Справа 2/235/28/2013 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2013 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області в складі :

головуючого судді Халаджи О.В.

при секретарі Афендіковій А.О.

з участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Красноармійську Донецької області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення вартості майна, що безпідставно знаходиться у володінні,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення вартості майна, що безпідставно знаходиться у володінні в обґрунтування якого у судовому засіданні вказала, що з відповідачем по справі ОСОБА_4 вона знаходилась у зареєстрованому шлюбі. 5 лютого 2008 року шлюб з відповідачем за рішенням суду було розірвано. Одразу після розірвання шлюбу відповідач вигнав ОСОБА_1 з будинку де вони мешкали разом за адресою: АДРЕСА_1 і у будинку залишилося все майно, яке було нажито позивачкою з відповідачем за час шлюбу.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26 січня 2010 року відповідача ОСОБА_3 зобов'язано не чинити перешкод ОСОБА_1 у проживанні в АДРЕСА_1 Окрім цього рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 25.02.2010 року у справі про поділ майна подружжя між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розподілено сумісно нажите за час їх шлюбу майно та відповідно поділу майна, речі на загальну суму 38080 грн. передані у власність ОСОБА_1

Відповідно до Постанови про повернення виконавчого документа до виконання від 12.01.2012 року Рішення суду виконано частково 27.12.2010 року та ОСОБА_1 передані зазначені вище речі за виключенням двох декоративних стільців вартістю 1500 гривень, утюга вартістю 780 гривень, комп'ютера вартістю 4000 гривень, ксерокса вартістю 1500 гривень, а всього на загальну суму 7780 гривень.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 серпня 2010 року позивачку ОСОБА_1 разом з її неповнолітньою дитиною було вселено в будинок АДРЕСА_1, відповідно до Постанови про закінчення виконавчого провадження від 27.12.2010 року зазначене рішення виконане та позивачка з дитиною була вселена у будинок та їй одночасно було передане майно, яке було розподілене за рішенням суду. Тобто вселення та передача речей відбувалися одночасно 27.12.2010 року.

27.12.1010 року позивачка ОСОБА_1 враховуючи поведінку ОСОБА_3 була змушена покинути будинок, до якого була вселена за рішенням суду та в якому знаходилось належне їй за розподілом майно та більше до цього будинку вона не мала доступу.

З моменту останнього перебування у будинку АДРЕСА_1 як вказує відповідачка, будь яка інформація щодо належності майна позивачки та його стану відсутня. У добровільному порядку відповідач ОСОБА_3 відмовляється повертати майно позивачці і та втратила можливість користуватися та розпоряджатися своїм майном.

У зв'язку із вищенаведеним позивачка вважає, що відповідач повинен їй сплатити грошову суму у розмірі 38080 гривень, як компенсацію за відмову в передачі їй всього майна внатурі, а тому позивачка просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_3 на її користь вартість майна, що належить їй після розподілу сумісно нажитого майна подружжя, а також судові витрати у розмірі 380,80 гривень.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник на задоволенні позовних вимог наполягали у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі та вказав, що дійсно з позивачкою по справі ОСОБА_1 він знаходився у шлюбі, який на цей час розірвано. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 25.02.2010 року у справі про поділ майна подружжя між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розподілено сумісно нажите за час їх шлюбу майно та відповідно поділу майна, речі на загальну суму 38080 грн. передані у власність ОСОБА_1, також відповідно до вказаного рішення суду з нього на користь ОСОБА_1 було стягнуто грошові кошти в якості компенсації нерівномірного поділу майна, оскільки за рішенням суду йому було залишено майно більшої вартості та за це він сплатив позивачці певну грошову суму. 27.12.1010 року позивачка вселилася в будинок АДРЕСА_1 та їй було також передано у володіння та розпорядження розподілене за рішенням суду майно. Однак позивачка навмисно покинула будинок за вказаною адресою та не забрала з нього належне їй за розподілом майно, оскільки бажає отримати не майно, а грошову компенсацію його вартості. У судовому засіданні відповідач наполягав, щоб позивачка забрала з будинку свої речі, відповідно до рішення суду, однак оскільки позивачка відмовлялася забирати речі з його будинку він вважає позовні вимоги позивачки такими що не підлягають задоволенню у повному обсязі та просив суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Вислухавши думку сторін, допитавши свідків по справі та дослідивши докази у їх сукупності, суд вважає що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Так судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 знаходились у зареєстрованому шлюбі та разом проживали за адресою: АДРЕСА_1, проти чого не заперечує жодна зі сторін.

З кінця 2007 року сторони по справі припинили шлюбні відносини та у 2008 році розірвали шлюб (а.с. 8).

Після припинення шлюбних відносин позивачка ОСОБА_1 була змушена виїхати проживати до іншого житла, залишивши в будинку всі речі, які були придбані нею з відповідачем за час шлюбу.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 серпня 2010 року позивачку ОСОБА_1 разом з її неповнолітньою дитиною було вселено в будинок АДРЕСА_1 (а.с. 12-14).

Окрім цього рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 25.02.2010 року у справі про поділ майна подружжя між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розподілено сумісно нажите за час їх шлюбу майно та відповідно поділу майна, речі на загальну суму 38080 грн. передані у власність ОСОБА_1 (а.с. 8-11).

Відповідно до Постанови про закінчення виконавчого провадження від 27.12.2010 року рішення суду про вселення позивачки до будинку АДРЕСА_1 виконане та позивачка з дитиною була вселена у будинок та їй одночасно було передане майно, яке було розподілене за рішенням суду (а.с. 21). Тобто вселення та передача речей відбувалися одночасно 27.12.2010 року.

Відповідно до Постанови про повернення виконавчого документа до виконання від 12.01.2012 року Рішення суду виконано частково 27.12.2010 року та ОСОБА_1 передані зазначені вище речі за виключенням двох декоративних стільців вартістю 1500 гривень, утюга вартістю 780 гривень, комп'ютера вартістю 4000 гривень, ксерокса вартістю 1500 гривень, а всього на загальну суму 7780 гривень, в постанові також зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 12.01.2014 року, а також роз'яснено порядок оскарження постанови (а.с. 19-20).

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що вона разом з позивачкою ОСОБА_1 двічі приходили до будинку АДРЕСА_1 разом із працівниками міліції однак не забрали речі, які належать позивачці, оскільки їх не віддавав відповідач. Коли вони вдруге приходили до будинку за зазначеною адресою, то деяких речей в будинку взагалі не було, але саме яких речей пояснити не змогла.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6. суду пояснив, що він працював у відділі державної виконавчої служби та безпосередньо займався виконанням судових рішень щодо вселення позивачки ОСОБА_1 до житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та стягнення на користь позивачки частини майна подружжя. 27 грудня 2010 року позивачку разом з її неповнолітньою дитиною було вселено до будинку за вказаною вище адресою та разом з цим було передано у її володіння майно, що було розподілено між сторонами за рішенням суду. При цьому позивачці не було передано лише майно у вигляді двох декоративних стільців вартістю 1500 гривень, утюга вартістю 780 гривень, комп'ютера вартістю 4000 гривень, ксерокса вартістю 1500 гривень, а всього на загальну суму 7780 гривень, та вартість відсутніх речей відповідач обіцяв компенсувати у грошовому еквіваленті. Претензій по виконанню судових рішень від ОСОБА_1 не надходило, в постанові про часткове виконання судового рішення також зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 12.01.2014 року, а також роз'яснено порядок оскарження постанови.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ст. 400 Цивільного кодексу України, недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа яка набула майно без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути в натурі потерпілому це майно.

Згідно зі ст. 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відповідно до ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

На підставі ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, коли є підстави для звільнення від доказування.

Так, позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні не довела, що відповідач ОСОБА_3 у своєму будинку за адресою: АДРЕСА_1 безпідставно та навмисно утримує належні позивачці речі, які розподілені їй за рішенням суду. Також позивачка у судовому засіданні не навела жодних доказів, які б свідчили про її намір забрати з будинку відповідача належне їй за рішенням суду майно, а також не заявляла у суді клопотань про забезпечення свого позову шляхом накладення арешту на вказане нею майно. До того ж навпаки у судовому засіданні при наданні сторонам часу на примирення, яке заявлялося представником позивачки було встановлено час в який позивачка повинна була приїхати до відповідача за своїми речами, а відповідач зі свого боку мав підготувати все майно та речі, однак позивачка у призначений час за речами не приїхала, та як пізніше пояснила суду вона не мала наміру приїжджати за речами оскільки боїться відповідача. Однак, як пояснив відповідач він у призначений час підготував автомобіль для перевезення речей та запросив людей для завантаження речей, однак позивачка так і не приїхала забрати свої речі.

Небажання позивачкою отримати свої речі, належні їй за рішенням суду, свідчить у показання свідка ОСОБА_5, оскільки та суду пояснила, що вони двічі були з працівниками міліції у будинку, де знаходились речі, однак не робили жодних дій які б свідчили про намір забрати речі. Суд ставиться критично до свідчень ОСОБА_5 про те що в будинку були відсутні речі ОСОБА_1, оскільки свідок у судовому засіданні не вказувала навіть які саме речі повинні були бути у будинку та які належать саме ОСОБА_1

Сама позивачка у судовому засіданні не бажає навіть слухати про повернення їй майна та бажає тільки компенсації цього майна у грошовому еквіваленті, однак у разі якщо майно яке підлягає передачі позивачці за рішенням суду є у наявності, тоді повинно бути передано саме майно, а не гроші за це майно, а оскільки відповідач наполягає щоб позивачка ОСОБА_1 забрала своє майно з будинку і у судовому засіданні не доведено, що цього майна в будинку не має та відповідач добровільно не бажає його передати, тому позовні вимоги позивачки у стягненні з ОСОБА_3 вартості майна, не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 11, 60 ЦПК України, ст.ст. 3-6,10, 11, 57, 208, 209, 212-215, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення вартості майна, що безпідставно знаходиться у володінні відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: