Справа № 22 -а - 5464 / 2006 р. Категорія: про розірвання договору позики

Головуючий 1 інстанції-Донець О.В. Доповідач - Кісь П.В.

/

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2006 року                                           Колегія суддів судової палати у цивільних

справах апеляційного суду Харківської області у складі: головуючого - судді   Кіся П.В., суддів колегії - Кругової С.С., Пилипчук Н.П., ири секретарі Соколовій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду в м. Харкові справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1та ОСОБА_2на рішення Київського районного суду м. Харкова від 29.08.2006 р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_3до ОСОБА_1, ОСОБА_2про розірвання договору позики, стягнення боргу, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

21.02.2006 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом і просив стягнути з відповідачів суму грошей, переданих їм за умовами договору позики, посилаючись на те, що відповідачі протягом 2004-2005 p.p. отримали від нього 180500 доларів США, зобов'язавшись повертати борг поетапно, але не менше як по 5000 доларів США щомісячно, однак взяті на себе зобов'язання не виконують.

В подальшому ОСОБА_3 доповнив свої позовні вимоги і просив стягнути з

відповідачів солідарно 920 550 грн. основного боргу, 16 173, 50 грн. у якості 3 % річних за

прострочення платежу, 45 000 грн. у якості компенсації витрат за правову допомогу і 100 000

грн. у якості відшкодування моральної шкоди, заподіяної неправомірними діями

відповідачів.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29.08.2006р. позов ОСОБА_3 задоволений частково. Суд вирішив розірвати договір позики, укладений 19.11.205 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 та ОСОБА_2, стягнути з них солідарно на користь ОСОБА_3 920 550 грн. основного боргу, 16 173,50 грн. у якості 3 % річних за прострочку виконання зобов'язань, 50 000 грн. у якості відшкодування моральної шкоди, 45 000 грн. за витрати по оплаті юридичної допомоги і 51 грн. державного мита на користь держави.

В апеляційних скаргах відповідачі просять скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 29.08.2006р. та ухвалити нове, яким у задоволені позову ОСОБА_3 відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційних скарг, відповідачі посилаються на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апелянти вважають, що суд порушив Засади диспозитивность, вирішивши розірвати угоду, хоча з таким позовом ОСОБА_3 на звергався, не надав їм копію додаткової позовної заяви є письмові докази.

Вказують, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, рішення ухвалене за їх відсутністю, але не за правилами заочного, що позбавило їх можливості його перегляду за їх заявою, відповідно до вимог ст.. 228-231 ЩІК України.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить скаргу відхилити, вважаючи рішення суду першої інстанції законним і справедливим. Зазначає, що він своєї згоди на постановления заочного рішення не давав, а тому суд постановив рішення у відповідності з вимогами ст..209 і ч.2 ст.169 ЩІК України за відсутністю відповідачів.

Під час розгляду справи апеляційною інстанцією ОСОБА_1 визнав факт отримання від ОСОБА_3 протягом 2004-2005 p.p. грошей в борг певними сумами, але всього 160.000

доларів США, а не 180500, як це стверджує позивач. Крім того, гроші від ОСОБА_3 отримував лише він особисто, його матері позивач гроші в борг не передавав.

ОСОБА_2 позов не визнала, пояснивши, що дійсно 19.11.2005 р. вона разом з сином ОСОБА_1 написано розписку про отримання від ОСОБА_3 гроші в борг, але зробила це лише у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 на цьому наполягав, погрожуючи всілякими негараздами, в тому числі і можливою розправою з боку осіб, які в свою чергу дали йому ці гроші в борг.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, та їх представників, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляції, вважає, що скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

- За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, згідно п.З ч.1 ст.307 і ст.309 ЦПК України, має право змінити рішення.

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю .таку ж суму грошових коштів.

Стаття 1047 ЦК України передбачає, що договір позики на суму, яка десять разів і більше перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, укладається в письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Судом встановлено, а сторони не заперечують того факту, що дійсно, відповідачі, маючи на меті придбання легкових автомобілів з метою їх використання у якості таксі для отримання прибутку, а також ремонту орендованої для цієї мети техстанції та задоволення інших потреб, скористались своїми давніми близькими відносини з ОСОБА_3, який погодився надати позику. Протягом 2004-2005 p.p. ОСОБА_3 неодноразово передавав різні суми грошей ОСОБА_1, який складав відповідні розписки, а у випадку повернення боргу ОСОБА_3 підтверджував цей факт власноручним записом на вказаних розписках, (а.с.27,28,29,30,33,37,68,69,70,71). На отримані в борг гроші ОСОБА_1 було закуплено автомобілі «DAEWOO SENS» (а.с.38,39,40,41,42,43,44,45,46,47).

Факт отримання відповідачами протягом 2004-2005 p.p. позики від ОСОБА_3 у сумі 180500 доларів США підтверджується договором-розпискою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від 19.11.2005 року, текст якої виконано ними власноручно. Згідно тек5сту цього договору, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 взяли на себе зобов'язання повернути борг в строк не пізніше 19 травня 2008 року, виконуючи зобов'язанні про повернення боргу шляхом щомісячної, не пізніше 10 числа кожного місяця, виплати ОСОБА_3 не менше 5000 доларів США. (а.с.57). Крім того, вказаним договором у якості гарантії виконання зобов'язання відповідачами, передбачено також і видача ними довіреності ОСОБА_3 на розпорядження їх майном - 2-х кімнатною АДРЕСА_1 м.Харкова, дачною ділянкою з домоволодінням, 16 автомобілями «DAEWOO SENS», автомобілем «Мерседес-Бенц», обладнанням технічної станції. Вказані зобов'язання відповідачів було підтверджується нотаріально посвідченими їх довіреностями на право розпорядження ОСОБА_3 вказаним майном.

. Відповідно до вимог ч.2 СТ.651 ЦК України договір може бути розірвано на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.

Судом встановлено, що відповідачі в односторонньому порядку відмовились від взятих на себе зобов'язань, скасували видані ОСОБА_3 довіреності, борг ОСОБА_3 не повертають.

За таких обставин суд першої інстанції обгрунтовано і у відповідності з вимогами ст.ст. 543, 553,625,1049,1050,1052 ЦК України вирішив задовольнити позовні вимоги в частині розірвання¹ доі ивору позики і стягнення в солідарному порядку з відповідачів отриманої за умовами договору позики від ОСОБА_3 суми, визначивши її розмір у національній грошовій відповідно до існуючого на час вирішення спору курсу валют.

Доводи апелянтів про порушення судом першої інстанції їх процесуальних прав, зокрема права на участь у судовому розгляд справи, а також про порушення судом вимог ч.2 ст. 173 ЦПК України щодо необхідності викладення змін позовних вимог у письмовій формі, на думку судової колегії не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки недотримання головуючим суду першої інстанції передбаченого ч.2 ст.173 ЦПК України припису про запропонування позивачу викласти у письмовому вигляді зміни до позову не призвело до неправильного вирішення справи в цій частині позовних вимог.

Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_3 від 21.02.2006 р. про стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 основної суми боргу, а також додаткових позовних заяв до них про відшкодування суми боргу з врахуванням 3% річних, 45.000 грн. витрат на правову допомогу та 100.000 грн. компенсації за моральну шкоду, поданих у судовому засіданні 29.06.2006 року (а.с.59-61,64-65,66), позовні вимоги ОСОБА_3 спрямовані на стягнення з відповідачів вказаних сум як наслідок розірвання договору позики у зв'язку з порушенням відповідачами умов договору в частині порядку і способу погашення боргу, гарантій забезпечення дотримання умов договору.

Викладене в усній формі в судовому засіданні 29.08.2006 р. уточнення до позовних вимог щодо розірвання договору позики фактично конкретизувало раніше заявлені ОСОБА_3 позовні вимоги, зміст яких зводиться до одної і тієї ж мети: стягнення з відповідачів грошових сум, переданих за умовами договору позики, у повному обсязі до закінчення строку дії договору у зв'язку з порушенням відповідачами взятих зобов'язань, та відшкодування пов'язаних з цим витрат.

Посилання ОСОБА_2 на те, що в дійсності гроші від ОСОБА_3 вона особисто не отримувала, що договір-розписку від 19.11.2005 року написала під тиском погроз ОСОБА_3 нічим об'єктивно не підтверджуються. Договір позики у встановленому законом порядку ні ОСОБА_2 ні ОСОБА_1 не оспорювали, з позовом про визнання вказаного договору недійсним до суду не звертались. Надані відповідачами, в т.ч. ОСОБА_2, довіреності ОСОБА_3 на розпорядження майном, посвідчені нотаріусом, також свідчать на вільне її волевиявлення поручитись, згідно ст..553 ЦК України, перед кредитором ОСОБА_3 за виконання зобов'язання своїм сином ОСОБА_1 Статтею 554 ЦК України передбачено солідарну відповідальність боржника і поручителя у разі порушення боржником своїх зобов'язань.

Посилання апелянтів на розгляд справи без їх участі судова колегія не вважає достатньою підставою для скасування рішення суду, оскільки відповідачі належним чином повідомлялись про час і місце судових засідань. Відповідач ОСОБА_1, який проживає разом з відповідачем ОСОБА_2, будучи попередженим про час і місце судового засідання з розгляду справи ОСОБА_3 до нього і його матері, в судове засідання 29.08.2006 року не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. Суд обгрунтовано, згідно вимог ч.4 ст.169 ЦПК України, розглянув справу 29.08.2006 р. без відповідачів, які достеменно знали про час і місце судового засідання, але в судове засідання не з'явились.

Поведінка відповідачів під час знаходження справи в провадженні суду першої інстанції, свідчить, що вони ухилялись від вирішення спору по суті.

Враховуючи ту обставину, що позивач ОСОБА_3 переніс складну операцію на серці, яка обумовлює можливість виникнення загрози стану його здоров'я в будь-яку мить, дії відповідачів, спрямовані на затягування у часі вирішення спору, не узгоджуються з вимогами 4.2 ст.27 ЦПК України щодо обов'язку добросовісно здійснювати свої права і виконувати процесуальні обов'язки.

Разом з тим, суд помилково вирішив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 в частині стягнення з відповідачів 3% річних у сумі 16173,5 грн., 45.000 грн. витрат на правову допомогу та 50.000 грн. у якості відшкодування моральної шкоди.

Дійсно,, статтею 6? S ЦК  України передбачено відповідальність за порушення грошових зобов'язань у вигляді сплати боржником кредитору суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Однак за умовами договору остаточний строк погашення боргу відповідачами повинен був

настати у майбутньому - 19 травня 2008 року, а тому вказані судом першої інстанції нарахування відсотків на суми позики не відповідають вимогам закону і умовам договору.

Суд першої інстанції помилково вирішив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 моральної шкоди, оскільки спірні правовідносини регулюються нормами зобов'язального права. Умовами укладеного сторонами договору позики не передбачалось відшкодування моральної шкоди у разі порушення умов зазначеного договору.

За таких умов, відповідно до п.4 ч.І ст.309 ЦПК України, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення 3% річних та відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні цієї частини позову.

Також» у зв'язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, підлягає скасуванню рішення з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_3 45000 грн. у якості відшкодування витрат на правову допомогу. З пояснень позивача та його представника ОСОБА_4 вбачається, що 45.000 грн. за умовами договору позивач мав би сплатити їй у разі позитивного вирішення його справи, однак фактично таких витрат на даний час ОСОБА_3 не поніс, передбачених законом письмових доказів оплати послуг адвоката суду не надано. Разом з тим, згідно вимог ст.ст. 10,60 ЦПК України, позивач зобов'язаний довести суду "що він фактично поніс витрати у сумі 45000 грн. на правову допомогу.

Судові витрати належить розподілити між сторонами у відповідності з вимогами ст.88 ЦПК України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 543, 553, 554,625,1046,1047, 1049,1050, 1052 ЦК України, ст.ст. 10,11,60,88, 303, 304, п.З ч.І ст.307, п.п.2,4 ч.І ст.309, ст.ст.313, 314, 316,317 ЦПК України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1і ОСОБА_2задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 29.08.2006 року в частині задоволення позову ОСОБА_3до ОСОБА_1і ОСОБА_2про відшкодування моральної шкоди у сумі 50000 грн., витрат по оплаті правової допомоги .у,..сумі-45000 грн. та про стягнення 3% річних у сумі 16173,5 грн. скасувати і в задоволенні цієї частини позовних вимог відмовити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 29.08.2006 року в частині стягнення з ОСОБА_1і ОСОБА_2державного мита змінити, зменшивши суму стягнення державного мита з 1657,5 грн. до 1649 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

: