ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

04 вересня 2008 р.

№ 37/261

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Грейц К.В.,

суддів:

Глос О.І., Коробенка Г.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ТОВ "Торговий дім "Еко-вугілля України"

на постанову

Донецького апеляційного господарського суду від 06.05.2008 р.

у справі

№37/261

господарського суду

Донецької області

за позовом

ВАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг"

до	ТОВ "Торговий дім "Еко-вугілля України"

про	стягнення збитків у вигляді вартості вагової недостачі продукції в сумі 921,90 грн.

у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:

Федько В.С.

від відповідача:

не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 28.02.2008 р. у справі №37/261 (суддя Яманко В.Г.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.05.2008 р. (судді: Діброва Г.І., Стойка О.В., Шевкова Т.А.), позовні вимоги ВАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" до ТОВ "Торговий дім "Еко-вугілля України" про стягнення вартості вагової недостачі продукції в сумі 921,90 грн. задоволено у повному обсязі: стягнуто з ТОВ "Торговий дім "Еко-вугілля України" на користь ВАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" вартість вагової недостачі продукції в сумі 921,90 грн.; судові витрати зі сплати державного мита в сумі 102,00 грн. та витрати зі сплати послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.

У касаційній скарзі ТОВ "Торговий дім "Еко-вугілля України" просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.05.2008 р. та рішення господарського суду Донецької області від 28.02.2008 р. у справі №37/261, посилаючись на порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій ч. 4 ст. 265 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, приписів Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. № П-6 (далі —Інструкція П-6), Правил видачі вантажів, Правил приймання вантажів до перевезення, Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. №644, Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 р. №542.

Відповідно до розпорядження заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. від 03.09.2008 р. №02-12.2/318 змінено склад колегії суддів та призначено колегію суддів у складі: головуючого —судді Грейц К.В., суддів: Глос О.І., Коробенка Г.П.

Представник відповідача не скористався своїм процесуальним правом на участь свого представника у судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить із обставин, встановлених у справі господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

24.02.2006 р. між ВАТ “Міттал Стіл Кривий Ріг” та ТОВ “ТД “Еко-вугілля України” було укладено договір купівлі-продажу №723, відповідно до п. 1.1 якого відповідач зобов’язався передати у власність покупця вугілля АШзб(0-6) в обсязі і за цінами, зазначеними у договорі чи в додатках до нього, а позивач у справі —прийняти товар і здійснити оплату продавцю —відповідачу у справі в порядку, передбаченому даним договором.

Згідно з рішенням загальних зборів акціонерів від 14.06.2007 р. назва ВАТ “Міттал Стіл Кривий Ріг” змінена на ВАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг”, яке є правонаступником всіх майнових і немайнових прав та обов’язків ВАТ “Міттал Стіл Кривий Ріг”.

Вартість 1 т вугілля узгоджена сторонами в специфікації  від 24.02.2006 р. №1 до договору від 24.02.2006 р. №723 та ця вартість зазначена в розрахунку вагової нестачі позивача.

На виконання умов договору від 24.02.2006 р. №723 відповідач поставив позивачеві антрацит (АШоб) по залізничнім накладним №№48607788, 48607791 у 6 вагонах зі станції Карахаш Донецької залізниці ВАТ ЦЗФ “Нагольчанська” на адресу ВАТ “Міттал Стіл Кривий Ріг”.

Станцією призначення Кривий Ріг-Головний Придніпровської залізниці вантаж, який прибув у справних вагонах №№67888917, 65282402, 66697384, 65705733, 67664268, 60290277 без ознак втрати, виданий без перевірки ваги вантажу згідно зі ст. 52 Статуту залізниць України, про що свідчить штамп залізниці в графі 2 залізничних накладних “Відмітки про видачу вантажу”. Прибуття вантажу у справному стані свідчить про те, що доступу до вантажу у процесі перевезення не було, він не піддавався будь-якому зовнішньому фізичному впливу, отже вантаж прибув у тому стані й кількості, в яких і був завантажений вантажовідправником.

Позивачем, який є одержувачем вантажу, 06.08.2006 р. здійснено зважування вагонів із вантажем на автоматичних електронно-тензометричних 200-тонних вагах “Trapper DRS” №4226148 за участю представника громадськості Берези С.Ф., яка діяла на підставі посвідчення від 04.08.2006 р. №38.

За результатами зважування вантажу комісією складено акт приймання продукції за кількістю від 06.08.2006 р. №121, в якому комісія відобразила стан вантажу, а саме те, що вантаж прибув у справних вагонах без ознак втрати та розкрадання та встановила вагову нестачу вантажу з урахуванням норми нестачі, яка склала 7,8 т, вартість якої —921,90 грн.

Комісія зробила висновок про те, що нестача в кількості 7,8 т утворилась на місці навантаження в результаті недовантаження вантажу постачальником.

Позивачем зазначена в накладних кількість антрациту оплачена платіжним дорученням від 21.08.2006 р. №1/14623 у сумі 2 087 392,07 грн. (а.с. 21).

Оскільки у відповіді на виставлену ВАТ “Міттал Стіл Кривий Ріг” претензію відповідач зазначив про неможливість задоволення викладених у ній вимог, позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ “ТД “Еко-Вугілля України” про стягнення з продавця за договором від 24.02.2006 р. №723 збитків у сумі 921,90 грн., спричинених позивачеві неналежним виконанням відповідачем його договірних зобов’язань за договором купівлі-продажу  від 24.02.2006 р. №723, які виникли у зв’язку з отриманням продукції з ваговою нестачею (ст. 623 Цивільного Кодексу України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності  підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами  першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона —постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні —покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України зазначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає товар та зобов’язується сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином, зокрема, відповідно до договору.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, понесені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Сторонами в договорі купівлі-продажу від 24.02.2006 р. №723 визначені особливі умови приймання продукції за кількістю. Так, визначивши в п. 3.5 договору, що приймання продукції повинно здійснюватися відповідно до Інструкції П-6, сторони в договорі зазначили про те, що приймання товару за кількістю здійснюється у покупця шляхом зважування під час руху на автоматичних електронно-тензометричних 200-тонних вагах “Trapper”.

Відповідно до ст. 21 Закону України “Про залізничний транспорт” та ст. 71 Статуту залізниць України взаємовідносини залізниці з іншими підприємствами щодо порядку і умов експлуатації залізничних під’їзних колій, подачі та забирання вагонів визначаються відповідними договорами.

Пунктом 6.1 п. 6 договору від 29.01.2003 р. №ПР/МД-2/1-03/НЮ-778 про експлуатацію залізничної під’їзної колії, укладеного між позивачем та ДП “Придніпровська залізниця”, передбачено, що вагони для під’їзної колії подаються локомотивом залізниці зі станції Кривий Ріг-Головний (станції призначення Кривий Ріг-Головний) на одну із колій приймально-відправочного парку станції Східна-Приймальновідправна.

Відповідно до пп. 6.3 п. 6 договору здавання і прийом вагонів у технічному і комерційному відношенні здійснюється на приймально-здавальних коліях станцій Східна-Приймальновідправна, Промислова-Сортувальна, Новобункерна власника, де відповідно до п. 7 Правил видачі вантажів і ст. 23 Статуту залізниць вантаж видається разом із накладною одержувачу. Після здійснення здавання вагонів подальший рух вагонів здійснюється локомотивом власника колії —позивача.

В такому порядку видача вантажу та приймання вантажу здійснюється відповідно Єдиного технологічного процесу роботи під’їзної колії позивача і станцій примикання Кривий Ріг, Кривий Ріг Головний Придніпровської залізниці.

Відповідно до акта приймання продукції за кількістю від 06.08.2006 р. №121 зважування продукції здійснювалося в русі на автоматичних електронно-тензометричних 200-тонних вагах “Trapper DRS” №4226148, які знаходяться на під’їзній колії позивача і розташовані до пункту передачі вантажу залізницею позивачу, що й обумовлює ті обставини, що переваження продукції відбувається до видачі вантажу залізницею.

Вага нетто комісією позивача визначена відповідно до п. 3.5 договору шляхом відрахування з ваги брутто ваги тари вагона, вказаної за трафаретом.

Доводи касаційної скарги про те, що ТОВ “ТД “Еко-вугілля України”, яке не є вантажовідправником вугільної продукції, не може нести відповідальності за  вагову нестачу продукції, оскільки завантаження продукції здійснено вантажовідправником —ВАТ ЦЗФ “Нагольчанська” м.Антрацит Луганської області, є безпідставними, оскільки: по-перше, суди встановили, що п. 3.5 договору від 24.02.2006 р. №723  сторони передбачили, що взаємини по нестачі товару регулюються між продавцем і покупцем без участі вантажовідправника; по-друге, відповідальність перед кредитором за заподіяні збитки, які виникли у зв’язку з неналежним виконанням взятих за договором зобов’язань, несе боржник, що порушив зобов’язання, в даному випадку продавець, а не вантажовідправник, який не є учасником договору сторін.

Доводи скаржника про недотримання позивачем положень Інструкції П-6 (п.п. 16, 20, 25) щодо обов’язкового складання акта після отримання рахунку-фактури, що не було зроблено позивачем, колегія суддів вважає помилковим тлумаченням відповідачем приписів Інструкції П-6, оскільки остання не містить положень щодо оформлення актів приймання продукції за кількістю за участю представника виключно за умови наявності саме рахунку-фактури, а внормовує можливість виявлення невідповідності кількості фактично поставленого товару проти даних, зазначених у т.ч. й у транспортних документах (у даному випадку —накладних на маршрут або групу вагонів).

Факт відсутності в акті приймання продукції за кількістю від 06.08.2006 р. №121 даних щодо наявності або відсутності захисного маркування вантажу правомірно не визнано судами доказом на спростування факту отримання продукції з нестачею, оскільки відмітка станції призначення в накладних свідчить про те, що вантаж прибув та виданий відповідно до ст. 52 Статуту залізниць України —у справних вагонах без ознак втрати та розкрадання, та підтверджує факт відсутності доступу до вантажу при його перевезенні.

Посилання в касаційній скарзі на те, що дані накладних свідчать, що вагони були завантажені нижче бортів і до повної місткості, не підтверджуються матеріалами справи, а тому не свідчать про неповноту встановлених судом обставин справи, якими є дані акта про те, що недопоставлена продукція могла вміститися у завантажені вагони.

Доводи касаційної скарги про те, що умови поставки “F.C.A., станція відправлення” згідно з базисними умовами поставки Інкотермс, в редакції 2000 р. (які сторони передбачили в договорі), не передбачають можливості відповідальності відповідача за нестачу після передачі ним товару у розпорядження перевізника і переходу з цього моменту до позивача права власності на товар, не можуть бути взяті до уваги, оскільки незважаючи на беззаперечність здійснення відповідачем поставки товару за вищенаведеними у постанові накладними, судами не встановлено фактів втрати товару перевізником або наявності витрат перевізника, пов’язаних із товаром, тобто ризиків, які несе особа за умови переходу до неї права власності на товар. Проте, перехід права власності на товар за фактом здійснення поставки сам по собі не свідчить про належне виконання продавцем зобов’язання щодо кількості обумовленого сторонами в заявці товару.

За таких обставин, встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій з дотриманням правил ст. 43 Господарського процесуального кодексу України факти, на підставі яких касаційна інстанція відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, спростовують доводи касаційної скарги щодо порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального права.  

З огляду на викладене, підстав для скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 06.05.2008 р. у справі №37/261 не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Торговий дім "Еко-вугілля України" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.05.2008 р. у справі №37/261 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.05.2008 р. у справі №37/261 —без змін.

Головуючий

К.Грейц

Судді:

О.Глос

Г.Коробенко