати законність використання бюджетних коштів.

Звіт про виконання Державного бюджету України подається Президентом України Верховній Раді України до 1 травня року, наступного за звітним. Звіт про виконання Державного бюджету України представляє на засіданні Верховної Ради України Президент України. З доповіддю про виконання Державного бюджету України виступає Міністр фінансів України або особа, що виконує його обов'язки (ст. 40 Закону України "Про бюджетну систему України")

Бюджетний рік розпочинається з 1 січня та закінчується 31 грудня. (ст. 6 Закону України "Про бюджетну систему України")

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бюджетну систему України" правила складання і виконання бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, затверджуються в порядку, встановленому    Кабінетом Міністрів України.

Статтею 115 Конституції УРСР (чинною на момент укладання договору) встановлено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є органом державної виконавчої влади України.

Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень, зокрема, забезпечує складання й виконання державного бюджету України (ст. 119 Конституції УРСР).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.02.1993 № 147 затверджено Положення про Міністерство фінансів України, відповідно до якого Міністерство фінансів України (Мінфін) є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України.

Міністерство забезпечує реалізацію державної фінансової політики і здійснює загальне керівництво у сфері  державних фінансів.

Основними завданнями Мінфіну є, зокрема, складання і забезпечення виконання державного бюджету.

Мінфін відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, організує виконання державного бюджету по доходах і видатках, здійснює фінансування видатків у межах наявних фінансових ресурсів у Державному бюджеті України, веде облік виконання державного бюджету по видатках. Разом з іншими центральними органами державної виконавчої влади, Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською місцевими державними адміністраціями, виконкомами місцевих Рад народних депутатів забезпечує надходження доходів до державного бюджету та вживає заходів до ефективного витрачання бюджетних коштів; забезпечує захист фінансових інтересів держави та фінансових прав підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і громадян, здійснює у межах своєї компетенції контроль за виконанням актів законодавства;      складає   поквартальний     розпис доходів і видатків, забезпечує виконання державного бюджету, затвердженого Верховною Радою України, проводить в установленому порядку взаємні розрахунки державного бюджету з бюджетами Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя, в межах своїх повноважень здійснює обслуговування державного внутрішнього і зовнішнього боргу; здійснює контроль за виконанням державного бюджету і за додержанням установами Національного банку та комерційними банками правил касового виконання державного бюджету по доходах. Установлює порядок ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання державного і місцевих бюджетів, кошторисів видатків бюджетних установ. Установлює форми обліку і звітності щодо касового виконання бюджетів; складає звіт про виконання державного бюджету, розробляє та вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо ефективного використання коштів державного бюджету; розробляє проект Правил складання і виконання державного та місцевих бюджетів і подає його на затвердження Кабінету Міністрів України, затверджує класифікацію доходів і видатків цих бюджетів.

Мінфін має право, зокрема, надавати з державного бюджету в разі виникнення тимчасових касових розривів при виконанні бюджетів Республіки Крим, обласних, м. Києва та Севастополя позички, які повинні бути погашені в установлені терміни у межах поточного бюджетного року.

Мінфін при виконанні покладених на нього функцій взаємодіє з іншими центральними органами державної виконавчої влади України, органами Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого і регіонального самоврядування, а також з відповідними органами інших держав.

Мінфін у межах своїх повноважень видає на основі і на виконання чинного законодавства накази, організує і контролює їх виконання.

Міністерство у разі необхідності видає разом з іншими центральними органами державної виконавчої влади спільні акти.

Рішення Мінфіну, видані у межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємствами, організаціями, установами та громадянами.

Статтею 17 Бюджетного кодексу України чітко зазначено, що у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із Державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги умови договору № 35, колегію суддів встановлено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів застосування механізму стягнення заборгованості з відповідача, передбаченого Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Крім того, позивач в позовній заяві взагалі не посилається на те, що позивачем дотримано та застосовано порядок та механізм стягнення заборгованості, передбачений Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Також позивачем не надано оригіналу договору № 35 і під час розгляду справи в апеляційній інстанції.

З урахуванням вище викладеного апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження дотримання порядку та механізму стягнення заборгованості, передбаченого Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", у зв’язку з чим позовні вимоги визнаються необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва у справі № 29/296-25/218 від 15.07.2008 прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга позивача, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені позивачем при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита не відшкодовуються та покладаються на позивача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва залишити без задоволення, а Рішення Господарського суду міста Києва у справі № 29/296-25/218 від 15.07.2008 - без змін.

2. Матеріали справи № 29/296-25/218 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

 Головуючий суддя                                                                      Гарник Л.Л.

 Судді