Справа № 212/12869/2012
Провадження № 2/232/582/12
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.12.2012
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Борисюк І. Е.,
при секретарі Жовтун М. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про тлумачення заповіту, -
В С Т А Н О В И В:
До Ленінського районного суду м. Вінниці звернулась ОСОБА_1 до Першої Вінницької державної нотаріальної контори про тлумачення заповіту.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся позивача -ОСОБА_3, яка залишила заповіт, згідно якого заповідала ОСОБА_4 належну їй на праві власності квартиру. Позивач звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Проте, 13.07.2012 року позивачу було відмовлено, оскільки нерухоме майно, зазначене в правовстановлюючому документі не відповідає волі заповідача. Відповідно до правовстановлюючих документів ОСОБА_3 набула право власності на майно, яке заповідала позивачу, на підставі договору купівлі-продажу від 05.12.1995 року. За даним договором набуто право власності на 9/100 частин будинковолодіння АДРЕСА_1. Згідно технічного паспорту квартира № 4 складається з кухні, кімнати і тамбуру, що відповідає відомостям договору купівлі-продажу. У паспорті заповідача міститься штамп про реєстрацію її місця проживання, де зазначено: АДРЕСА_1. Саме тому спадкодавець зазначила в заповіті спадковим майном квартиру АДРЕСА_1.
Вище викладене й стало підставою для звернення до суду із вимогою про тлумачення заповіту, складеного ОСОБА_3, посвідченого Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою 14.02.1997 року за реєстровим № 7-441 наступним чином: «Я, ОСОБА_3, проживаючп в АДРЕСА_1 на випадок моєї смерті роблю таке розпорядження: належні мені 9/100 часток жилого будинку під АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарських будівель, а саме тамбур IV, жилу кімнату 4-2, вбиральню М, 1/6 хліву К, кухню 4-1 житловою площею 19,4 кв.м., заповідаю онуці ОСОБА_4».
Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 15.10.2012 року справу передано до Вінницького міського суду Вінницької області.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29.10.2012 справу прийнято до свого провадження.
В ході розгляду справи судом за клопотання представника позивача, керуючись ст. 33 ЦПК України, замінено первісного відповідача - Першу Вінницьку державну нотаріальну контору на належного відповідача - ОСОБА_2.
02.11.2012 року представник позивача в судовому засіданні уточнив позовні вимоги і просив суд розтлумачити заповіт, складений ОСОБА_3, посвідчений Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою 14.02.1997 року за реєстровим № 7-441 наступним чином: «Я, ОСОБА_3, проживаюча в АДРЕСА_1 на випадок моєї смерті роблю таке розпорядження: належні мені 9/100 часток житлового будинку під АДРЕСА_1, з відповідною частиною господарських будівель, заповідаю онуці ОСОБА_4».
В судове засідання позивач та відповідач не з'явились, хоча належним чином повідомлялись про час і місце розгляду справи. Представником позивача суду надано клопотання про розгляд справу у відсутність позивача, зазначивши при цьому, що позов підтримує повністю і просить задовольнити. Від відповідача судом отримана заява про розгляд справи у її відсутність із зазначенням, що позовні вимоги визнає в повному обсязі і не заперечує щодо їх задоволення.
По справі встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
14.02.1997 року ОСОБА_3 склала заповіт, який було посвідчено державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори Лисенко О. М. за реєстровим № 7-441, де зазначила, що на випадок її смерті належну їй квартиру АДРЕСА_1 заповідає онуці ОСОБА_4. (а.с. 12)
Згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_1, виданого відділом ДРАЦС Вінницького міського управління юстиції Вінницької області 16.12.2011 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 (а.с. 10)
Відповідно до свідоцтва про шлюб НОМЕР_2, виданого відділом РАЦС Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, 25.06.2005 року зареєстровано шлюб громадян ОСОБА_6 та ОСОБА_4, актовий запис № 1099. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини -«ОСОБА_2». (а.с. 9)
Згідно матеріалів спадкової справи № 139/2012 ОСОБА_1 звернулась до Першої Вінницької державної нотаріальної контори із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом. (а.с. 53)
13.07.2012 року позивачу було відмовлено нотаріальною конторою у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки нерухоме майно, яке зазначене в правовстановлюючому документі, наданому ОСОБА_1 не відповідає волі заповідача. (а.с. 59)
Судом встановлено, що 07.12.1995 року ВООБТІ було зареєстровано право власності за ОСОБА_3 на будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 05.12.1995 року. (а.с. 13-15)
Згідно технічного паспорту на житловий будинок, ОСОБА_3 належить 9/120 часток будинку по АДРЕСА_1. (а.с. 16)
Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 06.07.2012 року, ОСОБА_3 належить на праві спільної часткової власності 9/100 частки будинку АДРЕСА_1. (а.с. 21-22)
Судом встановлено, що ОСОБА_3 була прописана за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією її паспорта. (а.с. 11)
Відповідно до ст. 202 ЦК України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами, до яких належить і заповіт.
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, її волевиявлення має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
В судовому засіданні, відповідно до матеріалів справи, встановлено, що правочином, зміст якого просить розтлумачити позивач є заповіт ОСОБА_3, який укладено в письмовій формі 14.02.1997 року, посвідчено державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори Лисенко О. М. за реєстровим № 7-441. Чинність заповіту на момент відкриття спадщини встановлено. На час розгляду справи заповіт не визнано недійсним. Відповідно до ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Як вбачається із заповіту ОСОБА_3 заповіла належну їй квартиру АДРЕСА_1 онуці ОСОБА_4. Спадщину після смерті своєї бабусі позивач прийняла шляхом подачі письмової заяви про прийняття спадщини в нотаріальну контору у встановлений законом шестимісячний строк.
Відповідно до ст. 1236 ЦК України, заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Відповідно до матеріалів справи судом встановлено, що заповідач розпорядившись соєю власністю, оформивши заповіт, тим самим висловила свою волю, що не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. ОСОБА_3, як особа, яка вчиняє правочин, мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, її волевиявлення було вільним і відповідало її внутрішній волі. Правочин вчинено у передбаченій законом формі та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 16 ЦК України встановлює, що одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів особи є визнання права.
Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Предмет судового розгляду формується позовною заявою, в якій вказується вимога позивача. Суд в силу принципу диспозитивності (ст. 11 ЦПК України) не може вийти за межі позовних вимог. Суд не може з власної ініціативи виходити за межі позову, оскільки норми матеріального права не повинні суперечити нормам процесуального права, якими суд керується при вирішенні спору (ст. 2 ЦПК України).
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідач по справі позов визнала і згідно ч. 4 ст. 174 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. В даному випадку визнання позову відповідачем не суперечить закону, не порушує прав, свобод та законних інтересів інших осіб, а тому приймається судом.
Постановою Пленуму Верховного суду України № 2 від 12.06.2009 року в п. 24 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляду справ у суді першої інстанції»звернуто увагу, що у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню.
Враховуючи вище викладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом тлумачення заповіту, складеного ОСОБА_3 14.02.1997 року.
Згідно положень ч. 1 ст. 88 ЦПК України судові витрати слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Відповідно до ст.ст. 16, 25, 202, 203, 213, 1216, 1218, 1223, ч.1 ст. 1225, 1236 ЦК України, керуючись, ст.ст. 8, 10, 15, 57, 60, 61, ч.4 174, 212-215 ЦПК України суд, -
ВИРІШИВ:
Прийняти визнання ОСОБА_2 позовних вимог.
Позов задовольнити.
Розтлумачити зміст заповіту від 14 лютого 1997 року, складеного ОСОБА_3, посвідченого державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори Лисенко О. М. за реєстровим № 7-441, вказавши, що ОСОБА_3, на випадок своєї смерті зробила розпорядження: належні їй 9/100 частки жилого будинку під АДРЕСА_1 з господарськими будівлями, заповідала онуці ОСОБА_4.
Судовий збір в сумі 107, 30 гривень стягнути з ОСОБА_2, що проживає за адресою: АДРЕСА_2, на користь ОСОБА_1.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: