Справа № 1490/5784/12 14.01.2013 14.01.2013
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц/784/203/13 Суддя суду першої інстанції Марценюк С.А.
Категорія 5 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 січня 2013 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання Белеверя В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Братського районного суду Миколаївської області від 29 листопада 2012 року, ухвалене по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Кам'яно - Костуватської сільської Ради Братського району Миколаївської області і ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_6, про визнання права власності на нерухоме майно,
В С Т А Н О В И Л А:
В жовтні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вищевказаним позовом, який обґрунтовував наступним.
Останній зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_7, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати - ОСОБА_8. Після їх смерті, відкрилася спадщина до складу якої увійшли два житлові будинки - будинок АДРЕСА_1 та будинок АДРЕСА_2.
Він та його брат ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, є спадкоємцями ОСОБА_8, які 21 лютого 1991 року в установленому законом порядку отримали Свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок, жилою площею 35 кв.м., який розташований с. Кам`янопіль Братського району Миколаївської області та належав спадкодавцю за життя на підставі довідки Кам'яно - Костуватської сільської Ради Братського району Миколаївської області за №35 від 06 липня 1990 року та зареєстрованого в тій же сільраді за №202 (двісті два). В подальшому була присвоєна назва вулиці та номер спадковому будинку й вказаний будинок значився розташованим за адресою: АДРЕСА_1.
Посилаючись на те, що він є єдиним спадкоємцем після смерті своїх батьків та фактично прийняв спадщину, але не мав можливості нотаріально оформити її, просив визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_2
Також, посилаючись на ст.392 ЦК України, просив визнати за ним право власності на Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1, яка раніше належала його брату ОСОБА_3
Ухвалою Братського районного суду Миколаївської області від 06 листопада 2012 року до участі у справі в якості відповідача залучено ОСОБА_5.
Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 29 листопада 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
В апеляційній скарзі посилаючись на неповне дослідження обставин справи та невірну оцінку судом зібраних доказів, позивач просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до роз`яснень, викладених у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику в справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року.
У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом тощо.
Статтею 524 ЦК УРСР було передбачено, що спадкування здійснюється за законом і за заповітом.
Згідно ст.529 ЦК УРСР при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Відповідно до вимог ст.548 ЦК УРСР для набуття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.
За ст.549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_2, суд першої інстанції не врахував, що визначення права власності в порядку спадкування повинно було здійснюватися за правилами кодексу ЦК УРСР, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, та в порушення вимог закону справу розглянув на підставі ЦК України 2004 року.
З огляду на викладене, постановлене судом рішення в цій частині не можна визнати законним та обґрунтованим й воно підлягає скасуванню.
Разом з тим, вирішуючи вказане питання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.ст.10,11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін.
Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст.61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача ОСОБА_8 (а.с.5). Оскільки правовідносини виникли до набуття Цивільним кодексом України чинності й не мають продовжуваного характеру, оскільки спадщина прийнята після смерті ОСОБА_8, то необхідно керуватися положеннями саме ЦК УРСР.
Після її смерті відкрилась спадщина до складу якої увійшов житловий будинок, жилою площею 35 кв.м., що розташований в селі Кам`янопіль Братського району Миколаївської області, який належав спадкодавцю на праві власності на підставі довідки Кам'яно - Костуватської сільської Ради Братського району Миколаївської області за №35 від 06 липня 1990 року.
Позивач і ОСОБА_3 є спадкоємцями за законом, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_8 та 21 лютого 1991 року отримали Свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с.6).
Разом з тим, звертаючись до суду з вимогою про визнання права власності на будинок АДРЕСА_2 в порядку спадкування, позивач не надав суду доказів належності на праві власності вказаного будинку своїм батькам, а тому вказане майно не може входити до спадкової маси.
Також, останній не надав докази на підтвердження прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_7 (якщо спірний будинок належав останньому) та докази, на підтвердження неможливості вирішення вказаного питання в нотаріальному порядку, хоча за приписами ст.ст.59,60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Що ж до позовних вимог про визнання права власності на Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1, колегія суддів виходить з наступного.
Відмовляючи в задоволенні вказаних вимог, суд першої інстанції виходив з того, за позивачем вже визнано право власності на Ѕ частку нерухомого майна та вказане право ніким не оспорюється.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду, оскільки судом неповно з'ясовані обставини справи.
Частиною 4 ст.10 ЦПК України передбачено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції у порушення вимог ч.4 ст.10 ЦПК України, не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, зокрема вирішуючи спір, районний суд у порушення вимог ст.ст.10,33 ЦПК України не встановив коло спадкоємців після смерті ОСОБА_3 та не вирішив питання щодо залучення їх до участі у справі. До того ж не з'ясував підстави звернення до суду з вказаними вимогами та обставини справи.
Проте, апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення районного суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції не має процесуальної можливості усунути вказані вище недоліки, допущені судом першої інстанції.
Разом з тим, на думку колегії суддів, рішення суду в цій частині підлягає скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, але з інших підстав.
Так, звертаючись до суду про визнання права власності на Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_3, позивач посилався на ст.392 ЦК України, як на підставу звернення до суду.
Вказана ст.392 ЦК України передбачає, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За змістом даної норми права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється. Метою використання даного позову є усунення невизначеності відносин власності щодо індивідуально-визначеного майна, власником якого є позивач, або отримання документа, що засвідчує його право власності та був раніше ним втрачений. Умовою задоволення такого позову є наявність у позивача доказів, що підтверджують його право власності на майно.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача, оскільки останній не є власником тієї частки майна, на яку просить визнати за ним право власності, в розумінні положень ст. 392 ЦК України, а тому не має і права вимоги на таку частку майна, яка йому не належить. Він є лише власником Ѕ частки нерухомого майна, яку він успадкував після смерті своєї матері, тому його майнові права не порушені.
До того ж, колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача в апеляційній скарзі на ст.344 ЦК України, як на підставу звернення до суду, оскільки відповідно до вимог ст.31 ЦПК України позивач має право змінити підстави позову лише до початку розгляду справи судом по суті шляхом подання письмової заяви.
Керуючись ст.ст.303,309,316 ЦПК України, колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 29 листопада 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Кам'яно - Костуватської сільської Ради Братського району Миколаївської області, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_6, про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий Судді: