ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 січня 2013 року № 2а-15529/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі: судді Добрянської Я.І., розглянув відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України в порядку письмового провадження справу

за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.10.2012 р. № 0003111705 та № 003101705

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.10.2012 р. № 0003111705 та № 003101705.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2012 р. позовна заява Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 була залишена без руху з підстав не надання позивачем доказів сплати судового збору в розмірі 2 098,35 грн. за подання адміністративного позову майнового характеру.

Зважаючи на усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2012 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження у справі № 2а-15529/12/2670 та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 17.12.2012 р. позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва ДПС від 30.10.2012 р. № 0003111705 та № 003101705.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача послався на те, що при проведенні перевірки, відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог ч. 3 ст. 13 р. IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 р. № 13-92 із змінами та доповненнями, та п. 177.2 ст. 177 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2756-VІ із змінами та доповненнями щодо заниження чистого доходу у 2010 р. на загальну суму 1640,99 грн. та не перерахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 216,15 грн. та у 2011 році на загальну суму 671 845,04 грн. та не перерахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 110 705,11 грн., а також п. 198.6 ст. 198 та п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ із змінами та доповненнями щодо завищення суми податкового кредиту та відповідно заниження суми по датку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 96 120,00 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, а тому податкові повідомлення-рішення, винесені за наслідками такої перевірки та складеного Акта перевірки, є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач в судове засідання 17.12.2012 р. не прибув та не скерував свого представника, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, докази чого наявні в матеріалах справи.

Зважаючи на не прибуття відповідача в судове засідання 17.12.2012 р. та не скерування свого представника, суд, на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати дану адміністративну справу № 2а-15529/12/2670 в порядку письмового провадження.

Відповідно до положень КАС України, клопотання сторони про відкладення розгляду справи, не є перешкодою для можливості суду скористатися положенням ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України щодо переходу в письмове провадження.

Про перехід до розгляду справи № 2а-15529/12/2670 в поряду письмового провадження відповідача було належним чином повідомлено, докази чого наявні в матеріалах справи.

25.12.2012 р. відповідачем до канцелярії суду були подані письмові заперечення проти позову в яких відповідач просив суд у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити повністю.

Так, відповідач зазначив, що за наслідками отриманих від ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя матеріалів перевірки контрагента позивача ТОВ «Вершина Мрій», було встановлено недобросовісність зазначеного контрагента, а саме нікчемність правочинів здійснених ТОВ «Вершина Мрій» при придбанні у постачальників та подальшої реалізації товарів (послуг). За результатами перевірки ТОВ «Вершина Мрій» місцезнаходження товариства не встановлено, а згідно наданих пояснень керівника (засновника та директора) ТОВ «Вершина мрій» ОСОБА_2 від 01.02.2011 року, останній зазначив, що підприємство було переоформлене на нього за грошову винагороду, при перереєстрації ТОВ «Вершина мрій» на його ім'я, документи фінансово-господарської діяльності підприємства йому не були передані, цілей ведення фінансово-господарської діяльності та отримання від такої діяльності прибутку він не переслідував (не здійснював придбання та реалізацію товарів (робіт, послуг), не заключав договорів з підприємствами-контрагентами, не виписував та нікому не передавав бухгалтерські документи ТОВ «Вершина Мрій», також нікого не уповноважував це робити, ніякої фінансово-господарської діяльності, як директор підприємства, не вів, про місцезнаходження документів та печатки підприємства він нічого не знає. Відповідно до чого контролюючим органом було зроблено висновок, що вся первинна документація по правовідносинах між позивачем та контрагентом ТОВ «Вершина Мрій» від імені останнього була підписана невідомою особою, такі господарські операції є фіктивними, та на підставі таких первинних документів не можуть виникати податкові зобов'язання та формуватися податковий кредит та валові витрати.

Крім того в своїх запереченнях відповідач зазначив, що за наслідками правовідносин з іншим контрагентом ПП «Альфатек», позивачем було також протиправно сформовано податковий кредит, та валові витрати, оскільки податкові накладні по придбаному товару, виписані зазначеним контрагентом, були оформленні з порушенням вимог Наказу № 969 від 21.12.2010 р. Державної податкової адміністрації України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 р. за № 1401/18696 «Про затвердження форми Податкової накладної та Поряд ку її заповнення», (не вірно вказаний індивідуальний податковий номер продавця), відповідно до чого, та вимог п. 198.6 ст. 198 та п. 201.6 ст. 201 По даткового кодексу України, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями або оформленими з порушен ням вимог чинного законодавства.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за період з 01.07.2009 р. по 31.12.2011 р.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки № 3004/17-10/НОМЕР_2 від 24.09.2012 р., в якому встановлені порушення позивачем вимог ч. 3 ст. 13 р. IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 р. № 13-92 із змінами та доповненнями, та п. 177.2 ст. 177 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2756-VІ із змінами та доповненнями щодо заниження чистого доходу у 2010 р. на загальну суму 1640,99 грн. та не перерахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 216,15 грн. та у 2011 році на загальну суму 671 845,04 грн. та не перерахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 110 705,11 грн., а також п. 198.6 ст. 198 та п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ із змінами та доповненнями щодо завищення суми податкового кредиту та відповідно заниження суми по датку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 96 120,00 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового та іншого законодавства, відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 30.10.2012 р. № 0003111705, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах у розмірі 96 120,00 грн., та визначено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1,00 грн., всього 96 121,00 грн.;

- від 30.10.2012 р. № 003101705, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 110 705,11 грн., та визначено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3 009,14 грн., всього 113 714,25 грн.

Вважаючи такі податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва від 30.10.2012 р. № 0003111705 та № 003101705 - протиправними, позивач оскаржив їх у судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи зокрема на наступне.

Згідно з п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями), державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Відповідно до п. 63.11 ст. 63 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться органами державної податкової служби згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.2 Порядку оформлення результатів невиїзних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 10.08.2005 року № 327 (із змінами та доповненнями, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), статистичної та іншої звітності, даних обліку, ведення якого передбачено законом, первинних документів, які використовуються в обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та у повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів.

Також, згідно п. 4.11 Порядку, податкове повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок або вручення його поштою суб'єкту господарювання (на підставі відмітки на поштовому повідомленні), а за наявності заперечень посадових осіб суб'єкта господарювання до акта перевірки - приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді суб'єкту господарювання.

Згідно п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу ДПС приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

В позовній заяві та в судовому засіданні представник позивача не заперечував проти дотримання відповідачем законодавчо визначеної процедури проведення та підстав проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а також належного отримання документів прийнятих за наслідками такої перевірки.

По суті встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог чинного законодавства та правомірності визначення позивачу оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями податкових зобов'язань, з матеріалів справи вбачається наступне.

Як видно з наявних матеріалів справи, в перевіряємому періоді позивач мав правовідносини з контрагентами ТОВ «Вершина Мрій» та ПП «Альфатек».

Так, за наслідками правовідносин із контрагентом ТОВ «Вершина Мрій», останнім на адресу позивача було виписано податкову накладну № 127 від 10.12.2010 р. на загальну суму 268 897,56 грн.

Однак, договору купівлі-продажу товару, за яким позивачем придбавалися матеріальні цінності в контрагента ТОВ «Вершина Мрій», ФОП ОСОБА_1 до матеріалів справи надано не було.

Як вбачається з зазначеної податкової накладної № 127 від 10.12.2010 р. на загальну суму 268 897,56 грн., вона підписана директором ТОВ «Вершина Мрій» - ОСОБА_2 (що одночасно є також засновником зазначеного контрагента).

Проте, як підтверджується наявними матеріалами справи, за результатами перевірки ТОВ «Вершина Мрій» (Акт ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя), місцезнаходження товариства не встановлено, а згідно наданих пояснень керівника (засновника та директора) ТОВ «Вершина мрій» ОСОБА_2 від 01.02.2011 року, останній зазначив, що підприємство було переоформлене на нього за грошову винагороду, при перереєстрації ТОВ «Вершина мрій» на його ім'я, документи фінансово-господарської діяльності підприємства йому не були передані, цілей ведення фінансово-господарської діяльності та отримання від такої діяльності прибутку він не переслідував (не здійснював придбання та реалізацію товарів (робіт, послуг), не заключав договорів з підприємствами-контрагентами, не виписував та нікому не передавав бухгалтерські документи ТОВ «Вершина Мрій», також нікого не уповноважував це робити, ніякої фінансово-господарської діяльності, як директор підприємства, не вів, про місцезнаходження документів та печатки підприємства він нічого не знає.

Відповідно до зазначеного контролюючим органом було зроблено висновок, що вся первинна документація по правовідносинах між позивачем та контрагентом ТОВ «Вершина Мрій» від імені останнього була підписана невідомою особою, а отже такі господарські операції є фіктивними, та на підставі таких первинних документів не можуть виникати податкові зобов'язання та формуватися податковий кредит та валові витрати.

Крім того, за наслідками такої перевірки контрагента позивача ТОВ «Вершина Мрій», було встановлено відсутність в останнього будь-якого майна, виробничих ресурсів, автомобільного транспорту, трудових ресурсів, складських приміщень та іншого, що є необхідним для здійснення такого виду діяльності (продажу у великих обсягах шкіри великої рогатої худоби, шкіри коней, інше).

Таким чином, при здійсненні ТОВ «Вершина Мрій» фінансово-господарської діяльності була відсутня дійсна воля і волевиявлення директора Товариства, а відповідно всі операції на підставі первинних бухгалтерських документів, та будь-які угоди та податкові декларації ТОВ «Вершина Мрій» підписані від імені ОСОБА_2 є, згідно ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивними правочинами, які вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися такими правочинами.

З вищезазначених фактів вбачається, що фінансово-господарська діяльність контрагента позивача ТОВ «Вершина Мрій» здійснювалася поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про ненабуття належним чином цивільної право-дієздатності ТОВ «Вершина Мрій», а фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Вершина Мрій» та контрагентами - є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Згідно з частиною 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦКУ, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п. 1, п. 2 ст. 49 Господарського кодексу України, підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси держави, за завдані шкоду і збитки підприємництво несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Отже, як підтверджується наявними матеріалами справи, метою реєстрації зазначеного підприємства ТОВ «Вершина Мрій» (контрагента позивача) була його незаконна діяльність, що відповідно не може породжувати жодних правових наслідків.

Крім того, частиною 1 статті 55 ГК України передбачено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (стаття 3 ГК України).

Згідно зі статтею 56 ГК України, суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особою, уповноваженою на це установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, та наявні у справі докази, суд погоджується із висновком відповідача, що фінансово-господарські взаємовідносини позивача із ТОВ «Вершина Мрій» носять характер недійсного правочину, оскільки дані правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочину, а саме частинам 1, 3 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, так як суперечить моральним засадам суспільства (ч.1 ст.203 ЦКУ), волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦКУ) та правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦКУ).

Отже, на порушення вимог п. 3 ст. 5 та п. 1 ст. 7 Господарського Кодексу України, якими визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства, та відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами», ні позивачем ні контрагентом ТОВ «Вершина Мрій» не було надано належних підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань.

Згідно вимог ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 р. № 13-92 (що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), за цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до вимог п. 177.2 ст. 172 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначені п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, так, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальний за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Отже, враховуючи наведене вище, наявні докази по справі та зазначені норми законодавства України, господарські операції між позивачем та ТОВ «Вершина Мрій» об'єктивно призвели до порушення інтересів Держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до п.п.19 п.1 ст.2 «Бюджетного кодексу України» від 21.06.2001 р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України. Податковими надходженнями згідно з п.2 ст.9 вищезазначеного Кодексу визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, згідно з ст.2 Закону України «Про систему оподаткування» № 1251-12 від 25.06.1991 р., під податком слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня, здійснений платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування та Конституції України, оскільки протиправні дії позивача руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Отже, зважаючи на те, що ні позивачем ні контрагентом ТОВ «Вершина Мрій» не було надано до перевірки належних підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань по правовідносинах між ними (первинна документація від імені ТОВ «Вершина Мрій» підписувалась не вповноваженою особою, а саме підприємство було зареєстровано в порушення вимог ЦКУ, не мало жодних трудових та господарських ресурсів, та діяло з метою прикриття незаконної діяльності), суд вважає, що за наслідками перевірки позивача, відповідачем було правомірно встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог ч. 3 ст. 13 р. IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 р. № 13-92 із змінами та доповненнями, та п. 177.2 ст. 177 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2756-VІ із змінами та доповненнями щодо заниження чистого доходу перевіряємого періоду внаслідок віднесення до складу валових витрат, сум сплачених за правовідносинами з ТОВ «Вершина Мрій», а також вимог п. 198.6 ст. 198 та п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ із змінами та доповненнями щодо завищення суми податкового кредиту, сформованого за наслідками правовідносин із ТОВ «Вершина Мрій».

Також, за наслідками правовідносин ФОП ОСОБА_1 з контрагентом ПП «Альфатек», останнім на адресу позивача було виписано податкові накладні № 34 від 08.06.2011 р. на загальну суму 387 720,00 грн. та № 460 від 17.06.2011 р. на загальну суму 189 000 грн.

Однак, договору купівлі-продажу товару, за яким позивачем придбавалися матеріальні цінності в контрагента ПП «Альфатек», ФОП ОСОБА_1 до матеріалів справи надано не було.

Як вбачається з зазначених податкових накладних № 34 від 08.06.2011 р. на загальну суму 387 720,00 грн. та № 460 від 17.06.2011 р. на загальну суму 189 000 грн., вони містять недостовірний обов'язків реквізит, а саме індивідуальний податковий номер продавця, що виписав такі податкові накладні. Замість ІПН ПП «Альфатек» 365323506172 зазначено ІПН 365323506372.

Крім того, як підтверджується наявними матеріалами справи, та не було допустимими доказами заперечено позивачем, вимоги щодо внесення до податкових накладних відповідних виправлень, вірного реквізиту - індивідуального податкового номеру продавця, ФОП ОСОБА_1 до контрагента ПП «Альфатек» не заявлялося, та відповідно таких змін (виправлень) до податкових накладних, станом на час проведення перевірки, внесено не було, зважаючи на що, зазначені податкові накладні (за якими позивачем було сформовано валові витрати та податковий кредит в перевіряємому періоді), були оформлені з порушенням вимог чинного податкового законодавства, а отже не набули статусу належним чином оформлених первинних документів, на підставі яких можуть виникати податкові зобов'язання, валові витрати та право на формування податкового кредиту.

Доказів щодо видачі контрагентом ПП «Альфатек» належним чином оформлених накладних, позивачем під час судового розгляду даної адміністративної справи надано також не було.

Так, згідно п. 2 Наказу № 969 від 21.12.2010 р. Державної податкової адміністрації України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 р. за № 1401/18696 «Про затвердження форми Податкової накладної та Поряд ку її заповнення» (що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно вимог п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.п. «г» п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: податковий номер платника податку (продавця та покупця).

Також, згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, враховуючи наведене, наявні у справі докази, та норми зазначеного податкового законодавства, суд вважає, що за наслідками перевірки позивача, відповідачем було правомірно встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог ч. 3 ст. 13 р. IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 р. № 13-92 із змінами та доповненнями, та п. 177.2 ст. 177 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2756-VІ із змінами та доповненнями щодо заниження чистого доходу перевіряємого періоду внаслідок віднесення до складу валових витрат, сум сплачених за правовідносинами з ПП «Альфатек», а також вимог п. 198.6 ст. 198 та п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ із змінами та доповненнями щодо завищення суми податкового кредиту, сформованого за наслідками правовідносин із ПП «Альфатек», оскільки такі правовідносини із зазначеним контрагентом не були підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, що в сувою чергу були оформлені ПП «Альфатек» з порушенням наведених вимог Наказу ДПА України № 969 від 21.12.2010 р.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу - позивачем до суду надано не було.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідачем було правомірно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, на підставі висновків, викладених в Акті перевірки.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, натомість позивач не надав суду допустимих доказів щодо протиправності прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень, зважаючи на що, суд дійшов висновку, про відмову в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В адміністративному позові відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 21.01.2013 р.