ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м.Вінниця
30 травня 2012 р. Справа № 2а/0270/1901/12
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Віятик Наталії Володимирівни,
за участю:
секретаря судового засідання: Павліченко Аліни Володимирівни
позивача: Данилюк В.М.
відповідача: Мисюра В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до: селянського (фермерського) господарства ВІА "Прогрес"
про: стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 35 418,26 грн., -
ВСТАНОВИВ :
25.04.2012 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) до селянського (фермерського) господарства ВІА "Прогрес" (далі - відповідач) про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені в розмірі 35 418,26 грн.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року відкрито провадження по даній справі.
Позов мотивовано, зокрема тим, що в порушення статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" відповідач не забезпечив встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в зв'язку з чим зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі, встановленому чинним законодавством.
18.05.2012 р. від представника відповідача надійшло письмове заперечення на позовну заяву в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що вчинив всі можливі дії для створення робочих місць і працевлаштування інвалідів, однак з незалежних від нього обставин норматив робочих місць для інвалідів не було виконано.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції навів обставини, викладені у письмових запереченнях на позовну заяву.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Селянське (фермерське) господарство ВІА "Прогрес", як роботодавець, що використовує найману працю, зобов'язане виконувати соціальні програми щодо охорони прав малозахищених верств населення, в тому числі інвалідів, зокрема шляхом створення чи виділення робочих місць для працевлаштування інвалідів згідно законодавства України.
Судом встановлено, що кожного протягом 2011 року відповідач подавав до Козятиської РЦЗ звіти "Про наявність вакансій" за формою №3-ПН, в яких кожного разу зазначав про наявність 2-ох вакансій для інвалідів.
Відповідачем до відділення Фонду подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2011 рік, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 47 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 2 особи.
Козятинською РЦЗ у листі №06-16/175 від 04.04.2012р. повідомив позивача, що селянське (фермерське) господарство ВІА "Прогрес" подало інформацію про наявність вільних робочих місць за формою №3-ПН для працевлаштування інвалідів протягом 2011 року. Також повідомлено, що фактів працевлаштування та фактів відмов роботодавця у працевлаштуванні інвалідів за 2011 рік не було.
Оскільки відповідачем не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості двох осіб, до останнього застосовано адміністративно-господарську санкцію у розмірі середньомісячної заробітної плати штатного працівника на підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом та пеня, які відповідачем не сплачені, що стало підставою для звернення з позовом.
Судом встановлено, що в даному випадку спірні правовідносини регулюються наступним.
Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон) встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Статтею 18 Закону встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленою Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до положень частини 3 статті 18 Закону Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Статтею 20 Закону, зокрема, передбачено, що підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
З аналізу положень вказаного Закону вбачається, що на суб'єктів господарювання покладено обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів і надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. При цьому, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця. Водночас, законодавець зобов'язує підприємства надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.
Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування затверджений постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31 січня 2007 року "Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Порядок).
Згідно з пунктом 2 Порядку, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом, а інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Відповідно до пункту 2 статті 4 Закону України "Про зайнятість населення" державні органи забезпечують публікацію статистичних даних та інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки і перепідготовки, професійної орієнтації і соціально-трудової реабілітації, в тому числі інвалідів.
Судом встановлено, що відповідачем виконані вимоги постанови Кабінету Міністрів України №70 від 31 січня 2007 року "Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України " Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо подання щомісячної інформації про зайнятість і працевлаштування інвалідів до центру зайнятості.
Так, на запит позивача вих. №01-08/419 від 21 березня 2012 року щодо надання інформації про наявність вільних робочих місць, Козятинський районний центр зайнятості надав відповідь вих. №06-16/175 від 04.04.2012р. повідомив позивача, що селянське (фермерське) господарство ВІА "Прогрес" подало інформацію про наявність вільних робочих місць за формою №3-ПН для працевлаштування інвалідів протягом 2011 року. Також повідомлено, що фактів працевлаштування та фактів відмов роботодавця у працевлаштуванні інвалідів за 2011 рік не було.
Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин, згідно частини 1 статті 218 ГК України, є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Таким чином, із матеріалів справи не вбачається вини відповідача у не працевлаштуванні інвалідів, що є обов`язковою складовою господарського правопорушення; ним здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення.
За таких обставин, суд дійшов до висновку про те, що підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачені статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відносно відповідача відсутні.
Виходячи з наведеного, враховуючи відсутність підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій та, відповідно, їх стягнення, відсутні також підстави і для стягнення пені за порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій, застосованої згідно Порядку "сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року.
Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням встановлених у судовому засіданні обставин справи та вищезазначених положень чинного законодавства України суд вважає, що в задоволенні даного позову слід відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, Вінницький окружний адміністративний суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Віятик Наталія Володимирівна