Справа № 2-а-3624/11

(2-а/401/15984/11)

ПОСТАНОВА

іменем України

20.12.2011

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого –судді Спаї В.В.,

при секретареві - Коломієць Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора ДПС БДПС ВДАІ з обслуговуванню м. Дніпропетровська ОСОБА_2 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що 03.04.2011 р. постановою інспектора ДПС його було притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, яка передбачає відповідальність за порушення правил проїзду пішохідних переходів. Як зазначається позивачем при зверненні до суду, 03.04.2011 р. він перетинав перехрестя, з поворотом на відстані близька 100 метрів його зупинив інспектор ДАІ, та сказав про порушення з боку водія Правил дорожнього руху, оскільки водій не надав переваги в русі пішоходам, які проходили проїзну частину, на яку повертав водій. Як зазначається позивачем при зверненні до суду жодних пішоходів не було, та він, тобто водій, пояснював інспектору, що діяв у відповідності до Правил дорожнього руху, та просив вказати у протоколі яких саме він не пропустив пішоходів, утім, інспектор проігнорував прохання та попередив, що за умови, якщо водій не підпише протокол під його диктування, він винесе максимальний штраф. Посилаючись у позові на те, що він, тобто позивач, дів у відповідності до Правил дорожнього руху та п.16.2 Правил не порушував, зазначене й стало приводом для цього звернення до суду.

У судове засідання позивач не з’явився, водночас, надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності через зайнятість на роботі та просив суд позов задовольнити повністю.

Відповідач (інспектор) у судове засідання не з’явився, надав до суду заяву, в якій зазначив про те, що в судове засідання не може з’явитися у зв’язку з службовою зайнятістю, просив розглядати справу без його участі, та просив суд застосувати строки давності та винести постанову у відповідності до закону.

Суд, врахувавши заяви сторін у цій справі та дослідивши докази, дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову частково, виходячи з наступного.

Постановою інспектора - відповідача від 03.04.2011 р. ОСОБА_1 було притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП за порушення п.16.2 Правил дорожнього руху України.

Так, диспозицією статті ч. 1 ст. 122 КУпАП встановлена відповідальність за перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, якими, тобто доказами, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст. 251 КУпАП).

Утім, як було встановлено судом, під час складання протоколу та винесення постанови позивач за цим позовом заперечував проти вчинення ним проступку, та власноруч у протоколі зазначив, що не згодний із протоколом, утім зазначене суб’єктом владних повноважень перевірено та враховано при прийнятті оспорюваного рішення не було; при винесенні оспорюваної постанови суб’єктом владних повноважень не було зібрано жодних доказів (ст. 251 КУпАП), які би спростовували заперечення позивача, як й не зібрано доказів на підтвердження вчинення порушення.

Складаючи перед винесенням постанови протокол про адміністративне правопорушення, в якому, до речі, позивач власноруч зазначив, що з протоколом не згодний, суб'єкт владних повноважень мав би, використовуючи свої повноваження, зібрати докази, які б спростовували пояснення особи, відносно якої складено протокол, але таких доказів ані протокол, ані постанова у справі про адміністративне правопорушення не містять.

Водночас, суд у цій справі, оцінюючи дії відповідача, як суб’єкта владних повноважень, зазначає, що на виконання ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та виходить з засад ч. 3 ст. 2 КАС України та зазначає, що ці дії не були вчинені відповідачем із дотриманням добросовісності, розсудливості, неупередженості, обґрунтованості, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідач не виконав свій процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, який на виконання ч. 2 ст. 71 КАС покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, обмежившись письмовою заявою про розгляд справи за його відсутності та про правомірність своїх дій, тому постанова підлягає скасуванню.

мали значення для правильного вирішення справи, та за таких підстав оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Водночас, частково задовольняючи позов, суд виходить з повноважень суду при вирішенні справи, передбачених ст. 162 КАС України, через що вимога позову про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення не є такою, що підлягає задоволенню. Разом з тим, суд при винесенні цієї постанови виходить з того, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Оскільки у розумінні КАС рішенням суб’єкта владних повноважень є постанова, а за КУпАП саме, у тому числі, у протоколі встановлюються дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення, тому задля поновлення прав позивача скасуванню підлягає саме постанова.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України; у ч. 1 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України»також наголошується на тому, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Зважаючи те, що Україною було ратифіковано Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (Закон №475/97-ВР від 17.07.1997 р.), таким чином, було взято зобов’язання додержувати поваги до прав людини, у тому числі стосовно того, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

Викристолізовуючи у практиці застосування ст. 13 Конвенції (наприклад, (заява N 34056/02)), Європейський суд з прав людини (на виконання ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права) повторює, що стаття 13 Конвенції гарантує доступність засобів захисту на національному рівні для реалізації прав та свобод, викладених у Конвенції, які можуть бути забезпечені у будь-якій формі у національному правовому порядку. Дія статті 13 полягає у вимозі, відповідно до якої національні засоби захисту повинні реагувати на спірне порушення Конвенції та надавати відповідну допомогу, не зважаючи на те, що Договірні Сторони мають певну свободу щодо методів пристосування до своїх конвенційних обов'язків відповідно до цього положення. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від виду скарги заявника відповідно до Конвенції, але, не зважаючи на це, засоби захисту, які вимагаються за статтею 13, повинні бути ефективними.

Керуючись ст.ст. 7-9, 11-12, 17, 158-163, 167, ч. 4 ст. 122 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову інспектора ДПС БДПС ВДАІ з обслуговуванню м. Дніпропетровська ОСОБА_2 серії АЕ1 №196065 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.

В задоволенні вимоги позову про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відмовити.

Рішення суду є остаточним і оскарженню не підлягає.

Суддя