ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Київської області
|
01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16 |
тел. 230-31-77 |
ПОСТАНОВА
Іменем України
"17" жовтня 2006 р. Справа № 353/12-06
Господарський суд Київської області у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у складі: головуючого по справі -судді Писаної Т.О., при секретарі Шелест В.О., підійшов до розгляду справи
|
за позовом |
Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції, м. Біла Церква |
|
до |
1) суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 2) приватного підприємства „Гленкор Груп”, м. Київ |
|
про |
визнання недійсним податкового зобов'язання та стягнення 488880,08грн. |
|
В засіданні приймали участь: |
|
від позивача |
Ткаченко Т.О. -довіреність №1415 від 19.01.2006р. |
|
від відповідача 1 |
не з'явився |
|
від відповідача 2 |
не з'явився |
Суть спору:
Господарським судом Київської області порушено провадження у справі за позовом Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції до суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 (далі -відповідач 1) та приватного підприємства „Гленкор Груп” (далі -відповідач 2) про визнання недійсним податкового зобов'язання та стягнення 488880,08грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на наявність у відповідача 1 при укладанні угоди з відповідачем 2 умислу щодо ухилення від оподаткування.
Відповідачі заперечення проти адміністративного позову не надали, своїх представників в судові засідання, які відбулись 21.09.2006р. та 17.10.2006р. не направили, хоча про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Згідно ч. 2 ст. 128 КАС України неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.
Беручи до уваги, що господарський суд повідомляв відповідачів про розгляд справи належним чином відповідно до п. 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. за №75, і це підтверджується журналом вихідної кореспонденції канцелярії господарського суду Київської області та відповідною відміткою на першому примірнику ухвали про порушення провадження у справі та на зворотному боці повістки про виклик в судове засідання, що містяться в матеріалах справи, тому господарський суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши представника позивача судом встановлене наступне.
Працівниками Білоцерківської ОДПІ проведено планову перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2005 р. по 31.12.2005 р.
За наслідками проведеної перевірки було складено акт від 03.08.2006 р. НОМЕР_1 та заступником начальника Білоцерківської ОДПІ були винесені податкові повідомлення-рішення: НОМЕР_2, №НОМЕР_3 та НОМЕР_4 на загальну суму 180385,00 грн.
В ході перевірки перевіряючи ми було встановлено:, що між відповідачами було укладено договір купівлі - продажу НОМЕР_5. на купівлю автошин в кількості 2804 штуки на загальну суму 488880,08 грн., в т.ч. ПДВ -81480,01 грн.
Відповідно до умов договору НОМЕР_5 ПП “Гленкор Груп” зобов'язується поставити товар, а СПД ОСОБА_1 прийняти весь товар та оплатити вартість товару.
Крім того, проведеною перевіркою встановлено, що відповідачем 1 включено до валових витрат витрати, які понесені ним від придбання автошин від відповідача 2 згідно видаткової накладної НОМЕР_11. на загальну суму 488880,08 грн., в т. ч. ПДВ -81480,01 грн.
Обов'язковою умовою відповідно до договору купівлі-продажу НОМЕР_5. було те, що оплата товару проводиться в момент одержання товару.
Із акта перевірки вбачається, що при проведені документальної перевірки первинних банківських документів та додатків до них, оплата товарів по даній операції не проведена, тому станом на 01.01.2006р., у відповідача 1 перед відповідачем 2 рахується кредиторська заборгованість в сумі 467775,49грн.
Крім того, із матеріалів справи вбачається, що встановити місцезнаходження відповідача 2 неможливо, приватне підприємство звітувало про відсутність показників фінансово-господарської діяльності до жовтня місяця 2004р., а з листопада 2004р не звітує до ДПІ у Святошинському районі м. Києва. Останній звіт до органу податкової служби приватним підприємством “Гленкор Груп” було подано за жовтень 2004р., що підтверджується довідкою, виданою ДПІ у Святошинському районі НОМЕР_6, актами ДПІ у Святошинському районі м. Києва про результати дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності подання податкових декларацій НОМЕР_7., НОМЕР_8., НОМЕР_9 та податковим повідомленням - рішенням від 12.05.2005р. про застосування до приватного підприємства “Гленкор Груп” штрафних санкцій в сумі 340грн. за неподання податкової звітності до органу державної податкової служби.
Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України “Про систему оподаткування” платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність.
Згідно п. 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” бухгалтерський облік повинен відповідати фактичним обставинам діяльності підприємства, фіксувати факти здійснення бухгалтерських операцій.
Відповідно до ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” від 26.12.1992р. №13-92 до складу валових витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року №283/97-ВР.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Приписами п.п. 5.2.1. п.5.2 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 року №283/97-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.
Основним первинним документом, на підставі якого відбувається списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника та оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України, а також для їх складського, оперативного та бухгалтерського обліку є товарно-транспортна накладна, що зазначено Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 „Про затвердження правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України”.
Тобто, при проведенні господарської операції при укладенні угоди у продавця виникає податкове зобов'язання, а у покупця товару виникає право на отримання податкового кредиту.
Відповідно п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.
Судом встановлено, що податкові зобов'язання продавцем відповідача 2 невизначені та не відображені у податковій звітності по ПДВ та по податку на прибуток за відповідний період, тому у відповідача 1 відсутнє право на податковий кредит.
Відповідно до п.п.7.4.1, п.п.7.4., ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР “Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).
Вищенаведена правова норма п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР, крім підстав виникнення у платника права на податковий кредит (наявність правильно оформленої податкової накладної) з податку на додану вартість передбачає обов'язкову наявність ще і такої підстави, як сплата платником податку у звітному періоді відповідних сум податку.
Відповідно до п.п. 7.7.5 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України та використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування.
За таких обставин, встановлений прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку.
Відповідно до п. 11 Роз'яснення Вищого господарського Суду України від 12.03.1999 р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” -до угод, що підпадають під ознаки фіктивних угод, належать, зокрема, угоди на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.
Абзацом 2 п. 7.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002 р. № 31056 “Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки” встановлено, що доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих документів (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше.
Пленум Верховного Суду України в пункті 6 Постанови №3 від 28.04.1978 р. “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” зазначив, що до угод, які укладені з метою, за відомо суперечною інтересам держави і суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу, належать, зокрема, угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів.
Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожний зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Враховуючи вищенаведене, суд визнає позовні вимоги про визнання недійсним податкового зобов'язання та стягнення 488880,08грн. правомірними та такими що підлягають задоволенню.
Наслідками визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК УРСР є, зокрема, при наявності умислу лише у однієї з сторін це повернення всього отриманого нею іншій стороні, а отримане останньою або належне їй стягується в прибуток держави, тобто застосовується одностороння реституція. Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 2 отриманого за недійсною угодою в сумі 488880,08грн. на користь відповідача 1, а з відповідача 1 на користь держави вартість отриманого за недійсною угодою в сумі 488880,08грн. визнаються судом правомірними та такими що підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 1 ст. 98 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою. Відповідно до п 3. Прикінцевих та перехідних положень КАС України до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору: судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита. Розмір судового збору визначається відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито".
Керуючись ст. 94 КАС України, суд покладає судові витрати на відповідачів порівну.
Керуючись ст. 124 конституції України, ст. 2, 7, 17, 158, 161, 162, 163 та п.6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд Київської області, -
постановив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати угоду НОМЕР_5 між суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 та приватним підприємством „Гленкор Груп” недійсною.
3. Стягнути з приватного підприємства „Гленкор Груп” (м. Київ, вул. Академіка Туполева, 17, код ЄДРПОУ 32558140) на користь суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_10) кошти в сумі 488880,08грн., в т. ч. податок на додану вартість -81480,01грн.
4. Стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_10) до Державного бюджету України кошти в сумі 488880,08грн., в т. ч. податок на додану вартість -81480,01грн. та 4888,80грн. судового збору.
Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України. Дана постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Писана Т.О.