АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Апеляційне провадження №22-ц/796/439/13
Головуючий в 1 інстанції - Войтенко Т.В.
Доповідач - Желепа О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого: Желепи О.В.
Суддів: Кабанченко О.А., Рубан С.М.
при секретарі Дубик Ю.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 до якої приєднались ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2012 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування та зобов'язання укласти договір іпотеки нерухомого майна, - Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення осіб, що з'явились до апеляційного суду, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
В серпні 2011 року ПАТ "Приват Банк" звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, а в квітні 2012 року збільшив свої позовні вимоги, та просив суд зобов'язати відповідачів передати квартиру в іпотеку. Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 25 квітня 2005 року був укладений кредитний договір №К2Н0ОК00260888 між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1, за яким позивач надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 193 720 дол.США, зі сплатою 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та 0,22% від суми виданого кредиту щомісячно. В забезпечення виконання вказаного договору, ПАТ КБ «ПриватБанк" і ОСОБА_1 уклали договір застави , відповідно до якого після завершення будівництва, та отримання у власність квартири, останній зобов'язався укласти з позивачем договір іпотеки.
В червні 2007 року ОСОБА_1 оформив право власності на кватиру, проте, свої обов'язки за договором застави, щодо передачі майна в іпотеку не виконав та 01 грудня 2009 року уклав договір дарування та подарував квартиру ОСОБА_2
Враховуючи наявність заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем та укладенням договору дарування, позивач вважає, що ОСОБА_1 уклав договір дарування з метою приховування свого майна від примусового звернення стягнення у зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором . Також позивач посилався на те, що договір укладено без дотримання вимог чинного законодавства, а тому він має бути визнаний недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2012 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений 01 грудня 2009 року.
В решті позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати в частині відмови в задоволенні вимог про зобов'язання відповідача ОСОБА_1 передати квартиру в іпотеку.
При цьому апелянт посилався на порушення норм матеріального права, а саме не застосування п.8.10 договору застави, відповідно до якого сторони досягли згоди укласти в майбутньому договір іпотеки. Так, як судом було встановлено невиконання відповідачем договору застави в цій частині, вимоги про зобов'язання виконати цю умову договору підлягали задоволенню.
Рішення також було оскаржено відповідачем ОСОБА_1, до скарги, якого приєднались інші відповідачі, які просили скасувати рішення в частині задоволених вимог про визнання недійсним договору дарування , та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову банку в повному обсязі. В скарзі відповідачі посилались на порушення судом норм матеріального права, не доведеність тих обставин, які суд вважав встановленими. Так, висновок суду, про те, що ОСОБА_1 порушив вимоги ст. 50 Закону України «Про заставу» є недоведеним. Також в скарзі зазначено, що позивач на протязі трирічного строку звернення до суду не звертався з вимогами про зобов'язання відповідача ОСОБА_1 виконати умову договору, щодо передачі квартиру в іпотеку. При цьому про порушення цього права банк дізнався ще влітку 2007 року, коли ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності на кватиру, проте, з вимогою про передачу квартири в іпотеку позивач звернувся лише в 2012 році з порушенням трирічного строку звернення до суду. Також в скарзі містяться доводи, щодо неврахування судом при ухваленні рішення Постанови Пленуму Верховного суду № 9 від 06.11.2009 року, «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до якої правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав визначених законом. Рішення суду не містить будь-яких посилань на закон, який був порушений нотаріусом при посвідченні ним договору дарування кватири, судом не були встановлені обставини з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, не застосована ст. 204 ЦК України, якою передбачена презумпція правомірності правочину. Також суд, визнаючи недійсним договір дарування за позовом банку, не врахував, що він не є стороною правочину і власник квартири, який отримав її в дар в 2009 році за два роки вклав власні кошти в її ремонт, за рахунок яких вартість, квартири, яку позивач просив зобов'язати передати в іпотеку значно зросла.
Також ОСОБА_1 просив скасувати заходи забезпечення позову у вигляді арешту на квартиру.
В судовому засіданні апеляційного суду представник банку підтримав доводи поданої ними скарги та заперечував проти задоволення скарги ОСОБА_1
Представник ОСОБА_1 підтримав доводи поданої відповідачем скарги та заперечував проти задоволення скарги банку.
Розглянувши справу, в межах доводів поданих апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, а скаргу позивача відхилити з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 25 квітня 2005 року між ПАТ КБ "Приват Банк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №К2Н0ОК00260888, за яким позивач надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 193 720 дол. США шляхом перерахування коштів на виконання інвестиційного договору будівництва квартири АДРЕСА_1 (а.с. 9-12).
25 квітня 2005 року ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1 уклали договір застави, згідно з яким, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 передав в заставу право вимагати передачі йому 4-х кімнатної квартири за адресою : АДРЕСА_1, а також інших прав по договору № 7028 про участь в будівництві житлового будинку від 19 квітня 2005 року, укладеному між заставодавцем та ТОВ «Київське Будівельне підприємство № 3».
Відповідно до п.8.10 цього договору сторони домовилися, що протягом п'яти днів з дня реєстрації права власності на квартиру, ОСОБА_1 зобов'язується укласти з банком договір іпотеки квартири і нотаріально посвідчити його за зразком, викладеним в Додатку №1.
Згаданий Додаток №1 сторонами не підписувався, умови договору іпотеки в окремому договорі чи додатку до нього не погоджувалися, що не заперечувалось представниками сторін у судовому засіданні.
20 червня 2007 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності на спірну квартиру.
Однак, протягом п'яти днів з дня реєстрації свого права власності в Київському міському БТІ, договір іпотеки вказаної квартири з ПАТ КБ «ПриватБанк» не уклав, а 1 грудня 2009 року за згодою ОСОБА_3 подарував квартиру ОСОБА_2 (а.с. 63-66).
Вказані обставини судом першої інстанції встановлені вірно та є доведеними.
Визнаючи недійсним , вказаний договір дарування, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний правочин суперечить ст. 50 «Закону України «Про заставу» , а тому суд, керуючись ст.ст. 203 та 215 ЦК України визнав такий правочин недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
- зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного
законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та
інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. У випадках, прямо не передбачених у законодавстві, презумпція правомірності правочину може бути спростована судом.
Недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів:
- дефекти (незаконність) змісту правочину;
- дефекти (недотримання) форми;
- дефекти суб'єктного складу;
- дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Судом першої інстанції та апеляційним судом не були встановлені обставини, які б свідчили про недодержання в момент вчинення правочину вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст. 203 ЦК України. Договір дарування від 01.12.2012 року був укладений за домовленістю сторін відповідно до їх волевиявлення, без порушення його форми, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, а також він не суперечив ні ЦК України ні іншим актам цивільного законодавства.
Посилання суду на порушення ст. 50 Закону України "Про заставу", є безпідставним, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЗУ "Про заставу" предметом застави можуть бути майно та майнові права.
Згідно змісту п. 2 Договору застави майнових прав від 25 квітня 2005 року, в якості забезпечення виконання зобов'язань по Кредитному договору Заставодавець передав в заставу право вимоги передачі квартири, а також інших прав за Угодою про участь в будівництві житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення №7028 від 19 квітня 2005 року.
Під час дії Угоди про участь в будівництві житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення №7028 від 19 квітня 2005 року та Договору застави майнових прав від 25 квітня 2005 року ОСОБА_1 не порушив жодних вимог ст. 50 ЗУ "Про заставу", а саме:
- виконував дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права;
- не здійснював уступки заставленого права;
- не виконував дій, що тягнуть за собою припинення заставленого права чи зменшення його вартості;
- вживав заходів, необхідних для захисту заставленого права від посягань з боку третіх осіб;
- надавав заставодержателю відомості про зміни, що сталися в заставленому праві, про його порушення з боку третіх осіб та про домагання третіх осіб на це право.
В 2007-му році будівництво багатоквартирного будинку було завершено після чого будинок був зданий в експлуатацію, а квартири були передані забудовником інвесторам (покупцям).
Обов'язки ТОВ "Київське Будівельне підприємство №3" перед ОСОБА_1 за Угодою про участь в будівництві житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення №7028 від 19 квітня 2005 року були виконані в повному обсязі.
Враховуючи те, що будівництво квартири було завершено, після чого квартири підлягали передачі покупцям у приватну власність, ОСОБА_1 не мав жодної законної можливості відмовлятись від оформлення права власності на квартиру з метою забезпечення дійсності заставленого прав вимоги передачі у власність квартири в майбутньому, як то передбачено ст. 50 ЗУ "Про заставу" та рішенням суду.
20 червня 2007 року ОСОБА_1 одержав Свідоцтво про право власності на нерухоме майно (на спірну квартиру), тобто став власником спірної квартири.
Таким чином право вимоги передачі у власність квартири за Угодою про участь в будівництві житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення №7028 від 19 квітня 2005 року були припинені, а замість них у ОСОБА_1 виникло право власності на нерухоме майно (квартиру).
Згідно ч. 1 ст. 28 ЗУ "Про заставу" застава припиняється в тому числі, але не виключно при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави.
В зв'язку із отриманням ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру до позивача вже не могло перейти право вимоги , яке було передано в заставу. Слід зазначити, що позивач в даній справі не оспорює, що ОСОБА_1 мав право отримати квартиру у власність, а посилається лише на не виконання ним умов договору щодо передачі квартири в іпотеку. З моменту оформлення ОСОБА_1 права власності на квартиру ПАТ КБ "Приватбанк" втратив право вимоги квартири за умовами Угоди про участь в будівництві житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення №7028 від 19 квітня 2005 року та за Договором застави від 25 квітня 2005 року, в зв'язку із чим ОСОБА_1 отримав можливість вільно та на свій розсуд розпоряджатись належним йому майном.
Згідно п. 8.10 Договору застави від 25 квітня 2005 року, протягом п'яти днів з моменту реєстрації права власності ОСОБА_1 на квартиру, ОСОБА_1 зобов'язаний укласти з ПАТ "Приватбанк" договір іпотеки квартири та нотаріально його посвідчити згідно зразку, наведеному в Додатку 1.
Додаток 1 до Договору застави майнових прав від 25 квітня 2005 року із проектом договору іпотеки ОСОБА_1 не надавався.
Згідно п. 1.1. Додаткової угоди від 19 квітня 2005 року до Угоди про участь в будівництві житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення №7028 від 19 квітня 2005 року, укладеної між ТОВ "Київське Будівельне підприємство №3", ПАТ "Приватбанк" та ОСОБА_1, сторони домовились, що забудовник після оформлення правовстановлюючих документів на збудовану квартиру передасть оригінали правовстановлюючих документів до ПАТ "Приватбанк".
Таким чином, виступивши стороною в Угоді про участь в будівництві житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення №7028 від 19 квітня 2005 року, та маючи можливість контролю ходу будівництва квартири та строків оформлення правовстановлюючих документів на квартиру, ПАТ "Приватбанк" до квітня 2012 року (збільшення позовних вимог) жодного разу не звернувся до ОСОБА_1 з вимогою про виконання п. 8.10. Договору застави майнових прав від 25 квітня 2005 року щодо укладення іпотечного договору.
Відповідно п. 9.1. Договору застави Заставодержатель (Позивач) має право в будь-який час, починаючи з моменту укладення Договору кредиту та до повного виконання Відповідачем своїх зобов'язань за Договором кредиту, перевіряти стан та умови зберігання Майна.
ПАТ "Приватбанк" не скористався також своїм правом щодо стягнення з ОСОБА_1 штрафних санкцій за невиконання останнім п. 8.10 Договору застави передбачених п. 10 Договору у вигляді стягнення пені в розмірі 0,15% від суми кредиту.
Під час укладення Договору дарування від 01.12.2009 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 було додержано усі вимоги чинного законодавства, в зв'язку із чим визнання Подільським районним судом міста Києва договору дарування недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України та ч. 1 ст. 215 ЦК України є незаконним.
Невиконання ОСОБА_1 договору в частині укладення договору іпотеки не свідчить про те, що договір дарування є недійсним, відповідно до вищеперерахованих вимог Закону.
Доводи апеляційної скарги банку з приводу незаконності рішення в частині зобов'язання відповідача виконати умови договору застави та передати квартиру в іпотеки правомірно не були задоволені судом першої інстанції , тому, що відповідно до ст. 51 Закону України «Про заставу», заставодержатель має право вимагати переводу на себе заставленого права, проте, сторони під час дії договору застави не скористались цим правом.
Колегія суддів також виходить з того, що сторони були вільними під час укладення договору застави і в заставу було передано лише право вимоги квартири за договором інвестування.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно відмовив в захисті прав позивача шляхом зобов'язання відповідача передати квартиру в іпотеку банку.
Крім того, апеляційна скарга банку не може бути задоволена також, тому що відповідно до умов договору застави, ОСОБА_1, зобов'язаний був укласти договір іпотеки не пізніше ніж через 5 днів після оформлення на себе права власності на квартиру.
Враховуючи, що право власності на квартиру зареєстровано 26 червня 2007 року, не пізніше ніж в липні 2007 року договір іпотеки мав бути укладеним.
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч. 1. ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Враховуючи те, що ПАТ Приватбанк був стороною Угоди, на виконання якої ОСОБА_1 отримав 20 червня 2007 року Свідоцтво про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, ПАТ Приватбанк знав та/або міг знати про оформлення ОСОБА_1 права власності на квартиру та про невиконання вимог п. 8.10. Договору застави, щонайменше в липні 2007 року.
З позовними вимогами, щодо зобов'язання відповідача виконати умови договору та передати квартиру в іпотеку банк вперше звернувся в квітні 2012 року.
Тобто, з порушенням трирічного строку звернення. Не звертався банк і з письмовою вимогою до ОСОБА_1 в межах трирічного строку з приводу передачі квартири в іпотеку.
Також колегія суддів вважає, що право позивача вимагати визнання недійсним договору дарування нерозривно пов'язане з правом банку вимагати передачі їм квартири в іпотеку.
Згідно ч. З ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
ПАТ "Приватбанк", окрім заявленого порушення ОСОБА_1 умов п. 8.10 Договору застави, не надано жодного доказу та не наведено жодного аргументу, які б обґрунтовували позицію ПАТ "Приватбанк" щодо незаконності укладення Договору дарування . Позивачем не було доведено, що укладений договір дарування був фіктивним, що він не був спрямований на реальне настання правових наслідків, укладався без наміру безоплатної передачі квартири в дар, або що він укладався з метою приховати, якусь іншу угоду, а тому і на підставі ст. 234 ЦК України, вказаний правочин не може бути визнаний недійсним.
Виходячи із вищевказаного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині задоволення вимог про визнання недійсним договору дарування ухвалено з порушенням норм матеріального права, висновки суду, щодо наявності підстав для задоволення позову не відповідають встановленим обставинам, а тому скарга відповідача підлягає частковому задоволенню. Скарга банку задоволена бути не може, так як рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу в позові, щодо зобов'язання відповідача передати квартиру в іпотеку ухвалено без порушення вимог закону .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» відхилити, апеляційну скаргу ОСОБА_1 до якої приєднались ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2012 року в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору дарування скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити Публічному акціонерному товариству «ПриватБанк» в задоволенні позову до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування квартири .
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Судді: