ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.01.13 р. Справа № 5006/20/152пд/2012

Суддя господарського суду Донецької області Огороднік Д.М. при секретарі судового засідання Зіборовій Т.Є. розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Кепітал Інвест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-Інгредієнт"

про визнання договору недійсним

Представники сторін:

від позивача:не з'явився;

від відповідача:Петунін М.В. - представник за довіреністю;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Кепітал Інвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-Інгредієнт" про визнання недійсним договору поставки №1694/12/10 від 14.12.2010.

Позовні вимоги мотивовані тим, що всупереч вимогам ст. 180 Господарського кодексу України сторонами при укладенні договору поставки №1694/12/10 від 14.12.2010 не визначені істотні умови договору, а саме не погоджено умови про предмет договору (номенклатура, асортимент, якість), кількість продукції, ціну за одиницю товару, ціну договору, строк дії договору, строк поставки. Окрім того, позивач вказує на те, що спірний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За таких обставин, позивач вважає, що спірний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки в момент його укладення сторонами не додержано вимоги, які встановлені ст. 203 Цивільного кодексу України.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав належним чином завірені копії: договору поставки №1694/12/10 від 14.12.2010.

Позивач в судові засідання призначені на 15.01.2013, 24.01.2013 не з'явився, вимог ухвал суду від 12.12.2012 та 15.01.2013 щодо надання додаткових доказів по справі не виконав. Разом з тим, через канцелярію суду від позивача поштою надійшла телеграма (вх. №02-18/55 від 23.01.2013), згідно вимог якої останній просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечення участі у судовому засіданні уповноваженого представника позивача. Враховуючи строки розгляду справи передбачені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, обізнаність позивача про час та місце розгляду справи, а також нез'явлення представника позивача вдруге, судом вирішено у задоволені клопотання позивача відмовити.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та вважає, що договір поставки №1694/12/10 від 14.12.2010 повністю відповідає вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, чинному законодавству України та був укладений з урахуванням змісту договору та волевиявлення сторін. Відповідач надав суду докази виконання сторонами спірного договору.

Представник відповідача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

14.12.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торг-Інгредієнт", як продавцем (відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Кепітал Інвест", як покупцем (позивач) укладено договір поставки №1694/12/10 (далі - договір).

Згідно з умовами договору постачальник зобов'язався передати у власність покупцеві сировину для харчової промисловості (далі - продукція), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити продукцію.

Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим договором, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються сторонами згідно до видаткових накладних в межах строку дії даного договору.

Відповідно до п. 2.2 договору кількість та асортимент кожної конкретної партії продукції визначається згідно викладених у письмовій формі заявок покупця, які покупець передає постачальнику за допомогою факсу, телетайпу, мережі Інтернет тощо.

Згідно п. 2.3 договору загальна кількість продукції, що поставляється за цим договором, визначається підсумок всіх фактично переданих постачальником покупцеві партій продукції.

Пунктом 5.1 договору сторони обумовили, що постачальник одночасно з поставкою товару передає покупцю документи про якість продукції, які повинні бути завірені печаткою постачальника.

Умови поставки товару узгоджені розділом 3 договору.

Згідно п. 3.1 договору строк поставки, умови поставки та місце поставки погоджуються сторонами під час передачі заявок покупцем (п. 3.1 договору).

Продукція вважається переданою покупцеві з моменту її фактичної передачі йому разом з необхідними супроводжуючими документами та підписання покупцем відповідного документу про прийняття цієї продукції. З цього моменту покупець набуває право власності на продукцію. Ризик випадкового знищення або пошкодження продукції переходить від постачальника до покупця з моменту набуття ним права власності. (п. 3.2 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору загальна вартість продукції за цим договором складається з вартості всіх партій продукції, поставлених за цим договором.

Згідно п. 4.2 договору ціна на продукцію встановлюється за домовленістю сторін, погоджується сторонами на певний період чи на окрему партію та відображається у рахунках-фактурах і вказується з ПДВ.

Пунктом 4.3 договору визначено, що розрахунки за фактичну кількість поставленої продукції покупець здійснює з постачальником у безготівковій формі в гривнях, протягом 30-ти календарних днів після набуття покупцем права власності на продукцію (п. 3.2 договору). Днем оплати вважається день списання банком коштів з рахунку покупця.

Відповідно до п. 4.5 договору орієнтовна ціна цього договору становить 2000000,00грн. Сторони по результатам календарного року укладають додаткову угоду, в якій буде встановлено вартість продукції, поставленої протягом відповідного року, в межах строку дії цього договору.

Згідно п. 10.1 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.

Пунктом 10.2 договору сторони погодили, що строк цього договору починає свій перебіг у момент визначений у п. 10.1 цього договору, та закінчується 31 грудня 2011 року. Якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору не заявить про намір не подовжувати його, то строк дії цього договору буде автоматично подовжено на один календарний рік. Кількість подовжень строку дії договору не обмежена.

Дослідивши зміст договору, судом встановлено, що він був укладений у простій письмовій формі, без розбіжностей та зауважень, підписаний з боку позивача генеральним директором Волинським Д.В., з боку відповідача директором Ольховським О.І., скріплений печатками позивача та відповідача.

В підтвердження виконання спірного договору сторонами, відповідачем до матеріалів справи надано письмові заявки від 14.05.2011, 05.06.2011позивача на поставку товару, а саме Альбуміну у кількості 2000кг. з визначенням місця доставки, переліку документів, супроводжуючих товар, терміну поставки, що надіслані відповідачу за допомогою засобів факсимільного зв'язку. Також відповідачем до матеріалів справи надано копії видаткових накладних: №РН-068 від 18.05.2012 на суму 248000,00грн, №РН-073 від 25.05.2012 на суму 248000,00грн, №РН-075 від 08.06.2012 на суму 248000,00грн., які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками та згідно яких позивач від відповідача прийняв продукцію на суму 744000,00грн. з урахуванням ПДВ.

Разом з продукцією відповідач передав позивачу рахунки-фактури: №СФ-070 від 18.05.2012 на суму 248000,00грн., №СФ-075 від 25.05.2012 на суму 248000,00грн., №СФ-077 від 08.06.2012 на суму 24/8000,00грн. на оплату поставленої продукції.

Як стверджує відповідач, позивач вартість отриманої продукції оплатив частково, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 21.09.2012, підписаного позивачем і відповідачем та скріпленого їх печатками. З акту звірки вбачається, що станом на 21.09.2012 позивач має заборгованість перед відповідачем на суму 594000,00 грн., яка склалась із заборгованості станом на 01.05.2012 та розміру неоплаченого позивачем товару отриманого по вищевказаним видатковим накладним.

Таким чином матеріали справи підтверджують виконання сторонами спірного договору.

Однак, позивач вважає, що в укладеному між сторонами договорі №1694/12/10 від 14.12.2010 є неузгодженість таких істотних умов як предмет договору, оскільки товар не конкретизований індивідуальними ознаками; не визначено кількості та асортименту товару, його якісні показники, ціни товару та його загальна вартість. Крім того, сторонами не досягнуто згоди щодо строку дії договору.

Вищевикладене, примусило позивача звернутися до суду за захистом порушеного права з вимогою визнати договір №1694/12/10 від 14.12.2010 недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч.1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України, вказаний кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Стаття 7 Господарського кодексу України встановлює, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Таким чином, враховуючи, що позивач та відповідач є суб'єктами господарювання та уклали спірний договір при здійсненні своєї господарської діяльність, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Господарський кодекс України.

Відповідно до ст.179 Господарського кодексу України при укладанні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь - які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимоги однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Оскільки договір є видом правочину, для його укладення та чинності сторонами необхідно дотримуватись усіх тих вимог, які визначені у ст. 203 Цивільного кодексу України для всякого виду правочину.

Для того, щоб договір вважався укладеним, сторони у належній формі повинні досягнути згоди з усіх істотних його умов, які поділені на чотири групи:

умови про предмет;

умови, що визначені законом як істотні;

умови, які є необхідними для договорів даного виду;

умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір, є договором поставки, за яким постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. (ст. 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 266 Господарського кодексу України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 2 ст. 267 Господарського кодексу України передбачено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Статтею 268 Господарського кодексу України передбачено, що якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

Дослідивши зміст договору, судом встановлено, що сторони погодили умови про предмет спірного договору у п. 2.1 договору та у видаткових накладних; кількість, асортимент кожної конкретної партії сторони погодили у п. 2.2 договору та у заявках позивача, копії яких є в матеріалах справи; загальну кількість продукції, ціну договору погодили у п. 2.3, 4.1, 4.2, 4.5 договору, у видаткових накладних, у рахунках-фактури; строки поставки продукції сторони погодили у п. 3.1 договору та у письмових заявках позивача; якість продукції у п. 5.1 договору та у заявках позивача, якими передбачено пакету документів, який повинен бути переданий разом з продукцією.

Крім того, слід зазначити, що позивачем не повідомлено суд, який меті не відповідає проданий відповідачем товар; позивачем до матеріалів справи не надано жодних доказів звернення до відповідача з вимогою поставити товар іншої якості, іншого найменування, асортименту, кількості ніж був поставлений, про відмову від прийняття товару, про повернення товару у зв'язку з його поставкою неналежної якості та не у тій кількості тощо.

Навпаки матеріали справи свідчать про прийняття позивачем продукції від відповідача на виконання умов договору №1694/12/10, здійснення позивачем часткової оплати вартості отриманої продукції, підписання з відповідачем акту звірки взаємних розрахунків.

Проаналізувавши умови договору та додані документи, суд приходить до висновку, що сторонами належним чином погоджено умови про предмет, найменуванення, асортимент, кількість, якість продукції, ціну, строк поставки, які визначаються сторонами у заявках позивача, у видаткових накладних, у рахунках-фактурах, у супроводжуючих товар документах.

За таких обставин, посилання позивача на те, що у спірному договорі відсутні умови щодо погодження найменування, асортименту, ціни, загальної кількості продукції, а також щодо визначення строку поставки, є необґрунтованими.

З огляду на викладнене, суд приходить до висновку, що найменування, ассортимент, кількість якість, ціна продукції, строк поставки, є такими що погоджений сторонами з урахуванням принципу вільного встановлення умов договору, а отже не суперечить нормам чинного законодавства.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, яка, зокрема, передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підстави та наслідки недійсності правочинів передбачені, зокрема, ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України. Так, встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є також правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пленум Верховного Суду України в постанові від 28.04.1978 N3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Крім того, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, необхідно правильно визначити момент вчинення правочину (ст. ст. 205-210, 640 Цивільного кодексу України (постова Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9).

При вирішенні даного спору, судом відзначається, що спірний договір укладений в простій письмовій формі, що відповідає норам чинного законодавства, укладений особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, спрямований на реальне настання наслідків, оскільки вказаний договір сторонами виконується, що не заперечується позивачем та відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено не відповідність змісту (предмету, строку поставки, якість товарів) спірного договору нормам чинного законодавства, а судом під час розгляду спору такого порушення, не встановлено.

Також слід зазначити, що вимоги позивача фактично обґрунтовані тим, що сторонами не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору поставки, що є наслідком неукладеності договору та відповідно не можливості визнання договору недійсним. Таким чином, позивачем не вірно обрано спосіб захисту своїх прав.

Крім того, статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, скориставшись при цьому належним способом захисту, зокрема, наведеними статтею 16 Цивільного кодексу України: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право та ін.

Матеріали справи та позовна заява не містять посилань на фактичне порушення прав позивача з боку відповідача внаслідок укладення спірного договору та доказів на підтвердження фактів порушення права.

Відповідно до ст. 1 та ст. 2 Господарського процесуального кодексу України правом на звернення до господарського суду за захистом порушеного права або охоронюваного законом інтересу наділені підприємства та організації, права та інтереси яких дійсно порушені.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги поданими суду доказами. Обов'язок доказування згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони, кожна з яких повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до встановлених вище судом обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Огороднік Д.М.

Дата складення повного рішення 28.01.2013