АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а
Ун.№ 2605/11886/2012
Апеляційне провадження №22-ц/796/745/2013
Головуючий у 1 інстанції: Шумейко О.І.
Доповідач: Шкоріна О.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 січня 2013 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого-судді Шкоріної О.І.,
суддів: Стрижеуса А.М., Поліщук Н.В.,
при секретарі: Пікало К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на транспортний засіб, -
В С Т А Н О В И Л А:
У липні 2012 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на транспортний засіб.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що у липні 2008 року відповідач оформив на його ім'я довіреність на розпорядження автомобілем марки «Volkswagen Transporter», 1995 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1., згідно якої він досі користується зазначеним автомобілем. У серпні 2010 року між сторонами досягнута домовленість про купівлю-продаж зазначеного автомобіля, у зв'язку з чим позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 сплачено вартість автомобіля у сумі 40 000 грн. За реєстраційним обліком ДАІ автомобіль досі значиться за відповіповідачем, оскільки через брак коштів позивач не має змоги його переоформити на власне ім'я. Просив визнати дійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 4 серпняя 2010 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 та визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль «Volkswagen Transporter», 1995 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2012 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_2, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Вважає, що судом не надано належної оцінки тому, що купівлю-продаж транспортного засобу між сторонами було вчинено шляхом передачі ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 40 000 грн. ОСОБА_5, який в свою чергу передав позивачу транспортний засіб, документи та ключі від нього. Даний факт підтверджується копією Договору купівлі-продажу транспортного засобу, актом прийому-передачі, розпискою про отримання коштів, укладеною між сторонами 4 серпня 2010 року.
Крім цього, суд не прийняв до уваги положення Закону України «Про дорожній рух», зокрема статті 34 та наказу Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України».
Відтак, з державною реєстрацією законодавець не пов'язує виникнення у особи права власності. У разі набуття транспортних засобів за договором мають застосовуватися відповідні загальні правила цивільного законодавства про перехід права власності.
Також судом при ухваленні рішення не прийнято до уваги положення ст. ст. 220, 655, 656, 319,321, 316 та 317 ЦК України.
Крім цього, вважає, що суд неправомірно не прийняв визнання відповідачем позову.
В судове засіданні сторони не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, направили до суду телеграми, в яких просили розглядати справу у їх відсутність.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити, а рішення залишити без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що автомобіль «Volkswagen Transporter», 1995 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 станом на 5 жовтня 2012 року зареєстрований за гр.ОСОБА_5, а ОСОБА_2 за заявою власника видане тимчасове свідоцтво на право керування.
8 липня 2008 року ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_2 бути його представником в органах ДАІ та усіх інших підприємствах, установах та організаціях з питань пов'язаних із вчиненням правочинів щодо користування, експлуатації та продажу належного йому на праві власності транспортного засобу «Volkswagen Transporter», білого кольору, 1995 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1
4 серпня 2010 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу, за умовами кого ОСОБА_5 зобов'язався продати, а ОСОБА_2 купити автомобіль «Volkswagen Transporter», 1995 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1
Згідно акту приймання-передачі від 4 серпня 2010 року автомобіль було передано позивачу, а відповідачем отримано грошові кошти у сумі 40 000 грн., як оплата вартості автомобіля.
Ці обставини визнані сторонами і спір з цього приводу відсутній.
Незважаючи на наявність досягнення між сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу автомобіля, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні його позовних вимог.
Відповідно до Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин на шасі, автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1338 відчуження автомобіля можливе лише за умови зняття транспортного засобу з обліку для його подальшої реалізації.
Судом встановлено, що при продажу спірного автомобіля у 2010 року, такий не був знятий з обліку в органах ДАІ, залишався зареєстрованим за відповідачем ОСОБА_5 Заява від останнього про зняття з обліку автомобіля не подавалась і його огляд органами ДАІ не здійснювався. Не надходила така заява й від позивача, який мав на те повноваження за дорученням від власником автомобіля.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Належних та допустимих доказів на підтвердження порушення, невизнання або оспрювання права ОСОБА_2 на придбання автомобіля у ОСОБА_5 у встановленому порядку, позивачем та його представником не надано.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції всупереч вимогам ч.4 с. 174 ЦПК України ЦПК України, не прийняв визнання відповідачем позову є безпідставними, оскільки ч.4 ст. 174 ЦПК України не покладає на суд обов'язку прийняття визнання позову відповідачем у всіх випадках. Суд не вправі покласти в основу судового рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Якщо визнання позову відповідачем суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання позову і продовжує судовий розгляд. Визнання позову відповідачем в даному випадку суперечить вимогам закону, а тому суд обґрунтовано зазначив в рішенні суду, що це не є підставою для задоволення позову. Таке процесуальне порушення, як не постановлення ухвали про відмову в прийнятті визнання позову відповідачем на правильність висновків суду не впливає та не є підставою для скасування правильного по суті та обґрунтованого рішення суду.
Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують і не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленого в справі рішення, а тому підлягають відхиленню.
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтованого дійшов висновку про відсутність підстав для визнання дійсним договору.
Висновки суду є такими, що відповідають нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів , -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_2 ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: