Справа № 22а-627 Головуючий першої інстанції: Алейніков ВО.
Категорія: 39 Суддя-доповідач апеляційного суду: Кутова Т.З.
ПОСТАНОВА
Іменем України
2 листопаду 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах
апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого: Козаченка В.І.,
суддів: Колосовського С.Ю.,
Кутової Т.З.,
при секретарі судового засідання: Варміш О.С.,
за участю: позивача ОСОБА_1., представника відповідача Котової К.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві адміністративну справу за
апеляційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 липня 2006 року, ухвалену за позовом ОСОБА_1 до військових частин НОМЕР_1 про стягнення заборгованості по надбавці за безперервну службу та премії,
встановила:
В лютому 2006 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про стягнення надбавки за безперервну службу та премії.
Позивач вказував, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 і був звільнений зі служби наказом командира частини за № 157 від 20 серпня 2004 р.
За час служби, на думку позивача, надбавка за безперервну службу, встановлена Указом Президента України від 5 травня 2003 р. (далі Указ), та премія виплачувались йому не в повному обсязі.
Посилаючись на наведені обставини, позивач просив стягнути з військової частини НОМЕР_1 -2717,15 грн. премії за період з серпня 2002 року полипень 2003 року та 116,68 грн. надбавки за безстрокову службу.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 липня 2006 р. в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач вказує на те, що висновки суду про безпідставність його вимог не відповідають положенням нормативно-правових актів, які регулюють виплату спірних сум, а тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позов.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1проходив службу в військовій частині НОМЕР_1 і був звільнений з військової служби наказом командира частини за № 157 від 20 серпня 2004 року. З 21 липня 2002 року по 1 серпня 2003 року позивач знаходився у відрядженні в складі миротворчого контингенту у Сьєрра-Леоне.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення надбавки за безстрокову службу, вірно виходив з того, що, відповідно до Указу, Міністрові оборони України надано право встановлювати військовослужбовцям Збройних Сил України, які мають високі результати у службовій діяльності, щомісячні надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України у відсотках до грошового забезпечення, залежно від стажу служби в таких розмірах: понад 5 років - до 10 %, понад 10 років - до 30 %, понад 15 років - до 50 %, понад 20 років - до 70%, понад 25 років - до 90%.
В межах наданої Указом компетенції, Міністром оборони України видавались розпорядження за № 146/20/2095 від 26 травня 2003 p., № 146/1/11/463 від 13 листопада
2003 p., № 146/1/11/641 від 26 липня 2004 p., № 220/2098 від 7 жовтня 2004 р. про встановлення конкретних розмірів спірної надбавки військовослужбовцям в залежності від стажу військової служби та виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, встановленого Державним бюджетом для Збройних Сил України.
З аналізу зазначених розпоряджень та довідки про виплату позивачеві спірної надбавки слідує, що надбавка за безперервну службу нараховувалась відповідачем в розмірах, встановлених Міністром оборони України відповідно до положень Указу. Таким чином, дії військової частини з приводу виплати спірної надбавки були правомірними, тому підстав для нарахування надбавки, виходячи з граничних її розмірів, встановлених Указом, немає, а твердження ОСОБА_1. про наявність заборгованості є помилковими (ас. 7, 10).
Відмовляючи ж в задоволенні позовних вимог про стягнення премії, суд помилково виходив з того, що в зв'язку з перебуванням у відрядженні за кордоном, на підставі п. 34.10 Наказу Міністра оборони України №75 від 5 березня 2001 року премія не підлягає виплаті.
Між тим, з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки вказана норма є загальною і містить відсилку до інших нормативних актів, які регулюють порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям. Так, відповідно до п. 2 пп. б Постанови Кабінету Міністрів України № 1924 від 28 грудня 2000 року, за офіцерами та прапорщиками Українського миротворчого контингенту зберігається за останнім місцем служби виплата (в гривнях) 100 відсотків окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, а також інших видів грошового забезпечення, до яких відноситься і премія згідно Наказу Міністра оборони України № 75 від 5 березня 2001 року.
Тому, оскаржувану постанову суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення премії слід скасувати та в цій частині ухвалити нову постанову про задоволення вказаних вимог і стягнення на користь позивача з військової частини НОМЕР_1 2717 грн. 15 коп.
Відповідно до вимог ст. 94 КАС необхідно розподілити судові витрати, та стягнути з військової частини 51 грн. судового збору.
В іншій частині постанову суду слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 195, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1. задовольнити частково.
Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 липня 2006 року в частині відмови в стягненні премії скасувати і в цій частині ухвалити нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення премії задовольнити.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 2717 грн. 15 коп. (дві тисячі сімсот сімнадцять грн. 15 коп.) премії, на користь держави - 51 грн. судового збору.
В іншій частині постанову суду залишити без змін.
Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця.