Справа 22ц-№ 1922 /2006 р. Головуючий 1-ї інстанції: Лузай Л.В.
Категорія 26 Судця-доповідач апеляційного суду: Кутова Т.З.
РІШЕННЯ Іменем України 2006 року листопада місяця 9 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі
головуючого: Славгородської Н.П.,
суддів : Колосовського С.Ю.,
Кутової Т.З., при секретарі: Негрун І.О.,
за участю: позивачки ОСОБА_1. та її представника ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_3 на рішення Вознесенського міськрайонного суду м. Миколаєва від 10 липня 2006 року за позовом
ОСОБА_1до
ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус
ОСОБА_5.,
про
визнання права власності на частку спадкового майна та визнання в цій частині
договору дарування недійсним
ВСТАНОВИЛА:
В березні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на частину спадкового майна та визнання частково недійсним договору дарування.
В позові зазначено, що домоволодіння № АДРЕСА_1 в м. Вознесенську було придбано її батьками за час шлюбу і оформлений на матір ОСОБА_6. Після смерті батькаОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 року позивачка звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. 20 листопаду 2005 року померла мати. Звернувшись до нотконтори з метою отримання свідоцтва про право власності позивачка дізналася про те, що мати за життя, а саме 10 серпня 2004 року подарувала будинок доньці ОСОБА_3.
Посилаючись на те, що батьку як подружжю належало 1/2 частина спірного будинку і після його смерті позивачка в установленому законом порядку прийняла спадщину, але мати неправомірно розпорядилася всім будинком, позивачка просила визнати за нею право власності на 1/6 частину будинку і в цій частині визнати недійсним вказаний договір дарування.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 липня 2006 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1. право власності в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_7., померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року на 1/6 частину житлового будинку № АДРЕСА_1 у м. Вознесенську Миколаївської області.
Визнано договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу за №НОМЕР_1від 10 серпня 2004 року згідно якого ОСОБА_6. подарувала ОСОБА_3. житловий будинок № АДРЕСА_1 у м. Вознесенську Миколаївської області в частині дарування 1/6 частини зазначеного будинку.
Розподілені судові витрати.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_3. просить вказане рішення суду скасувати, по справі ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що суд не вірно застосував норми матеріального права.
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивачки і її представника, дослідивши матеріали справи судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскільки позивачка ОСОБА_1. прийняла спадщину після смерті ОСОБА_7., шляхом звернення з відповідною заявою до нотаріальної контори, то вона набула право власності на частину спадкового майна.
Між тим, такий висновок суду не відповідає вимогам матеріального права, що відповідно до п. 4 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.
Так з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7. перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6. За період шлюбу подружжям було збудовано будинок №АДРЕСА_1 в м Вознесенську Миколаївської області, на який видано свідоцтво про право власності за№ НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_6. (а.с. 8).
ОСОБА_7. помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а.с. 15). Позивачка, як спадкоємиця за законом у встановлений ст. 549 ЦК України ( в редакції 1963 року) строк звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини (а.с. 11, 13, 39).
Однак в управління чи володіння спадковим майном позивачка не вступила, так як за спадкодавцем спірне майно не було зареєстровано, оскільки спадкоємець був лише учасником спільної власності в якій належна йому доля не була виділена. Тому позивачка, в межах строку позовної давності, мала право витребувати належну їй за законом долю від тих спадкоємців, які прийняли спадщину і вступили в управління і володіння ним.
На час смерті спадкодавця, належною йому часткою в спірному майні відповідно до ст. 22 КпШС України ( в редакції 1969 року) фактично володіла і управляла його дружина ОСОБА_8. На протязі трирічного строку встановленого ст. 71 ЦК України (в редакції 1963 року) позивачка не зверталася до матері ОСОБА_8. з вимогами, щодо виділення долі померлого в спірному майні. Тому остання правомірно розпорядилася належним їй в цілому будинком і на підставі договору дарування від 10 серпня 2004 р. подарувала його іншій доньці ОСОБА_3. відповідачці по справі (а.с. 33).
Як вбачається з пояснень позивачки в судовому засіданні після смерті батька до нотаріуса вони ходили рром з матір'ю ОСОБА_8., де вона запропонувала позивачці не звертатись з заявою про прийняття спадщини після смерті батька, пообіцявши, що після її смерті майно буде розділено між всіма дітьми в рівних долях. Не погодившись з цим позивачка все ж таки подала, заяву до нотаріуса, але ніяких виїцрг до матері стосовно виділу частки на протязі трьох років, не пред'явила.
Будь яких, поважних причин, які б перешкоджали позивачці в трирічний термін вирішити питання про виділ настки в спільному майні, яка належить спадкодавцю, судовою колегією не встановлено.
Враховуючи наведену, судова колегія приходить до виснрвку, що позов ОСОБА_1. до ОСОБА_3. та ОСОБА_4. про визнання права власності на частку спадкового майна та визнання в цій частині недійсним договору дарування не підлягає задоволенню, в зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Керуючись ст.ст. 301, 304, 309 ЦПК України, судова колегія, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3. -задовольнити.
Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 липня 2006 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування та визнання договору дарування частково недійсним відмовити.
Рішення апеляційного суду може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня набрання ним законної сили тобто з дня проголошення.
Т.З.Кутова
з