Справа №22-ц-1915/06 Суддя першої інстанції Копейка Т.О.
Категорія 33 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2006 року колегія судців судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючої Славгородської Н.П.,
суддів: Шолох З.Л., Козаченка В.І.,
при секретарі судового засідання Цвєтковій Ю.В.,
за участю: представників сторін ОСОБА_1і ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" (далі - СП "Нібулон)
на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 21 серпня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до СП "Нібулон" про припинення зобов'язань по договору оренди земельної частки (паю),
ВСТАНОВИЛА:
25 квітня 2006 року позивачка звернулось до суду з указаним позовом, в якому зазначала, що 01 вересня 2001 року між нею та СП "Нібулон" був укладений строком на 10 років договір оренди належної їй, на підставі сертифікату, земельної частки (паю), розміром 10,85 умовних кадастрових га, на території Добренської сільської ради Баштанського району.
20 жовтня 2004 року вона отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 10,28 га, яка була виділена їй в натурі та передана в приватну власність.
Посилаючись на викладені обставини та вважаючи, що після отримання нею державного акту про право приватної власності на земельну ділянку припиняються зобов'язання сторін за договором оренди, так як змінився предмет зобов'язань, позивачка просила суд задовольнити її позов про припинення зобов'язань по вказаному договору оренди.
Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 21 серпня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_3 повністю задоволені. Зобов'язання між нею та СП "Нібулон" за вказаним договором оренди земельної частки (паю) визнано припиненими з 20 жовтня 2004 року.
В апеляційній скарзі СП "Нібулон", посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просило рішення скасувати та постановити нове про відмову позивачці в задоволенні позову.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та дослідивши матеріали справи колегія судців вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Ухвалюючи вказане рішення місцевий суд виходив з того, що після отримання позивачкою державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов'язання, які діяли за договором оренди земельної частки (паю) на підставі сертифікату, припиняються.
Проте з таким висновком місцевого суду погодитися не можна, оскільки він не відповідає вимогам діючого земельного законодавства України та обставинам справи, а тому вказане рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення за вимогами п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.
Так, згідно зі ст. 792 ЦК України та ст. 93 ЗК України відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законами, зокрема Законом України від 06 жовтня 1998 року (з наступними змінами і доповненнями) "Про оренду землі" (далі - Закон).
Перехідними положеннями вказаного Закону передбачено, що громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місцерозташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону.
Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власником земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладались, і може бути змінений, лише за згодою сторін.
Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.
Судом встановлено, що 22 грудня 2000 року між сторонами був укладений зазначений договір оренди, за яким сторони домовились про розмір орендної плати - 1,3 % від вартості земельної частки (п.2.3.2), що не суперечило вимогам діючого на той час законодавства.
Крім того, протягом 2004 - 2005 років позивачка отримувала орендну плата плату значно більшу, ніж було передбачено умовами договору, оскільки відповідач в односторонньому порядку збільшив розмір орендної плати до 1,5% вартості земельної частки (паю), а потім - до 2%.
До того ж, у договорі оренди від 8 грудня 2000 року сторони узгодили умови і порядок дострокового розірвання (п. 4.5.1) договору, за якими одна сторона має попередити про таке іншу у письмовій формі не менше, ніж за один рік.
Такої підстави розірвання договору, як отримання державного акту на право власності на земельну ділянку, цей договір не передбачає. Не містить такої норми і діюче земельне законодавство.
Також, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 не ставила питання про розірвання договору, чи про припинення зобов'язань по договору, при виготовленні за кошти відповідача державного акту про право власності на спірну земельну ділянку, що дало б можливість СП "Нібулон" уникнути негативних наслідків вилучення однієї ділянки з великого масиву.
Враховує колегія і характер спірних правовідносин, а саме той факт, що задоволення зазначеного позову призведе до розділення єдиних сільськогосподарських масивів, що завадить ефективному використовуванню земельних угідь, дотриманню технології вирощування сільськогосподарських культур і оптимальних сівозмін.
За таких обставини, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_3
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309,314, 316 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну ТОВ СП "Нібулон" задовольнити.
Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 21 серпня 2006 року скасувати та ухвалити нове.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ТОВ СП "Нібулон" про припинення зобов'язань по договору оренди земельної частки (паю) відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.