ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 5011-75/15696-2012 21.01.13
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферв'ю Глобал Ріл Істейт"
до 1. Комунального підприємства "Керуюча дирекція Шевченківського району міста Києва"
2. Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Київська міська рада
про зобов'язання вчинити дії
Суддя Васильченко Т.В.
в присутності представників сторін:
від позивача - Авраменко Ю.М., довіреність б/н від 07.11.2012.
від відповідачів-1, 2 - не з'явилися.
від третьої особи - не з'явилися.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ферв'ю Глобал Ріл Істейт" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Керуюча дирекція Шевченківського району міста Києва" та Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про зобов'язання відповідача-1 передати позивачу житловий комплекс, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Михайлівська, 8-А, разом із планом земельної ділянки, технічним паспортом будинку та відповідною технічною документацією (інвентарна справа, акт прийняття в експлуатацію, плани зовнішніх мереж, тощо) по визначеному майну та підписати акт приймання-передачі житлового комплексу, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Михайлівська, 8-А.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач як одноосібний власник житлових та нежитлових приміщень житлового будинку, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Михайлівська, 8-А вирішив здійснювати самостійне утримання на своєму балансі належного йому майна, у зв'язку з чим, згідно з чинним законодавством України, звернувся до відповідача-1 з листом про передачу на баланс позивача житлового комплексу для утримання та управління спірним майном. Однак відповідач-1 повідомив позивача, що передача будинку можлива лише за умови надання згоди на його передачу власником - Київською міською радою.
Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву зазначає, що листом № 2122/3 від 19.07.2012 повідомив позивача про те, що не заперечує проти передачі спірного будинку позивачу, за умови надання згоди на його передачу власником.
Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву зазначає, що спірне майно перебуває в комунальній власності міста, тому передача спірного житлового комплексу можлива лише після прийняття Київською міською радою відповідного рішення. Втім, позивач не звертався до Київської міської ради з питання передачі спірного будинку на його баланс і відповідне рішення Київською міською радою не приймалося.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.11.2012 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Київську міську раду та відкладено розгляд справи.
14.12.2012 Київська міська рада через відділ діловодства суду подала клопотання про розгляд справи без її представника за наявними матеріалами.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.12.2012 продовжено строк вирішення спору у даній справі на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи.
17.12.2012 через відділ діловодства суду від Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» надійшла відповідь на запит суду, в якій зазначено, що будинок № 8-А на вул. Михайлівська у м. Києві складається із 7 квартир (№№ 1, 2, 2-а, 3, 3-а, 4, 5) та нежилих приміщень і власником цих квартир та нежилих приміщень в будинку № 8-А на вул. Михайлівська у м. Києві є позивач.
В судовому засіданні 21.01.2013 представник позивача подав заяву про відмову від позовних вимог в частині зобов'язання відповідача-1 підписати акт приймання-передачі житлового комплексу та просить зобов'язати відповідача-1 здійснити передачу житлового комплексу, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Михайлівська, 8-А в порядку та у спосіб визначений Постановою Кабінету Міністрів України № 1521 від 11.10.2002.
При цьому, судом роз'яснено представнику позивача правові наслідки відмови від позову.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги, в редакції заяви про часткову відмову від позову, підтримав в повному обсязі.
Відповідачі в судове засідання 21.01.2013 своїх представників не направили, про причини їх неявки суду не повідомили, хоча про час та місце проведення судового засідання були повідомлені своєчасно та належним чином.
Згідно п 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
За таких обставин, незважаючи на те, що відповідачі та третя особа в судове засідання не з'явилися, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка представників відповідачів та третьої особи не перешкоджає вирішенню справи по суті.
В судовому засіданні 21.01.2013 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін які приймали участь при розгляді справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
ВСТАНОВИВ:
Згідно із відповіддю Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» від 11.12.2012, наданою на запит суду, будинок № 8-А на вул. Михайлівська у м. Києві складається із 7 квартир (№№ 1, 2, 2-а, 3, 3-а, 4, 5) та нежилих приміщень і до позивача у справі - ТОВ "Ферв'ю Глобал Ріл Істейт" в будинку № 8-А на вул. Михайлівська у м. Києві перейшло право власності:
- на кв. 1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27.09.1996;
- на кв. 2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27.09.1996;
- на кв. 2-а на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27.09.1996;
- на кв. 3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27.09.1996;
- на кв. 3-а на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27.09.1996;
- на кв. 4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27.09.1996;
- на кв. 5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27.09.1996;
- на нежилі приміщення підвалу пл. 170,2 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 24.09.1998.
Таким чином, в силу ст.ст. 128, 224, 227 Цивільного кодексу Української РСР 1963 р., який був чинним на момент укладення вищезазначених договорів купівлі-продажу, у позивача виникло право власності на зазначені квартири і нежилі приміщення, яке було зареєстровано у встановленому законом порядку.
Інших власників чи користувачів жилих та нежилих приміщень за зазначеною адресою не зареєстровано, отже позивач є єдиним власником всіх квартир і нежилих приміщень в зазначеному жилому будинку.
Жилий будинок № 8-А на вул. Михайлівська у м. Києві, відповідно до Додатку № 10 розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1112 від 10.12.2010 "Про питання організації управління районами в місті Києві", віднесено до сфери управління Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації. Балансоутримувачем вказаного будинку є Комунальне підприємство "Керуюча дирекція Шевченківського району міста Києва".
В силу положень ст.ст. 4, 5 Житлового кодексу Української РСР зазначений жилий будинок відносився до державного житлового фонду, який перебував у віданні місцевих рад, та підлягав приватизації в порядку, визначеному Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Отже, всі квартири в зазначеному будинку, власником яких на сьогодні є позивач, раніше належали до державного житлового фонду та були протягом 1993- 1996 рр. приватизовані їх наймачами, а в подальшому відчужені третім особам, що не спростовано відповідачами під час розгляду справи.
Відповідно до роз'яснень, наведених в Рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, а отже, у їхню власність як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду. Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" врегульовує також відносини, пов'язані з виникненням, оформленням та набуттям права приватної власності на квартири та інші об'єкти приватизації державного житлового фонду. Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", стають об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку. Набуте громадянами право на квартири державного житлового фонду та належні до них допоміжні приміщення є непорушним (стаття 41 Конституції України), забезпечується державою і захищається судом (стаття 55 Конституції України) (п. 4.2. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004).
Згідно зі статтею 19 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" спільне майно співвласників квартир складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у їх спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно - у спільній частковій власності.
При цьому, загальне майно це частина допоміжних приміщень житлового комплексу, що можуть використовуватися згідно з їх призначенням на умовах, визначених у статуті об'єднання (кладові, гаражі, в тому числі підземні, майстерні тощо); неподільне майно це неподільна частина житлового комплексу, яка складається з частини допоміжних приміщень, конструктивних елементів будинку, технічного обладнання будинку, що забезпечують належне функціонування жилого будинку (ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку").
З огляду на зазначені положення законодавства, первісні власники вищезазначених квартир - громадяни, які набули на вказані квартири право власності в порядку приватизації державного житлового фонду, одночасно із приватизацією своїх квартир набули у спільну власність неподільну частину житлового комплексу, яка складається з частини допоміжних приміщень, конструктивних елементів будинку, технічного обладнання будинку, що забезпечують належне функціонування жилого будинку.
Як роз'яснив Конституційний Суд України, для підтвердження набутого в такий спосіб права власності на спільне майно не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (п. 4.2. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004).
Відтак, суд приходить до висновку, що позивач, набувши право власності на зазначені квартири від зазначених громадян - первісних набувачів права власності на квартири в порядку приватизації державного житлового фонду, як єдиний власник всіх квартир в жилому будинку, в силу наведених положень законодавства також набув право власності на загальне і неподільне майно будинку (допоміжні приміщення, конструктивні елементи будинку, технічне обладнання будинку).
Відповідно до положень ст.ст. 316, 317, 318, 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Водночас власність зобов'язує (ч. 4 ст. 319 Цивільного кодексу України).
Згідно із ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, оскільки, як було зазначено вище, позивач є власником всіх квартир в жилому будинку, і у зв'язку з цим в силу ст.ст. 10, 19 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" став власником спільного майна власників квартир - загального і неподільного майна будинку (допоміжних приміщень, конструктивних елементів будинку, технічного обладнання будинку тощо), він відповідно до положень ч. 4 ст. 319, ст. 322 Цивільного кодексу України зобов'язаний утримувати не лише своє майно - квартири і нежилі приміщення в жилому будинку, але й - все вищенаведене загальне і неподільне майно будинку.
Водночас суд бере до уваги, що оскільки тягар утримання майна випливає із права власності, власник, в силу наданих йому правомочностей володіти, користуватися і розпоряджатися, має право самостійно визначати спосіб утримання свого майна та забезпечувати його експлуатацію, не порушуючи при цьому прав інших осіб.
Відповідно до ст. 18 Житлового кодексу Української РСР управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником. При цьому, житловий фонд включає: жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд) (ст. 4 Житлового кодексу Української РСР).
Таким чином, оскільки всі квартири в зазначеному жилому будинку перейшли у приватну власність громадян в порядку приватизації, а в подальшому були відчужені позивачу, зазначений жилий будинок належить до приватного житлового фонду, управління яким повинно здійснюватися його власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.
Відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76, та ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", балансоутримувачем будинку, житлового комплексу є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.
Перебування жилого будинку на балансі його власника не позбавляє останнього укласти договір на управління будинком з відповідною організацією.
Статтею 23 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що власник має право тримати на балансі та управляти належним йому майном. Власник має право доручати повністю або частково розпоряджатися та управляти належним йому майном відповідно до закону та договору балансоутримувачу або управителю. У разі спільної власності кількох співвласників рішення щодо утримання на балансі та/або управління майном приймається відповідно до закону.
Відповідно до п. 1.4 Правил управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 02.02.2009 № 13, особою, що здійснює управління будинком, є: у разі самоуправління будинком - власники, співвласники будинку, створені ними органи, організації та об'єднання або балансоутримувач чи будь-яка інша особа, яка уповноважена від імені власників, співвласників будинку виконувати функції з управління будинком.
Із змісту пред'явленого позову вбачається, що позивач бажає самостійно здійснювати утримання свого майна, забезпечувати його експлуатацію та управління ним без участі теперішнього балансоутримувача - Комунального підприємства "Керуюча дирекція Шевченківського району міста Києва", що відповідає наданим власнику правам та встановленому законом обов'язку власника утримувати своє майно.
При цьому, за змістом законодавства, власник - юридична особа може бути балансоутримувачем будинку незалежно від місцезнаходження та основних видів діяльності, а також того, що до статутних видів діяльності такої юридичної особи може не входити здійснення господарської діяльності, спрямованої на забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд.
Як випливає із листа відповідача-1 від 19.07.2012 № 2122/3, останній, будучи балансоутримувачем вищезазначеного комплексу, не заперечує проти передачі майна, але вважає таку передачу можливою лише за згодою власника будинку, який перебуває в комунальній власності міста.
Відповідач-2 також надавав позивачу подібну відповідь (від 04.05.2011 № 06/45-3636), де позивачу також запропоновано створити об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Однак, за змістом законодавства та вищенаведених роз'яснень Конституційного Суду України, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку є лише одним із способів утримання майна та управління ним поряд із самоуправлінням та управлінням засобами житлово-експлуатаційної організації чи іншої юридичної особи, яка утримує на балансі відповідне майно.
За змістом п. 9 Листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 № 01-8/98 "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом", перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) не є безспірною ознакою його права власності.
Таким чином, перебування жилого будинку на балансі відповідача-1 не означає, що жилий будинок продовжує перебувати в комунальній власності міста, оскільки такий статус комунального майна було втрачено одночасно із приватизацією всіма наймачами своїх квартир в жилому будинку, а будинок набуто власниками квартир у їх спільну власність.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про безпідставність одержання позивачем згоди власника комунального майна міста та неправомірну бездіяльність відповідача-1 щодо непередачі позивачу на баланс зазначеного жилого будинку, що перешкоджає позивачу як власнику всіх квартир в будинку, і як наслідок, власнику всіх допоміжних приміщень, конструктивних елементів будинку, технічного обладнання будинку тощо, самостійно здійснювати право власності на будинок та виконувати свій обов'язок щодо його утримання.
Відносини щодо передачі жилого будинку з балансу комунального підприємства на баланс юридичної особи - власника всіх квартир в жилому будинку, статут якої не передбачає здійснення господарської діяльності з управління майном, за своїм змістом є цивільно-правовими, оскільки стосуються реалізації такою юридичною особою свого права власності, втім законодавством України безпосередньо не врегульовані. Тому суд на підставі ст. 8 Цивільного кодексу України застосовує за аналогією до спірних правовідносин нормативно-правовий акт, який регулює подібні за змістом правовідносини, - Порядок передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 № 1521, який регулює процедуру передачі житлового комплексу на баланс об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, а також житлового комплексу або його частини на баланс іншої юридичної особи, статут якої передбачає можливість провадження такої діяльності, з балансу колишнього балансоутримувача.
Пунктами 3, 4, 5, 7 зазначеного Порядку передбачено, що для приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс утворюється відповідна комісія. Комісію очолює представник приймаючої сторони. Комісія визначає технічний стан житлового комплексу або його частини відповідно до вимог законодавства та складає акт приймання-передачі згідно з додатком до цього Порядку. Передача житлового комплексу або його частини з балансу на баланс проводиться разом з планом земельної ділянки, технічним паспортом будинку та відповідною технічною документацією (інвентарна справа, акт прийняття в експлуатацію, плани зовнішніх мереж тощо) у двомісячний термін після надходження відповідного звернення від об'єднання. Датою передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс є дата підписання акта приймання-передачі.
Таким чином, зазначений жилий будинок підлягає передачі відповідачем-1 на баланс позивача відповідно до Порядку передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 № 1521, з відповідною документацією та підписанням акта приймання-передачі.
При цьому, суд не вбачає інших шляхів забезпечення реалізації позивачу його права власності та виконання обов'язку щодо утримання майна, не інакше як шляхом передачі зазначеного жилого будинку на баланс позивача, який як балансоутримувач буде нести відповідальність за експлуатацію будинку згідно з законом. Порушень чи обмежень прав відповідачів чи третіх осіб суд при цьому не вбачає. Позаяк, залишення жилого будинку в конкретному випадку на балансі відповідача-1 проти волі позивача, обмежуватиме право власності останнього у непередбачений законом спосіб, що є неприпустимим.
Доводи відповідача про необхідність створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку судом відхиляються, як юридично неможливі, адже відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання ліквідується у разі придбання однією особою всіх приміщень у житловому комплексі, що й має місце в конкретному випадку, адже в зазначеному будинку власником всіх жилих приміщень (квартир) є позивач.
Водночас, суд зазначає, що зміна в подальшому власників квартир не позбавляє останніх права переглянути встановлений судом спосіб утримання майна, створивши для виконання зазначених функцій об'єднання співвласників багатоквартирного будинку або уклавши договір із відповідною житлово-експлуатаційною організацією.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що вимога позивача про зобов'язання відповідача-1 передати на баланс позивача житловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Михайлівська, 8-А разом із планом земельної ділянки, технічним паспортом будинку та відповідною технічною документацією (інвентарна справа, акт прийняття в експлуатацію, плани зовнішніх мереж тощо) по визначеному майну у спосіб та в порядку визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 1521 від 11.10.2002 є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню, з покладенням судового збору на відповідача-1, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язати відповідача-1 підписати акт приймання-передачі житлового комплексу, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Михайлівська, 8-А, то позивач в процесі розгляду справи, користуючись правом наданим йому ст. 22 ГПК України, відмовився від них.
Відповідно до ст. ст. 22, 78 ГПК України позивач має право відмовитись від позову, відтак, оскільки дана відмова не порушує чиїх-небудь прав і законних інтересів, з правовими наслідками відмови від позову позивач ознайомлений в судовому засіданні, повноваження на вчинення цих дій перевірені, вона приймається судом і провадження у справі в частині цих вимог підлягає припиненню в порядку п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Відносно відповідача-2 суд відмовляє, з огляду на те, що відповідно до приписів Постанови Кабінету Міністрів України № 1521 від 11.10.2002 обов'язок передачі житлового комплексу з балансу на баланс покладено на балансоутримувача, яким в даному випадку є відповідач-1.
Керуючись ст.ст. 32, 33,43, 44, 49, п. 4 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги до Комунального підприємства "Керуюча дирекція Шевченківського району міста Києва" задовольнити.
2. Зобов'язати Комунальне підприємство "Керуюча дирекція Шевченківського району міста Києва" (04050, м. Київ, вул. Білоруська, 1, ідентифікаційний код 34966254) передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Ферв'ю Глобал Ріл Істейт" (702 Oberlin Road, Suite 150, Raleigh Wake Country, North Carolina 27605, округ Вейк, Північна Кароліна) житловий комплекс, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Михайлівська, 8-А разом із планом земельної ділянки, технічним паспортом будинку та відповідною технічною документацією (інвентарна справа, акт прийняття в експлуатацію, плани зовнішніх мереж тощо) по визначеному майну, у спосіб та в порядку визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 1521 від 11.10.2002.
3. В частині позовних вимог до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації відмовити.
4. Стягнути з Комунального підприємства "Керуюча дирекція Шевченківського району міста Києва" (04050, м. Київ, вул. Білоруська, 1, ідентифікаційний код 34966254) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферв'ю Глобал Ріл Істейт" (702 Oberlin Road, Suite 150, Raleigh Wake Country, North Carolina 27605, округ Вейк, Північна Кароліна) 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 00 коп. судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
5. Припинити провадження у справі в частині зобов'язання відповідача-1 підписати акт приймання-передачі житлового комплексу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 25.01.2013.
Суддя Т.В.Васильченко