Справа № 2/0312/889/11 Головуючий у 1 інстанції:Ференс-Піжук О.Р.
Провадження № 22-ц/773/65/13 Категорія:20 Доповідач: Данилюк В. А.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 січня 2013 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі :
головуючого судді Данилюк В.А.,
суддів Свистун О.В., Осіпука В.В.
при секретарі Никитюк Ю.Ю.
з участю прокурора Ковальчука О.В.,
позивача ОСОБА_7
представника позивача ОСОБА_3,
відповідача ОСОБА_4,
представника відповідача ОСОБА_5,
третьої особи ОСОБА_1,
представника органу опіки та піклування виконавчого комітету Нововолинської міської ради Зектер Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою позивачів ОСОБА_7, ОСОБА_8 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 16 лютого 2012 року та додаткове рішення цього ж суду від 22 лютого 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А:
20 вересня 2011 року ОСОБА_15, ОСОБА_7, ОСОБА_8 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі -продажу квартири АДРЕСА_1 від 12 листопада 2010 року з підстав вчинення його у зв»язку із збігом важких обставин та як такого, що порушує права малолітніх дітей, та відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 16 лютого 2012 року та додатковим рішенням цього ж суду від 22 лютого 2012 року в позові відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивачі ОСОБА_12, ОСОБА_7, ОСОБА_8 подали апеляційну скаргу, в якій просили рішення суду від 16 лютого 2012 року та додаткове рішення цього ж суду від 22 лютого 2012 року скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального і процесуального права та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
ІНФОРМАЦІЯ_4 року позивач ОСОБА_15 помер, про що свідчить копія свідоцтва про смерть. Як убачається із копії спадкової справи, після смерті ОСОБА_15 спадщину прийняла його дружина ОСОБА_7 яка є позивачем у даній справі, а тому підстав для притягнення до участі у справі спадкоємців померлого немає.
В даному судовому засіданні позивачка у справі ОСОБА_7 її представник ОСОБА_3, прокурор Ковальчук О.В. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити, відповідач ОСОБА_4, його представник ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_1 апеляційну скаргу заперечили та просять її відхилити.
Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_7, ОСОБА_8 слід відхилити, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду залишити без змін з наступних підстав.
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст.ст. 655, 657 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно(товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
З матеріалів справи встановлено, що 20 листопада 2010 року між ОСОБА_15, ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого позивачі відчужили відповідачу належну їм на праві спільної сумісної власності трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 Даний договір посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_1 та зареєстрований в реєстрі під № 1204 (а.с.38) та відповідає вимогам щодо форми та змісту, які визначені Законом.
В пункті 6 договору купівлі-продажу передбачено, що вчинення цього правочину не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Як убачається з свідоцтв про народження НОМЕР_1 від 06 травня 2010 року та НОМЕР_2 від 22 лютого 2006 року, виданих відділом РАЦС Нововолинського міського управління юстиції, матір'ю неповнолітніх дітей ОСОБА_12 та ОСОБА_14 є ОСОБА_8. ( а.с. 7-8).
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_8 разом з неповнолітніми дітьми ОСОБА_14 та ОСОБА_12 були зареєстровані за адресою АДРЕСА_2, однак фактично там не проживали. Даний факт підтверджується актом Нововолинської житлово-експлуатаційної контори №3 від 24.10.2011 року (а.с.40) про те, що з червня 2010 року ОСОБА_8 разом з неповнолітнім ОСОБА_14 не проживають за місцем реєстрації, а фактично проживають за адресою АДРЕСА_3 . Позивачка ОСОБА_7 під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції пояснила, що дійсно її дочка ОСОБА_8 разом з дітьми з листопада 2009 року проживала за АДРЕСА_3 у жилому приміщенні своєї хрещеної, яка перебувала за кордоном.
Стаття 627 ЦК України проголошує свободу договору, відповідно до умов якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В судовому засіданні встановлено, що позивачі вільно, без будь-якого на те примусу, маючи на меті відчужити спірну квартиру, уклали оспорюваний договір. Про це свідчить також той факт, що 15 листопада 2010 року, тобто після відчуження квартири позивачі ОСОБА_15 та ОСОБА_7 добровільно знялися з реєстрації за вказаною адресою, що підтверджується копією будинкової книги та не заперечується сторонами.
Згідно із пунктом 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року N 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за N 283/8882, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів.
Оскільки згідно зі ст. 405 Цивільного кодексу України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону - нотаріуси для встановлення факту користування нерухомим майном витребовують довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації. Коли з поданих документів нотаріусом установлено, що така дитина проживає за іншою адресою, ніж адреса майна, що відчужується, а також те, що така дитина не має права власності на це майно (його частину,) нотаріус не має необхідності витребовувати згоду органів опіки та піклування на посвідчення такого правочину.
Тобто право користування майном члена сім'ї власника житла пов'язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи, про що робиться відповідний запис до будинкової книги.
Таким чином, згода органів опіки та піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником), або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується.
З дослідженої в судовому засіданні довідки СГІРФО Нововолинського УМВСУ у Волинській області, талону зняття з реєстраційного обліку, заяви для зняття з реєстраційного обліку, довідки, виданої ЖКП № 3 від 16 серпня 2011 року ( а с. 22, 90-92) вбачається, що ОСОБА_8,ІНФОРМАЦІЯ_5 знята з реєстраційного обліку за адресою АДРЕСА_2 разом з малолітніми дітьми ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_2 11 листопада 2010 року. Факт реєстрації в спірній квартирі на час укладення договору купівлі-продажу лише ОСОБА_12 та ОСОБА_7 також стверджується і будинковою книгою (124-127).
Частиною 6 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин, що вичиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З встановлених обставини справи слідує, що, укладаючи договір купівлі-продажу квартири, ОСОБА_8 вважала, що житлові права її неповнолітніх дітей не порушуються, оскільки такі в спірному житлі не проживали. Про це свідчить також нотаріально посвідчена заява позивачів ОСОБА_15, ОСОБА_7 ОСОБА_8 про те, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири, яка належить їм на праві приватної власності, малолітні та неповнолітні діти у предметі цього договору не зареєстровані та не мають права користування цією квартирою (а.с. 120).
Беручи до уваги вищенаведене, суд прийшов до правильного висновку, що при посвідченні оспорюваного договору купівлі-продажу приватний нотаріус ОСОБА_1 діяла в межах Закону та відповідно до наданих їй повноважень.
З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оспорюваним договором права та охоронювані законом інтереси неповнолітніх дітей не були порушені, а зазначені позивачем підстави не тягнуть за собою визнання вказаного договору недійсним (ст. ст. 203, 215 ЦК України).
Крім того, однією з підстав визнання договору купівлі продажу недійсним позивачі вказували на вчинення його під впливом тяжкої для них обставини і на вкрай невигідних умовах. Такою обставиною вони вважали хворобу малолітнього ОСОБА_12, на лікування якого потрібні були значні кошти, у зв»язку з чим вони позичили кошти у ОСОБА_4 і, вважаючи, що передають у заставу квартиру, відчужили її за суттєво заниженою ціною.
Однак такі твердження позивачів не були підтверджені належними та допустимими доказами, а також спростовувались встановленими судом обставинами справи, яким суд надав належну правову оцінку.
Зокрема, п.5 оспорюваного договору передбачено, що вартість квартири визначена відповідно до балансової вартості даного нерухомого майна, що відчужується відповідно до відомостей викладених у Витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно виданого КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації»та становить 80876 грн. З даним пунктом договору позивачі були ознайомлені та погодились.
Даних щодо стану здоров'я ОСОБА_12 на час укладення оспорюваного договору позивачами не надано. Довідка Волинського обласного дитячого територіального медичного об'єднання від 09.02.2012 року ( а.с 145) свідчить про те, що ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_3 перебував на стаціонарному лікуванні з 20.04.10 р. по 28.05.2010 року та на його лікування витрачено 6757 грн. 40 коп. З виписки з медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_12 (а.с. 6) убачається, що дитина 28.05.2010 року була виписана з лікарні у задовільному стані.
Будь-яких доказів того, що між позивачами та відповідачем ОСОБА_4 існували боргові зобов»язання через необхідність лікування дитини та що договір купівлі-продажу квартири пов»язаний з цією обставиною, позивачами не надано.
Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність будь-яких підстав, передбачених ст. 215 ЦК України, для визнання укладеного договору купівлі-продажу недійсним.
Вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, а оскільки в її задоволенні судом відмовлено, відтак і відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди, а тому в задоволенні даної вимоги суд відмовив, ухваливши додаткове рішення.
Дослідивши всі докази у справі та давши аналіз нормам Закону, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
Доводи апеляційної скарги є власним тлумаченням встановлених обставин справи та норм Закону, були предметом дослідження суду першої інстанції і їм суд в сукупності з іншими доказами по справі дав правильну юридичну оцінку.
Отже рішення постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_7, ОСОБА_8 відхилити, а рішення Нововолинського міського суду від 16 лютого 2012 року та додаткове рішення цього ж суду від 22 лютого 2012 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: