Справа №22ц-1916/2006 р. Головуючийу 1-й інстанції Копейка Т.О.
Категорія 15 Доповідач апеляційного суду Славгородська Н.П.
РІШЕННЯ Іменем України
7 листопада 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах
апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Славгородської Н.П., суддів: Козаченка В.І., Шолох ЗЛ., при секретарі Цвєтковій Ю.В., за участю:
· позивача ОСОБА_1, представника позивачів ОСОБА_2,
· представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство
„Нібулон" (далі - ТОВ СП „Нібулон") на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 21 серпня 2006 року
за позовом
ОСОБА_1 і ОСОБА_4 до ТОВ СП „Нібулон"
про припинення зобов 'язанъ за договорами оренди земельної частки (паю),
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2006 р.ОСОБА_1 і ОСОБА_4звернулися до суду з позовом до ТОВ СП „Нібулон" про припинення зобов'язань за договорами оренди земельної частки (паю).
Позивачі зазначали, що 22 грудня 2000 р. між ними та відповідачем були укладені строком на 10 років договори оренди земельної частки (паю), які належали їм на підставі сертифікатів. 20 жовтня 2004 р. вони отримали Державні акти на право приватної власності на землю і їм відведені земельні ділянки в натурі, а тому вважають, що зобов'язання за договорами між ними та відповідачем припинилися. 4 липня 2004 р. вони звернулися в Баштанську філію відповідача із пропозицією не обробляти їх земельні ділянки і повернути їм. В позові відповідача до них про укладення договорів оренди земельних ділянок було відмовлено, але відповідач до теперішнього часу земельні ділянки не повернув.
8 подальшому позивачі просили визнати зазначені договори такими, що
припинили свою дію.
Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 21 серпня 2006 р. позов задоволено.
В апеляційній скарзі представник ТОВ СП „Нібулон", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймають участь в справі, дослідивши матеріали справи і перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія судців вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
2
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що після отримання позивачами державних актів на право власності на земельну ділянку зобов'язання за договорами оренди земельної частки (паю), укладені на підставі сертифікату, припиняються.
Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки він не відповідає нормам цивільного та земельного права, що у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення.
Згідно зі ст. 792 ЦК України та ст. 93 ЗК України відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законами, зокрема Законом України „Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 р. з послідуючими змінами (далі - Закон).
Перехідними положеннями Закону передбачено, що громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням цього Закону.
Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власником земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін.
Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 31 названого Закону передбачені випадки припинення договору оренди землі, але такий випадок, як отримання державного акту на право власності на земельну ділянку, не зазначений.
Судом встановлено, що 22 грудня 2000 р. між сторонами на підставі сертифікатів укладені строком на 10 років договори оренди земельної частки (паю). 20 жовтня 2004 р.ОСОБА_1 і ОСОБА_4отримали державні акти на право приватної власності на земельні ділянки площею 10,51 га і 11,24 га, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Орендар виконував обов'язки, передбачені ст. 25 Закону та умовами договору. У 2004-2005 роках відповідач збільшив розмір орендної плати до 1,5 %, а потім до 2 % вартості земельної частки (паю).
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 20 грудня 2005 р. відмовлено в задоволенні позовів ОСОБА_1 і ОСОБА_4 про розірвання договорів оренди земельної частки (паю).
При виконанні землевпорядних робіт для отримання державних актів, оплачених відповідачем, позивачі не ставили питання про припинення дії договорів оренди, що дало б можливість уникнути ТОВ СП „Нібулон" негативних наслідків вилучення їх ділянок з великого масиву.
В зазначених договорах оренди також не передбачена така підстава, як отримання орендодавцем державного акту на право власності на земельну ділянку, для припинення договору оренди.
Крім того, задоволення даного позову призведе до розділення єдиних сільськогосподарських масивів, що завадить ефективному використовуванню земельних угідь, дотриманню технології вирощування сільськогосподарських культур і оптимальних сівозмін.
Оскільки відсутні підстави, передбачені ст. 31 Закону, договорами оренди землі, а також нормами цивільного права, для припинення зазначених договорів оренди, то у задоволенні позову необхідно відмовити.
Керуючись статтями 303, 309,316 ЦПК України, колегія судців
з
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство „Нібулон" задовольнити.
Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 21 серпня 2006 р. скасувати [ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1і ОСОБА_4 до ТОВ СП „Нібулон" про припинення зобов'язань за договорами оренди земельної частки (паю) відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але протягом двох місяців з дня набрання законної сили може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України.