Справа № 2-110/08

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    УКРАЇНИ

      26 лютого 2008 року Ленінський районний суд м.Севастополя у складі:

головуючого судді - Дудкіної Т.М.

при секретарі - Грудіній А.В., Лісковець О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Севастопjлі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2  до ОСОБА_3, третя особа  Фонд комунального майна Севастопольської міської ради про визнання приватизації недійсною, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання права на житлову площу, вселення,

В С Т А Н О В И В:

         Позивачі звернулися до суду з позовом про визнання приватизації квартири АДРЕСА_1 недійсною, визнання права на житлову площу у вказаній квартирі  на підставі ст.ст. 5,8 ЗУ „Про приватизацію державного житлового фонду”.

        Протягом часу  розгляду справи, позивачі та їх представники уточнювали позовні вимоги, просять також визнати недійсним свідоцтво про право власності  на квартиру АДРЕСА_1 та вселити їх у цю квартиру.

        Вимоги позову мотивовані тим, що після визнання рішенням Ленінського районного суду м.Севастополя  від 20.12.2002 р. недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від  28.08.2001 р., виданого позивачам  та визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного між позивачами та ОСОБА_4, відповідач, за яким було визнано право користування  житловим приміщенням у вказаній квартирі, приватизував квартиру лише на своє ім'я, не сповістивши про це позивачів, хоча позивачі зберігали за собою право на приватизацію цього житла.

       У судовому засіданні представники позивачів позовні вимоги підтримали, пояснювали, що після визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та визнання недійсним договору купівлі-продажу вказаної квартири, укладеного між позивачами та ОСОБА_4, позивачі  зберігали за собою право користування житловою площею, так як вони не були ніким позбавлені цього права і могли  будь-коли повернутися до спірної квартири, однак здійснити цього не змогли, оскільки відповідач зайняв квартиру самовільно. Вказували на те, що орган приватизації  не перевірив наявність підстав у інших членів сім'ї на приватизацію квартири, видавши свідоцтво про право власності на спірну квартиру,  вказавши  власником лише відповідача, тим самим позбавивши позивачів права на житло. В зв'язку з цим позивачі, як  колишні члени сім'ї просять  визнати приватизацію недійсною, визнати за ними право користування житловим приміщенням та вселити їх у спірну квартиру.

        Відповідач та його представник позов не визнали. У судовому засіданні представник відповідача пояснювала, що позивачі після приватизації ними спірної квартири у 2001 році, 3 листопада 2001 р.  продали квартиру ОСОБА_4  Рішенням Ленінського районного суду м.Севастополя від 20.12.02 р.  свідоцтво про право власності на спірну квартиру та договір купівлі-продажу  цієї квартири  визнані недійсними, після набрання рішенням законної сили, ОСОБА_3 вселився у квартиру, поновивши свої житлові права як наймач. Зазначала, що після визнання приватизації недійсною, спірна квартира була повернута у державну власність, однак дана обставина не відмінила того факту, що позивачі втратили право користування спірною квартирою, оскільки вибули на інше постійне місце проживання, ОСОБА_1 придбала квартиру по АДРЕСА_2 де поселилася, зареєструвалася та проживає в даний час, а ОСОБА_2 мешкає у м.Москва,  після реєстрації шлюбу з  ОСОБА_5 користується належним її чоловікові  житлом як член сім'ї.  Звертала увагу суду на те, що на момент  поновлення  відносно спірної квартири  режиму житла, яке використовується на умовах найму, позивачі вже не були як наймачем так і членом сім'ї наймача, оскільки вибули на інше постійне місце проживання та відповідно до ст.107 ЖК України втратили право користування житловим приміщенням з моменту вибуття на інше постійне місце проживання. після визнання приватизації недійсною вони не  намагалися вселитися у спірну квартиру,  не мали наміру приймати участь у приватизації, не оплачували комунальні платежі та не вносили квартплату. Як на підставу своїх заперечень посилалася на норми ст.1,2,5,8 ЗУ „Про приватизацію державного житлового фонду”, вказуючи, що позивачі на час приватизації квартири ОСОБА_3 не проживали  у спірній квартирі,  не були членами  його сім'ї та за ними не зберігалося право на житло, в зв'язку з чим права на приватизацію вони не мали. В задоволенні позову просила відмовити.

        Представник Фонду комунального майна у судове засідання не з'явився, у попередніх судових засіданнях пояснював,  що приватизація спірної квартири була здійснена у відповідності з законодавством, не заперечував тієї обставини, що відділом приватизації СМДА свідоцтво про право власності позивачів на спірну квартиру було скасоване до набрання рішенням суду законної сили, зазначав, що позивачі не звернулися до органу приватизації і після набрання рішенням законної сили,  про свої права на квартиру як і на участь у приватизації вони не заявляли, до органу приватизації не зверталися, обов'язок щодо повідомлення  осіб, стосовно приватизації квартири на орган приватизації не покладений. Вважав позов таким, що не підлягає задоволенню.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом установлено, що сторони у справі як сім'я користувалися квартирою АДРЕСА_1 на підставі найму державного житла. 

         Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 27.11.2000 р. був задоволений позов ОСОБА_1, згідно з яким ОСОБА_3 визнаний таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

         Як вбачається з пояснень представників сторін, позивачі приватизували спірну квартиру, отримавши 28.08.01 р. свідоцтво про право власності на житло. 3 листопада 2001 року  між позивачами та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, відповідно до якого позивачі продали, а ОСОБА_4 купила зазначену квартиру.

          Рішенням апеляційного суду м.Севастополя від 16.07.02 г.  рішення  Ленінського районного суду м.Севастополя від 27.11.2000 р. скасоване, в задоволенні позову відмовлено.

         Ухвалою Верховного Суду України від 04.06.2003 р.  рішення апеляційного суду м.Севастополя від 16.07.02 та рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 27.11.2000р. скасовані, справа направлена на новий розгляд.

         Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 13.12.2004 р. позов ОСОБА_1 задоволений, ОСОБА_3 визнаний таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1. Рішенням Апеляційного суду м. Севастополя від 16.06.2005 р. рішення суду першої інстанції скасоване, постановлене нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення вступило в законну силу.

         Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від  20.12.2002 р. свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, видане ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнане недійсним. Цим же рішенням суду визнаний недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та ОСОБА_4, на користь останньої стягнута сума 12800 гривень. 8 квітня 2003 р. рішення вступило в законну силу.

         Як вбачається з матеріалів справи   ОСОБА_3 звернувся до керівника органу приватизації з заявою про передачу йому у власність спірної квартири, яка була ним приватизована на підставі  розпорядження органу приватизації  №1026/35 від 13 травня 2003 р., що і не оспорюється представниками сторін.

  Відповідно до ст.5  ЗУ "Про  приватизацію державного житлового фонду"  право на приватизацію квартири мають члени сім'ї наймача, які постійно проживають у квартирі разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Згідно із  п.  2  ст.  8  Закону  України  "Про  приватизацію державного житлового фонду"  передача займаних  квартир здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів  сім'ї,  які  постійно  мешкають  в даній  квартирі,  в  тому  числі  тимчасово  відсутніх,  за  якими зберігається  право   на   житло,   з   обов'язковим   визначенням уповноваженого власника квартири.

        Судом установлено, що приватизація спірної квартири відбулася 13.05.03 року, позивачі на час приватизації в квартирі не проживали та не були за цією адресою зареєстровані: так ОСОБА_1 у 2001 р. придбала квартиру АДРЕСА_2 в яку вона вселилася та проживає по нинішній час; ОСОБА_2 постійно мешкає у м.Москва РФ, що не оспорюється їх представниками та підтверджується матеріалами справи, також ці адреси позивачі вказали у позовній заяві.

       Як вбачається з пояснень представника відповідача шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірваний, дана обставина не оспорюється.

       Таким чином, на час приватизації ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 13.05.03 р., позивачі в цій квартирі разом з відповідачем не проживали, за ними також не зберігалося право на житло, а тому право користування вони втратили відповідно до ст.107 ЖК України.

        Заслуговують уваги доводи представника відповідача стосовно того, що після ухвалення рішення Ленінським районним судом м.Севастополя від 20.12.2002 р. про визнання приватизації недійсною, позивачі не зверталися до органу приватизації про участь у приватизації квартири, не намагалися визнати за собою право користування житлом та вселитися у спірну квартиру, що також свідчить про те, що позивачі, вибувши на інше постійне місце проживання, втратили інтерес до спірної квартири.

Твердження представників позивачів стосовно того, що позивачі не втратили право користування житловим приміщенням оскільки цього права їх ніхто не позбавляв не засновані на законі, так як в силу ст.107 ЖК України наймач або член сім'ї, який вибув  на  інше   постійне   місце   проживання,   втрачає   право користування  жилим  приміщенням  із  дня  вибуття,  незалежно від пред'явлення позову про це.

         Аргументи представників позивачів про те, що орган приватизації не перевірив наявність підстав у інших членів сім'ї на приватизацію квартири, видавши свідоцтво про право власності на спірну квартиру лише відповідачу та  вказавши  власником лише його,  правового значення не мають, так як такий обов'язок на орган приватизації не покладений .

         Виходячи з викладеного слід визнати, що приватизація  квартири АДРЕСА_1 була здійснена відповідно до вимог законодавства, права позивачів при приватизації порушені не були, оскільки на час приватизації вони не були ні наймачами квартири ні членами сім'ї наймача, в квартирі не проживали,  право на житло за ними не зберігалося, а тому підстави для визнання приватизації недійсною відсутні.

         Не підлягають задоволенню також вимоги позивачів щодо визнання за позивачами права користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1, оскільки позивачі втратили право користування спірним житловим приміщенням із дня  вибуття, тобто 2001 р., переселившись на інше постійне місце проживання.

         Доводи позивачів стосовно того, що їм необхідно повернути за рішенням суду кошти ОСОБА_4 в зв'язку з чим вони залишаться без житла, а тому мають бути вселені у спірну квартиру  не засновані на законі, в зв'язку з чим суд їх до уваги не приймає.

         На підставі ст.ст.1,2,5,8 ЗУ „Про приватизацію державного житлового фонду”, ст.107 ЖК України, керуючись ст.ст.10,11,60,209,212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

          В задоволенні позову  ОСОБА_1, ОСОБА_2  до ОСОБА_3, третя особа  Фонд комунального майна Севастопольської міської ради про визнання приватизації недійсною, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання права на житлову площу, вселення відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд міста Севастополя через Ленінський районний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення і апеляційної скарги протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.

Суддя   підпис

Копія вірна.

Суддя Ленінського

районного суду м. Севастополя                                                                            Т.М.Дудкіна