ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м.Вінниця
28 травня 2012 р. Справа № 2а/0270/1702/12
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Віятик Наталії Володимирівни,
за участю:
секретаря судового засідання: Павліченко Аліни Володимирівни
позивача: Скальський І.Б.
відповідача: Урдзік В.В., Мавроді Р.Ф.
третьої особи: Бубела Н.А.
прокурор: Рудницька І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Вінагротрейд"
до: Вінницької митниці
третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області
за участю Прокуратури м. Вінниці
про: визнання протиправним та скасування рішення про визначення митної вартості товарів, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення надміру сплачених митних платежів
ВСТАНОВИВ :
В квітні 2012 року ТОВ "Вінагротрейд" звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Вінницької митниці та Головного управління Державної казанчейської служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення про визначення митної вартості товарів, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення надміру сплачених митних платежів.
В ході судового розгляду представником позивача заявлено клопотання про заміну статусу другого відповідача ГУДКС України у Вінницькій області на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача. Заслухавши думку представників відповідачів суд задовольнив клопотання представника позивача. У судовому засіданні представник третьої особи проти позовних вимог заперечувала.
В судовому засіданні представник позивача заявив про зменшення розміру позовних вимог і з урахуванням зміни позовних вимог просив суд:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Вінницької митниці №401000003/2012/000226/2 від 16.03.2012 року про визначення митної вартості товарів.
2. Зобов'язати Вінницьку митницю провести митне оформлення товару, отриманого товариством з обмеженою відповідальністю "Вінагротрейд" з урахуванням митної вартості, визначеної декларантом за ціною контракту та рахунку-фактури.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вінагротрейд" надміру сплачені митні платежі в сумі 58 407,56 гривень.
4. Зобов'язати Вінницьку митницю утримуватися від подальшого визначення митної вартості борошна рибного, що імпортується товариством з обмеженою відповідальністю "Вінагротрейд" на територію України на умовах контракту №1 купівлі-продажу від 01 серпня 2008 року, за резервним методом.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що при ввезенні товару ним було надано всі необхідні документи для визначення митної вартості товару за ціною договору щодо товару, який імпортується, проте вони не були враховані митним органом. Зазначає, що всупереч вимогам закону відповідачем не було застосовано послідовно всі методи визначення митної вартості товарів.Таким чином, вважає рішення Вінницької митниці про визначення митної вартості товарів від 16.03.2012р. №401000003/2012/000226/2 протиправним, що призвело до надмірної сплати митних платежів у розмірі 58 407,56 грн. А тому, позивач не погоджуючись з позицією митного органу звернувся до суду за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідач проти позову заперечив, оскільки вважає, що митним органом було правомірно та обгрунтовано застосовано резервний метод визначення митної вартості, оскільки на вимогу митного органу позивачем не було надано додаткових документів, які підтверджують митну вартість товару.
24 квітня 2012 року на адресу суду надійшла заява прокуратури м. Вінниці про вступ прокурора у справу №2а/0270/1702/12 відповідно до ст. 60 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд 07.05.2012 р. в судовому засіданні задовольнив заяву прокуратури м. Вінниці про участь у адміністративній справі на стороні відповідача. Представник прокуратури проти позовних вимог заперечувала.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 1 серпня 2008 року між ТОВ "Вінагротрейд" та фірмою AS "Pomes Feeds" укладено зовнішньоекономічний контракт №1, згідно умов якого продавець зобов'язався здійснювати поставку і передачу у власність покупця борошна рибного, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати його.
Вінницькою митницею, під час митного оформлення імпортованого ТОВ "Вінагротрейд" борошна рибного, в кількості 60 тонн, виробництва фірми AS "Pomes Feeds", Естонія, по вантажній митній декларації № 401090000/2012/003240, було прийнято рішення про визначення митної вартості товарів від 16.03.2012 року № 401000003/2012/000226/2, яким визначено митну вартість даного товару в розмірі 63414,00 євро, або 1,0569 євро за 1 кг. борошна рибного, замість самостійно визначеної декларантом митної вартості 35400,00 євро, або 0,59 євро за 1 кг. борошна рибного.
Позивачем у відповідності до вимог п. 13 та п. 14 Порядку випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання при ввезенні їх на митну територію України, затвердженого наказом від 17.03.2008 року № 230, було подано заяву про дозвіл на випуск товару у вільний обіг під гарантійне зобов'язання у вигляді сплати до державного бюджету України суми податків та зборів згідно з митною вартістю товарів, та прийнято на себе зобов'язання протягом 90 днів з дня випуску товарів у вільний обіг подати митному органу декларацію, заповнену у звичайному порядку, і передбачені законодавством документи та надати відомості, необхідні для здійснення митного контролю і митного оформлення зазначених товарів.
При цьому, не погоджуючись із зазначеним рішенням про визначення митної вартості товарів із застосуванням Методу 6 (резервного), позивач, звернувся до суду з позовом до Вінницької митниці про визнання протиправним та скасування рішення від 16.03.2012 року № 401000003/2012/000226/2.
В даній декларації митної вартості позивачем було задекларовано вартість товару у відповідності до зовнішньоекономічного контракту №1 від 01.08.2008 р., додаткової угоди №4 від 30.12.2011 р. та рахунку №4 від 27.02.2012 р.
Митним органом були проаналізовані митні оформлення митної вартості товарів, яка заявлена позивачем до митного контролю, в результаті чого було встановлено, що митна вартість товару, заявлена позивачем до митного контролю, значною мірою занижена від вартості подібних товарів, які були визначені митницею під час митного оформлення за іншими угодами та суперечила даним, які містяться в базі даних ЄАІС ДМСУ.
На підставі проведеного аналізу, митний орган прийняв рішення про неможливість прийняття методу визначення митної вартості за ціною контракту щодо товарів, які імпортуються (метод 1).
Тому, посадовою особою митного органу до декларації митної вартості №401090000/2012/003240 було внесено запис про витребування додаткових документів згідно п. 11 постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2006р. №1766, а саме:
- експертний висновок про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованою експертною організацією, що має відповідні повноваження згідно із законодавством;
- копію вантажно митної декларації країни відправлення;
- бухгалтерська документація (рахунки на продаж аналогічного товару, що реалізовані на території України);
- калькуляція фірми-виробника товару; специфікації фірми-виробника товару;
- інші документи за бажанням декларанта.
Декларант був ознайомлений із переліком додаткових документів під особистий підпис та надав у якості додаткових документів:
- Звіт 0-51 від 15.03.2012 р. про експертну оцінку товару, що ввозиться на митну територію України ТОВ «Вінагротрейд», складений Вінницькою торгово-промисловою палатою 15.03.2012р.
- Вантажні митні декларації попередніх оформлень.
- Договір на продаж рибного борошна в України.
- Експортна вантажна митна декларація.
Разом з тим, позивачем також було зазначено, що інші документи надаватися не будуть.
Згідно наданого Звіту О-51 від 15.03.2012р. про експертну оцінку товару підтверджено, що вартість товару, а саме: борошна тонкого помолу з риби в кількості 60000 кг. становить 35400,00 євро, що відповідає вартості заявленій позивачем при митному оформлені.
Проте даний висновок про вартість товару, складений оцінювачем Вінницької торгово-промислової палати Арашиним О.Л. не може бути взятий до уваги, оскільки особа, яка здійснювала експертну оцінку товару не мала правових підстав для проведення такого виду експертизи, оскільки згідно наявних у матеріалах справи сертифікатів Арашин О.Л. має право здійснювати оцінку майна і майнових прав за напрямами: оцінка рухомих речей, що становлять культурну цінність; оцінка обєктів у матеріальній формі; оцінка нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості. Як зазначено в звіті, при проведенні оцінки оцінювач керувався Національним стандартом №1-4; Постановою КМУ від 12.10.2000 №1554 "Про затвердження Методики оцінки вартсоті майна під час приватизації"; Наказ Фонду Держмайна України від 02.02.95р. №100 "Про затвердження Положення про порядок проведення експерної оцінки державного майна при приватизації".
Крім того, позивач повідомив, що калькуляцію та специфікацію виробника товару не має можливості надати в звязку з її відсутністю у підприємства.
Таким чином, декларантом не було надано бухгалтерська документація (рахунки на продаж аналогічного товару, що реалізовані на території України), калькуляція фірми-виробника, специфікація фірми- виробника товару.
Оскільки декларант не надав всіх необхідних документів, які б підтверджували митну вартість товарів, відділом контролю митної вартості, на підставі наявних у нього відомостей, було здійснено митну оцінку із застосуванням положень ст. 273 МКУ, за методом 6 (резервний метод) і винесено рішення від 16.03.2012р. №401000003/2012/000226/2, відповідно до якого була визначена митна вартість товару з розрахунку 1,0569 ЕUR/кг, у валюті контракту.
Вищезазначене рішення відповідача судом вбачається правомірним, виходячи з наведеного.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Митного кодексу України (далі -МК України) митні органи - є спеціально уповноваженими органами виконавчої влади в галузі митної справи, на які відповідно до МКУ та інших законів України покладено її безпосереднє здійснення.
Згідно статті 88 МК України декларант виконує всі обов'язки і несе у повному обсязі відповідальність, передбачену цим кодексом, незалежно від того, чи він є власником товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, митним брокером чи іншою уповноваженою особою. Декларант зобов'язаний: здійснити декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку, встановленого цим кодексом; на вимогу митного органу пред'явити товари і транспортні засоби для митного контролю і митного оформлення; надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур; сплатити податки і збори.
Відповідно до статті 259 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього кодексу.
Стаття 261 Митного кодексу України встановлює, що відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.
Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ). Згідно ч. 2 статті VII ГААТ оцінка ввезеного товару для митних цілей повинна бути заснована на дійсній вартості товару, що обкладається митом, або аналогічного товару, і не повинна ґрунтуватися на вартості товару вітчизняного походження або на довільних або фіктивних оцінках.
Статтею 262 МК України передбачено, що митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості. Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюється Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості -спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.
Відповідно до статті 264 МК України заявлена декларантом митна вартість і подані відомості про її визначення повинні базуватись на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Системний аналіз норм Митного кодексу України дозволяє дійти висновку, що до виключної компетенції митних органів відноситься вирішення питання перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, а також самостійного її визначення у встановлених Законом випадках.
У разі відсутності даних, що підтверджують правильність визначення заявленої декларантом митної вартості товарів, або за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, митний орган може самостійно визначити митну вартість товарів, що декларуються, послідовно застосовуючи методи визначення митної вартості, встановлені цим Кодексом, на підставі наявних у нього відомостей, у тому числі цінової інформації щодо ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів з коригуванням, що здійснюється згідно з цим Кодексом.
Частиною першою статті 266 Митного кодексу України передбачено, що визначення митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів: оцінки за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод 1); оцінки за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2); оцінки за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3); оцінки на основі віднімання вартості (метод 4); метод оцінки на основі додавання вартості (метод 5); резервного (метод 6).
Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Як встановлено судом, митним органом при здійсненні аналізу джерел інформації працівниками відділу митних платежів не було знайдено посилань на випадки ввезення на територію України ідентичного товару. З огляду на це, використання другого методу визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів також неможливе, оскільки однією з умов використання цього методу є те, що відповідно до ст. 268 Митного кодексу України під ідентичними товарами розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими як: - фізичні характеристики; якість та репутація на ринку; країни походження; виробник.
З цієї ж причини неможливе застосування третього методу визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних товарів).
Застсування методів визначення митної вартості на основі віднімання або на основі додавання вартсоті неможливе у звязку із відсутністю достовірної інформації щодо розмірів компонентів, які можуть бути відняті або додані відповідно.
Позивачем у відповідності до вимог п. 13 та п. 14 Порядку випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання при ввезенні їх на митну територію України, затвердженого наказом від 17.03.2008 року № 230, було подано заяву від 02.02.2011 року про дозвіл на випуск товару у вільний обіг під гарантійне зобов'язання у вигляді сплати до державного бюджету України суми податків та зборів згідно з митною вартістю товарів, та прийнято на себе зобов'язання протягом 90 днів з дня випуску товарів у вільний обіг подати митному органу декларацію, заповнену у звичайному порядку, і передбачені законодавством документи та надати відомості, необхідні для здійснення митного контролю і митного оформлення зазначених товарів (а.с. 11).
Відповідно до статті 265 Митного кодексу України та пункту 14 Порядку № 1766 якщо декларантом не надані в установлений законодавством термін вищезазначені додаткові документи або якщо він відмовився від їх надання, то митний орган, визначає митну вартість товарів на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.
Послідовно використавши усі попередні методи, працвники відділу контролю митної вартості та номенклатури дійшли до висновку про те, що митна вартість оцінюваного товару має бути визначена з викоританням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), а саме за шостим резервним методом.
Митницею було опрацьовано інформацію бази даних Єдиної автоматизованої системи ДМСУ та винесено рішення про визначення митної вартсоті товару від 16.03.2012р. №401000003/2012/000226/2 відповідно до вимог ст. 273 МК України (резевний метод) з урахуванням наявної цінової інформації ПІК ЄАІС ДМСУ "Цінова інформація при визначенні митної вартості", зокрема довідки розрахунку митної вартості №125110000/2/322836 від 13.02.2012р.
Суд доходить висновків, що можливе заниження митної вартості товарів підтверджується витягом із цінової бази ЄАІС Держмитслужби України.
В даних спірних правовідносинах у митниці виник обґрунтований сумнів щодо правильності заявлення митної вартості товару, яка була нижчою від наявної бази даних світових цін на вказаний товар та з урахуванням документів, наданих самим декларантом. Враховуючи наведене Митниця мала обґрунтовані підстави для витребування додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару. При витребуванні додаткових документів митниця діяла відповідно Порядку №1766 та норм митного законодавства. При цьому відповідач, відповідно до наведених законодавчих норм надавав позивачу можливість підтвердження заявленої митної вартості чи корегування митної вартості шляхом надання додаткових документів (експортної ВМД), однак, позивач додаткових документів щодо підтвердження заявленої митної вартості не надав без належних та достатніх обґрунтувань та підстав щодо неможливості надання додаткових документів.
У зв'язку з ненаданням позивачем додаткових документів у митниці не було можливості застосувати митну вартість, визначену позивачем, отже при здійсненні митної оцінки був застосований метод оцінки № 6 (резервний) згідно ст. 273 МК України
Крім того, практика Вищого адміністративного суду України свідчить про те, що ненадання декларантом додаткових документів є підставою для самостійного визначення митним органом митної вартості товару з урахуванням наявних у нього відомостей (постанова ВАСУ по справі № К/9991/74213/11 від 14.02.2012 р., постанова ВАСУ по справі № К/9991/23931/11 від 21.02.2012 р., постанова ВАСУ № К/9991/13255/11 від 21.07.2011 р.).
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що при проведенні перевірки правильності визначення митної вартості у митного органу виникли обґрунтовані сумніви стосовно прийняття заявленої декларантом ціни товару.
При цьому судом визнається, що нормами Митного кодексу України унеможливлено застосування щодо ввезеного позивачем товару першого методу визначення митної вартості (ст.267), митним органом доведено неможливість застосування третього, четвертого та п'ятого методів визначення митної вартості.
Відповідно до статті 264 МК України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. У разі виникнення потреби в уточненні заявленої митної вартості товарів або в разі незгоди декларанта з митною вартістю, визначеною митним органом, декларант має право звернутися до митного органу з проханням випустити товари, що декларуються, у вільний обіг під гарантію уповноваженого банку або сплатити податки і збори (обов'язкові платежі) згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною митним органом.
Крім того, позивач скористався правом, наданим наказом Держмитслужби України від 17.03.2008р. №230 «Про затвердження Порядку випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання при ввезенні їх на митну територію України» та провів митне оформлення товарів під гарантійні зобов'язання.
Згідно п.13 наказу Держмитслужби України від 17.03.2008р. №230, декларант повинен подати митному органу необхідні відомості для підтвердження заявленої митної вартості та забезпечити можливість перевірки.
Строк дії гарантійних зобов'язань не може перевищувати 90 календарних днів з моменту випуску товарів у вільний обіг. Таким чином, строк дії гарантійних зобов'язань спливає лише 16.06.2012 р.
Повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету податків і зборів (обов'язкових платежів), контроль за справлянням яких покладено на митні органи, здійснюється в установленому законодавством порядку. Відповідно до статті 50 Бюджетного кодексу України органи Державного казначейства України здійснюють за поданнями органів стягнення повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету.
Товариство сплатило зазначені кошти на виконання свого зобов'язання, тому відсутні правові підстави вважати заявлені суми ввізного мита та ПДВ, такими, що помилково або зайво сплачені до бюджету.
В пункті 4 позовних вимог позивач просить зобов'язати Вінницьку митницю утримуватись від подальшого визначення митної вартості за резервним методом.
Такі позовні вимоги не базуються, більше того, прямо протирічать вимогам законодавства, оскільки суд не може приймати рішення щодо обставин, які ще не настали та можуть і не настати в майбутньому, можливого майбутнього публічно-правового спору, можливих дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, можливого в майбутньому правовому акті.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що представником позивача у позовній заяві не були наведені обставини, які б підтверджувались достатніми доказами, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог. Оскільки, товариство самостійно визначило розмір митної вартості та суму митних платежів, яку самостійно сплатило. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, та були спростовані доводами відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, Вінницький окружний адміністративний суд, -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволені адміністративного позову відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Віятик Наталія Володимирівна