Справа № 22-1113\07 Головуючий в 1 інстанції: Чорноус Л.І.
Категорія: 40 Доповідач: Хилевич С.В.
РІШЕННЯ
іменем України
19 жовтня 2007 року м. Рівне
Колегія суддів Апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого - судді: Мельника Ю.М. суддів: Шеремет A.M., Хилевича С.В., при секретарі судового засідання Міщанюк Т.А. за участю позивача та представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гощанського районного суду від 24 липня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю „Гощанський сортонасінневий завод" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заробітку за роботу в надурочний час та відшкодування моральної шкоди,
встановила:
В березні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Гощанський сортонасінневий завод" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заробітку за роботу в неурочний час та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначав, що 20 грудня 2006 року його переведено на посаду робітника сільського господарства в товаристві з обмеженою відповідальністю „Гощанський сортонасінневий завод". 24 січня 2007 року за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, з урахуванням догани від 16 січня 2007 року і суворої догани від 17 січня 2007 року.
Наказ про звільнення вважає незаконним, виходячи із того, що такий вид дисциплінарного стягнення як сувора догана законодавством про працю не передбачений. З цих міркувань переконаний у відсутності системності порушень, які призвели до його звільнення.
Наказ про переведення також вважає незаконним, оскільки про скорочення штатів його роботодавець за два місяці не попереджав.
Пропуск строку звернення до суду за вирішенням спору, на думку позивача, зумовлений поважними причинами, а саме з вини фахівця у галузі права, який вчасно не виготовив позовної заяви.
Крім того, товариством з обмеженою відповідальністю „Гощанський сортонасінневий завод" за час роботи з 24 лютого 2004 року по 24 березня 2007 року не виплачено повністю суму заробітної плати у 2 080 гривень 8 копійок.
Вважає, що внаслідок незаконного звільнення йому завдано моральної шкоди, яка полягає у зникненні звичного ритму життя, прикладанні додаткових зусиль до його відтворення, позивачем отримано психологічний стрес, він став нервовим. Моральну шкоду визначив у 5 000 гривень.
Просив суд визнати незаконними накази від 20 грудня 2006 року №78 про звільнення його із посади сторожа в зв'язку із скороченням штатів
2
і наказ від 24 січня 2007 року №8 про звільнення його з посади робітника в зв'язку із систематичним невиконанням трудових обов'язків. Просив також поновити на посаді сторожа з моменту подання позову, стягнути із відповідача на його користь суму у 854 гривні 9 копійок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суму у 2 080 гривень 8 копійок недоотриманої заробітної плати, моральну шкоду, завдану неправомірним рішенням, сумою у 5 000 гривень та понесені витрати на правову допомогу сумою у 500 гривень.
Рішенням Гощанського районного суду від 24 липня 2007 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі позивач покликається на незаконність і необґрунтованість рішення суду першої інстанції, зокрема на неповноту з'ясування обставин справи й невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.
Мотивуючи апеляційну скаргу, виходив із того, що підмітання території заводу до його обов'язків, як робітника у сільському господарстві, не входило, йому заборонена важка фізична праця, в тому числі і підмітання; для виконання робіт із підмітання території заводу його не забезпечили спецодягом (чобітьми) та не ознайомили із посадовою інструкцією, яка регламентувала б виконання цих робіт.
Вважає висновок суду першої інстанції про чинність наказу про накладення дисциплінарного стягнення у виді суворої догани в частині законності догани і незаконності ознаки її „суворості" таким, що суперечить постанові Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів" від б листопада 1992 року (з наступними змінами).
Так само переконаний, що висновок суду про пропуск строку на звернення до суду за вирішенням трудового спору не ґрунтується на фактичних обставинах справи, оскільки наказ про переведення на роботу робітника сільського господарства видано 20 грудня 2006 року, натомість заяву про забезпечення доказів позивачем подано до суду 15 січня 2007 року.
На вказаних підставах просив апеляційний суд скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким його вимоги задовольнити.
В судовому засіданні позивач та його представник просили суд задовольнити апеляційну скаргу.
Представник відповідача в суді, заперечуючи проти апеляційної скарги, покликався на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просив суд відхилити апеляційну скаргу.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням у справі нового рішення, виходячи з таких підстав.
Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із пропуску позивачем строку на звернення до суду за вирішенням трудового спору й безпідставності позовних вимог.
Між тим, з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він не відповідає положенням цивільного процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Частиною 2 цієї статті передбачено, що законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
З абзацу третього п. б постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року №11 „Про судове рішення" (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України від 24.04.1981 року №4, від 25.12.1992 року №13, від 25.05.1998 року №15) видно, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без
3
поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведений.
З матеріалів справи вбачається, і це з'ясовано в судовому засіданні, наказом від 16 січня 2007 року, за порушення позивачем трудової дисципліни 15 січня 2007 року, до нього застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани. Указаний наказ є чинним і ОСОБА_1 не оспорювався.
17 січня 2007 року на нього в зв'язку із порушенням трудової дисципліни накладено сувору догану. За ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:
1.) догана;
2.) звільнення.
Хоча зазначеною нормою закону не передбачено такого виду дисциплінарного стягнення як сувора догана, сам по собі факт порушення трудових обов'язків ОСОБА_1 17 січня 2007 року перевіреними колегією суддів доказами не спростовується.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Таким чином, наказ про звільнення ОСОБА_1 в зв'язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, а саме відмовою підмітати територію заводу, з урахуванням накладення на нього 16 січня 2007 року дисциплінарного стягнення за аналогічний проступок, є законним, а права позивача не є порушеними, а тому судовому захисту не підлягають.
Поряд з цим, сукупністю перевірених колегією суддів доказів підтверджено, що наказ від 20 грудня 2006 року №78 про звільнення ОСОБА_1 з посади сторожа в зв'язку із скороченням штатів скасовано наказом №79 від того ж числа. Виходячи з наведених обставин, права, про захист яких шляхом визнання наказу від 20 грудня 2006 року №78 незаконним вимагає позивач, товариством з обмеженою відповідальністю „Гощанський сортонасінневий завод" на час судового розгляду не порушені.
З огляду на зазначені обставини, позовні вимоги про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, заробітку за роботу в надурочний час та відшкодування моральної шкоди, як похідні вимоги, задоволенню не підлягають за їх безпідставністю.
Враховуючи допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування ухваленого рішення.
На підставі абзацу третього п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 197 6 року №11 „Про судове рішення" (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України від 24.04.1981 року №4, від 25.12.1992 року №13, від 25.05.1998 року №15), ст. 147, п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Гощанського районного суду від 24 липня 2007 року -скасувати.
4
В позові ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю „Гощанський сортонасінневий завод" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заробітку за роботу в надурочний час та відшкодування моральної шкоди - відмовити за безпідставністю.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Сторони мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції на рішення апеляційного суду протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.