Справа № 22ц-1049/2006 Головуючий у першій інстанції -
Кантур A.M.
Категорія - цивільна Доповідач - Страшний М.М.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2006 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
Головуючого - судді Іваненко Л.В.
суддів Страшного М.М., Шемець Н.В.
при секретарі Пац Т.М.
з участю ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_2,
ОСОБА_3, ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 травня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування земельною ділянкою та про усунення перешкод в користуванні будинком з надвірними господарськими спорудами та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні двором спільного користування, -
встановив:
У березні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просила встановити порядок користування земельною присадибною ділянкою, розташованою АДРЕСА_1 та усунути перешкоди в користуванні будинком з надвірними господарськими спорудами. Свої вимоги мотивувала тим, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.09.1978 року належить 3/5 частини спірного будинку з надвірними спорудами, а 2/5 - відповідачу ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 08.07.1992 року, які йому подарувала ОСОБА_5. Остання за свої кошти в 1972 році сарай Г-1, погріб та прибудову а-1-1, що підтверджується схемою, затвердженою рішенням Прилуцького міськвиконкому НОМЕР_1, узгодженою між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_5. Згідно даної схеми позивачці належали сарай В-1 та ветхий сарай Б-1, який згодом завалився і на його місці за свої кошти вона спорудила новий В-1, користувалася городом №1 площею 738 кв.м., під № 1 площею 58 кв.м. та прилеглим до її частини будинку садом під №1 площею 65 кв.м., а ОСОБА_5 городом під №2 площею 746 кв.м., двір площею 380 кв.м. залишився у спільному користуванні. За письмовою заявою ОСОБА_5 збудувала за власні кошти сіни а2-1 і тамбур аЗ-1, щоб газифікувати свою частину будинку, не заперечувала проти газифікації частини будинку ОСОБА_3 за його кошти.
Відповідач ОСОБА_3 та його сім"я ігнорують її право власності на надвірні будівлі, особливо на сарай В-1, який нібито збудований без їхньої згоди. ОСОБА_3 порушує її право на користування присадибною земельною ділянкою, особливо подвірям загального користування .який необхідно ліквідувати з метою усунення створюваних їй перешкод. Крім того, відповідач без її згоди зробив на її стелі собі димар, чим обмежив її в користуванні частиною горища та створив пожежонебезпечну ситуацію.
В зустрічній позовній заяві ОСОБА_3 просить зобов"язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні двором спільного користування шляхом знесення самовільно поставлених парканів, самовільно побудованих прибудов сіней а2 -1, тамбура аЗ-1 та зроблену добудову до сарая Б-1 та поновити раніше встановлені межі порядку користування двором та городами, посилаючись на те, що порядок користування земельною ділянкою був встановлений у 1972 році ,а у 1992 році на підтвердження цього ОСОБА_1 та ним було підписано погодження з встановленими раніше межами та порядком користування. Відповідачка скористалась тим, що він постійно проживає за іншою адресою поділила двір на власний розсуд, поставивила паркани, розкопала власні грядки, зняла ворота, заливши у його користуванні лише прохід до будинку. Без його погодженгня у дворі збудовано сіни а2-1, тамбур аЗ-1 та зроблено добудову до сарая Б-1, що зменшує площу двору, що знаходиться у спільному користуванні.
Оскаржуваним рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені. Установлено такий порядок користування присадибною земельною ділянкою, розташованою АДРЕСА_1: виділено ОСОБА_1 в рахунок 3/5 частин земельну ділянку с2 площею 1135 кв.м., виділено ОСОБА_3 в рахунок 2/5 частин земельну ділянку сі площею 757 кв.м, залишивши в їхньому спільному користуванні двір площею 18 кв.м., як це показано для кожного з них на схемі по висновку судово-землевпорядної експертизи від 14 квітня 2006 року.
Зобовязано ОСОБА_3 відремонтувати за свої кошти пічне опалення у своїй оселі та перенести "лежак" на свою частину горища в будинку АДРЕСА_1, виконати припис Прилуцького РВ ГУМНС від 26 квітня 2006 року по усуненню порушення п.5.2.1 Правил пожежної безпеки в Україні, і таким чином усунути перешкоду в користуванні ОСОБА_1 свою частиною вищезазначеного будинку.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 451 грн. 30 коп. в рахунок понесених нею витрат по цій справі, а сплачені ним 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення по квитанції-повідомленню НОМЕР_2 в Прилуцьке віддялення ВАТ "Банк Демарк" перерахувати на рахунок державного підприємства "Судовий інформаційний центр", а не до бюджету м.Прилуки.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні двором спільного користування відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду від 12 травня 2006 року та постановити нове, яким задовольнити його позовні вимоги та відмовити ОСОБА_1 у її позовних вимогах, посилаючись на неповно зясовані обставини, що мають значення для справи та на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановеними, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема, апелянт посилається на те, що сарай Б-1 був старим та потребував ремонту, але він не завалився, його було відремонтовано без його участі, його ніхто не повідомляв про ремонт сараю та про проведення до нього добудов, але це не може припинити його права власності на його частину. На думку апелянта, експерт вийшов за межі поставлених питань, а суд за межі заявлених вимог, коли вирішує питання про сарай Г. Прийняте рішення замість усунути перешкоди, узаконює самовільне будівництво у спільному дворі прибудов. Частина рішення, що стосується димаря та "лежака" також не може залишатись у силі, оскільки суперечить закону. Те, що ОСОБА_1 не користується димоходом та лежаком не може бути підставою для переобладнання та переносу лежака в інше місце, який побудований десятки років тому і таким чином, щоб обслуговувати обидві квартири. В рішенні взагалі не наведено жодної підстави для відмови в задоволенні зустрічного позову, а лише згадується про нього. Постановляючи рішення, суд не вказав чи скасовується раніше встановлений порядок користування спільним двором, а якщо скасовується, то чому.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що рішення суду підлягає частковому скасуванню виходячи з наступного.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд встановив порядок користування присадибною земельною ділянкою АДРЕСА_1 відповідно до часток, що належать на праві власності ОСОБА_1 3/5, та ОСОБА_3 2/5 згідно з висновком експертизи.
Проте з таким висновком не може погодитись апеляційний суд, оскільки як встановлено в судовому засіданні між співвласниками з 1972 року склався відповідний порядок користування присадибною земельною ділянкою, про що в судовому засіданні не заперечували сторони і ця обставина також підтверджується план- схемою / а.с. 7I, згідно якої колишні співвласники ОСОБА_6 та ОСОБА_5 погодились на такий порядок користування ділянками. Тому висновок суду про те, що необхідно встановити порядок користування у відповідності з розмірами часток у спільній власності згідно з висновком експертизи є таким , що суперечить вимогам ст. 30, 42 ЗК України / в редакції 1992 року/.
Ст. 42 ЗК України передбачено, що громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належить на праві спільної сумісної власності, витористовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Угода про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою є обов"язковою для особи, яка згодом придбала відповідну частку у спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі. На вирішення експертизи було поставлене питання, який на даний час склався фактичний порядок користування спірною земельною ділянкою АДРЕСА_1 і згідно з цим висновком ОСОБА_1 слід виділити земельну ділянку площею 1126 м.кв., а ОСОБА_3 784 м.кв.
Крім того суд обгрунтовано відмовив ОСОБА_3 в задоволенні його вимог, оскільки всі прибудови знаходяться на земельній ділянці, що належить ОСОБА_1 і таким чином вони не перешкоджають ОСОБА_3 вести господарську діяльності.
В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без зміни з виключенням з резолютивної частини про зобов'язання ОСОБА_3 відремонтувати за свої кошти пічне опалення у своїй оселі та виконати припис, оскільки такі вимоги взагалі не заявлялись.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської обалсті від 12 травня 2006 року скасувати в частині встановлення порядку землекористування.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення порядку користування земельною ділянкою задовольнити частково.
Виділити ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1126 кв.м., а ОСОБА_3 - 784 кв.м., згідно висновку експерта від 16 жовтня 2006 року.
В іншій частині рішення суду залишити без зміни, виключивши з резолютивної частини рішення зобовязання ОСОБА_3 відремонтувати за свої кошти пічне опалення у своїй оселі та виконати припис Прилуцького РВ ГУМНС від 26 квітня 2006 року по усуненню порушення п.5.2.1 Правил пожежної безпеки в Україні.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий Судді