ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" січня 2013 р. м. Київ К-999/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2009 року у справі №2а-483/08 (22а-16242/08) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бета-Маркет»до Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова про визнання протиправними і скасування податкового повідомлення-рішення про визначення зобов'язання з податку на додану вартість

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2009 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бета-Маркет»до Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 15.11.2007 №0003042320/0/23976, яким позивачеві визначено податкові зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 54904,50грн.

При цьому, суди виходили з правомірності формування позивачем податкового кредиту за належним чином оформленими первинними документами з огляду на відсутність заперечень щодо товарності спірних операцій.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 28.12.2009 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 15.01.2010 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2009 року, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п.1.7 ст. 1, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.1, п.п.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі-Закон України №168/97-ВР) ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що протягом 08-26.10.2007 Державною податковою інспекцією у Личаківському районі міста Львова проведена виїзна планова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 по 30.06.2007, за результатами якої складено акт №465/23-2/20844214 від 01.11.2007 року та винесено податкове повідомлення-рішення від 15.11.2007 №0003042320/0/23976, яким позивачеві визначено податкові зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 54904,50грн., у тому числі 36603,00грн. за основним платежем та 18301,50грн. штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п.п.1.7, 1.8 ст.1, п.п.7.2.3, п.п.7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР, внаслідок формування податкового кредиту за господарськими операціями з ПП. «Ренко-Плюс»та ПП. «Фірма СВ-Трейдінг», зустрічні перевірки по взаєморозрахунках позивача з якими провести неможливо у зв'язку з їх відсутністю за юридичними адресами, та з огляду на те, що ПП. «Ренко-Плюс»та ПП. «Фірма СВ-Трейдінг»декларації з ПДВ за 2007 рік подані з нульовими показниками.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України №168/97-ВР визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Разом, з тим, як вбачається з установлених судами обставин справи та підтверджується наявними у ній доказами, факт придбання та оплати позивачем товарно-матеріальних цінностей підтверджується первинними документами, оформленими належним чином.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

Позиція податкового органу про те, що право платника податку на додану вартість на податковий кредит залежить від правомірності дій його контрагентів, не відповідає чинному законодавству, оскільки факт несплати податків однією із сторін договору свідчить про порушення податкового законодавства.

А тому, аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до вимог чинного законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, є підставою для формування податкового кредиту, а правомірність нарахування позивачу податкового зобов'язання належним чином не доведено.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 -238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: __________________ Т.М. Шипуліна

Судді: __________________ Л.І. Бившева

__________________ А.М. Лосєв