Справа №2-228/08
З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 серпня 2008 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Слоквенко Г.П., при секретарі - Чоп Л.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Солоне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,
В С Т А Н О В И В:
Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, посилаючись на те, що їй належить на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_1, в якому вона прописала відповідачів. У лютому 2007 року відповідачі виїхали із вказаного будинку. З того часу жодного разу у вказаній квартирі відповідачі не з'явились, але з реєстрації не знялись, в зв'язку з чим вона змушена платити комунальні послуги і за них. Вважає, що відповідачі, відповідно до вимог ст.ст.71,72 ЖК України підлягають визнанню такими, що втратили право користування жилим приміщенням, оскільки більше 6 місяців без поважних причин не проживають в належному їй будинку, в зв'язку з чим прохала визнати їх такими, що втратили право на користування житлом в судовому порядку.
В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала повністю, прохала визнати відповідачів такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, а саме, житловим будинком АДРЕСА_1, оскільки вони більше 6 місяців в будинку не проживають без поважних причин.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про причину неявки суду не повідомили, про день слухання справи були повідомлені належним чином, в зв'язку з чим, за згодою позивача, суд вважає можливим розглядати справу заочно, відповідно до вимог ч.4 ст.169, ст.224 ЦПК України, на підставі наявних в справі даних чи доказів.
Представник третьої особи в судовому засіданні пояснила, що задоволення позову суперечило б інтересам малолітньої дитини, яка може залишитися без житла.
Суд, заслухавши позивачку, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. В судовому засіданні встановлено, що позивачці на підставі свідоцтва про право приватної власності від 14 жовтня 1993 року (а.с.6) належить на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_1, але згідно довідки сільської ради, актів обстеження, в будинку проживає лише позивачка (а.с.5,10,11,13). Відповідачі, які були прописані у вказаному будинку (а.с.9), виїхали із вказаного будинку і більше жодного разу там не з'являлися. Те, що відповідачі більше 6 місяців не проживають у житловому будинку АДРЕСА_1 підтверджується актами обстеження (а.с.10,11.13). Визнання відповідачів особою, яка втратила право на користування жилим приміщенням необхідно позивачці для зняття їх з реєстраційного обліку, оскільки вона змушена як власник будинку сплачувати за них комунальні платежі.
Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що відповідачі більше 6 місяців без поважних причин не проживають у житловому будинку позивача з травня 2004 року, в зв'язку з чим відповідно до вимог ст.ст.71,72 ЖК України відповідачка Денисова О.І. підлягає визнанню такою, що втратила право користування жилим приміщенням, оскільки більше 6 місяців не проживає к вказаному житловому будинку без поважних причин.
Згідно висновку Солонянської РДА (а.с.31) як органу опіки та піклування, з метою зниження ризику втрати малолітньою дитиною права на жиле приміщення, і з метою попередження виникнення негативних суспільних наслідків, пов'язаних з відсутністю в дитини житла, задоволення позову, відносно виселення ОСОБА_3 суперечило б інтересам малолітньої дитини, яка може залишитися без житла.
З урахуванням викладеного, а також Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року згідно ст.3 якої, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Таким чином, керуючись положеннями ст.5 зазначеної Конвенції, відповідно до якої, держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, з метою захисту права дитини на житло, суд вважає можливим відмовити в задоволенні позовних вимог до малолітнього ОСОБА_3 - 1997 року народження.
На підставі викладеного, керуючись ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ст.5 СК України, ст.ст.71,72 ЖК України, ст.10,11,57,60,88,212,213,215,224-226 ЦПК України,суд
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням: житловим будинком АДРЕСА_1.
В задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір на користь ОСОБА_1 у розмірі 8 (вісім) гривень 50 копійок та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 7(сім) гривень 50 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене до Дніпропетровського апеляційного суду через районний суд шляхом подання протягом 10 днів з дня його проголошення заяви про апеляційне оскарження та подання протягом 20 днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження апеляційної скарги.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом за заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Головуючий: підпис