ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

09 листопада 2006 р.

№ 8/78

                                         

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддів

Добролюбової Т. В. Гоголь Т.Г. , Продаєвич Л.В.

Розглянувши матеріали касаційної скарги

Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України у місті Києві

на постанову

від 23.06.2006 року Київського  апеляційного господарського суду

у справі

№ 8/78

за позовом

Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України у місті Києві

до	Департаменту у справах захисту прав споживачів міста Києва

про	стягнення 65 121,51 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:      Воронін В.І.  довіреність від 06.01.06 №24/1-1-26/Нз

від відповідача: не з’явилися, належно повідомлені про час і місце засідання суду

          Управлінням Державної служби охорони при ГУ МВС України у місті Києві у лютому 2006 року заявлено позов, з урахуванням змін,  про стягнення з Департаменту у справах захисту прав споживачів міста Києва 80 136,00 грн.  основної заборгованості, 4459,22 грн. - пені, 713,33 грн. - трьох відсотків річних, 3991,51 грн. - інфляційних втрат, у зв’язку з неналежним виконанням умов договору від 14.07.2005 №487-Д/2005/ОЗЦО/2 про  надання послуг охорони державною службою охорони при МВС України. Позивач посилався на порушення відповідачем приписів пункту 1  розділу ІІ, пункту 4.4.10 підрозділу 4.4 розділу ІV укладеного договору, статей  526,  530, 599, 615, 623 Цивільного кодексу України.    

          Рішенням господарського суду міста Києва від 13.04.2006, ухваленим суддею Катрич В.С., позовні вимоги задоволено частково в сумі 31122,00 грн. основного боргу, 3991,51 грн. збитків від інфляції, 713,33 грн. річних та 658,61 грн. судових витрат. Мотивуючи рішення, суд зазначив, що в частині стягнення з відповідача 30780,00 грн. основного боргу слід відмовити, оскільки позивачем не доведено факту надання відповідачу послуг охорони  в період з грудня 2005 до лютого 2006.  Крім того, на підставі договору від 20.02.2006 про зміну боржника у зобов’язанні, укладеного між Департаментом у справах захисту прав споживачів у м. Києві та ДП Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів, останнім 09.03.2006, було перераховано на розрахунковий рахунок позивача 18234,00 грн., а відтак розмір основної заборгованості відповідача перед позивачем становить 31122,00 грн. Щодо вимог позивач про стягнення пені в розмірі 4459,22 грн., господарський суд першої інстанції, зазначив, що пеня не підлягає стягненню, оскільки позовна заява подана позивачем після спливу строку позовної давності, встановленої законодавством для вимог про стягнення пені.

          Київський апеляційний господарський суд України у складі колегії суддів Губенко Н.М.- головуючий, Барицької Т.Л., Ропій Л.М. постановою від 23.06.2006, переглянуте рішення господарського суду змінив, залишивши рішення в частині стягнення 31122,00 грн. основного боргу без змін та стягнувши з  Департаменту у справах захисту прав споживачів міста Києва на користь Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України у місті Києві 3 818,85 грн. пені, 3080,14 грн. інфляційних втрат,  526,86 грн. 3 %  річних,  311,22 грн. державного мита та 45,82 грн. витрат на інформаційне забезпечення судового процесу, пропорційно до суми задоволення позову. Апеляційна інстанція, змінюючи рішення в частині стягнення пені, інфляційних втрат,  річних та судових витрат, зазначила, що застосування судом першої інстанції до вимог позивача про стягнення пені позовної давності  не відповідає приписам пункту 3 статті 267 Цивільного кодексу України. При цьому,  нарахування  позивачем пені,  інфляційних та річних, підлягають стягненню з відповідача виходячи з недоплаченої суми за послуги охорони яка складає   31122,00 грн.    

          Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України у місті Києві звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить змінити постанову у справі, стягнути з Департаменту у справах захисту прав споживачів у місті Києві на користь Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України у місті Києві 61902,00 грн. основного боргу, 3818,85 грн. пені, 3080,14 грн. інфляційних витрат, 526,86 грн. трьох відсотків річних, 1339,51 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційне забезпечення судового процесу. Тобто просить задовольнити позовні вимоги у повній сумі. В обґрунтування касаційної скарги, скаржник посилається на помилкове встановлення судами факту не існування грошових зобов’язань відповідача за грудень 2005, січень-лютий 2006 року, оскільки відповідачем, не надано доказів, що підтверджують відсутність отримання охоронних послуг після листопада 2005 року або про намір розірвання спірного договору з 31.12.2005. Ця обставина на думку скаржника підтверджує існування договірних стосунків у період, визначений позовними вимогами. Крім того,  судом не прийнято до уваги свідому та безпідставну несплату відповідачем рахунків-фактур, з грудня 2005 року до квітня 2006, не підписання наданих актів виконаних робіт та актів звірки розрахунків пред’явлених позивачем. Господарськими судами, також не прийнято як доказ, надану позивачем документацію поста з охорони об’єкта відповідача, зокрема, журнал прийняття (здачі) поста та перевірок несення служби, витяги з протоколів про встановлення преміальних надбавок до заробітної плати, що стосується обліку робочого часу працівників охорони за даним договором.

          Від Департаменту у справах захисту прав споживачів міста Києва відзив на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування апеляційним судом приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Відповідно до вимог частини першої статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судами першої та апеляційної інстанцій.

Як встановлено судами першої і апеляційної інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 14.07.05 між Управлінням Державної служби охорони при ГУ МВС України у місті Києві –охороною та Департаментом у справах захисту прав споживачів міста Києва –замовником укладено договір №487-Д/2005/ОЗЦО/2 про надання послуг охорони. Відповідно до умов названого договору замовник передає, а охорона приймає на себе обов’язки по здійсненню контрольно-пропускного режиму на об’єкті відповідача. Пунктом 1 розділ ІІ спірного договору  встановлено, що оплата послуг охорони проводиться з розрахунку: кількості годин несення служби   на об’єкті згідно з дислокацією поста та вартості за повний час несення служби охорони на об’єкті. Вартість охорони становить 59958,00 грн. Пунктом 2 вказаного розділу передбачено здійснення оплати за заходи охорони щомісячно, платіжними дорученнями замовника, що здаються в установу банку не пізніше 5 числа наступного місяця. Крім того зазначено, що замовник може оплачувати послуги охорони на умовах повної або часткової попередньої оплати. Відповідно до пункту 3 розділу ІІ в кінці кожного календарного місяця, а також по закінченні терміну дії договору, сторонами підписується акт виконаних робіт. Згідно умов встановлених в пункті 5 розділу ІІІ даного договору приймання  та здача об’єкта під охорону закріплюється підписами відповідальної особи замовника  та уповноваженого працівника з боку охорони  в “Журналі приймання здавання об’єкта”. При цьому, підпунктом 6.3 пункту 6 названого розділу передбачено, що приміщення об’єкту вважається прийнятим під охорону з моменту підписання постовим охорони та відповідальною особою замовника у відповідних графах “Журналу приймання-здавання “Об’єкта”. Умовами договору, зокрема підпунктом 4.4.10 пункту 4.4., встановлено, що замовник зобов’язаний своєчасно вносити плату за послуги охорони. Пунктом 1 розділу VІІІ даного договору закріплено відповідальність замовника, щодо несвоєчасної або неповної оплати за охорону об’єкта, яка передбачає сплату пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ суми простроченої плати за кожен день прострочення платежу. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними матеріалами справи, що відповідно до додатків №2,  №2/1  спірного договору сторони затвердили розрахунок вартості послуг охорони об’єкту за період з 14.07.05 до 31.07.05 та з 01.08.05 до 31.12.05, відповідно до яких загальна вартість охорони за вказані періоди відповідно складає 7632,00 грн. та 52326,00 грн. Господарськими судами також встановлено, що виконання позивачем зобов’язань за спірним договором в період з липня до листопада 2005 підтверджується актами здачі - приймання виконаних робіт на загальну суму 49356,00 грн., які підписані сторонами договору та є підставою для проведення замовником розрахунків.  Приписами статті 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами. Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг виконавець зобов’язується за завданням замовника надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу. Згідно з приписами статті 903 названого Кодексу, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. При цьому, судами встановлено, що відповідач на підставі угоди від 20.02.06 про зміну боржника, передав зобов’язання з оплати вартості отриманих послуг за спірним договором у розмірі 18234,00 грн. ДП Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів. На виконання умов укладеного договору, новий боржник виконав зобов’язання з оплати вартості отриманих послуг за період з вересня по листопад 2005 року, перерахувавши на розрахунковий рахунок позивача 18234,00 грн., що підтверджується  матеріалами справи та не заперечується позивачем. Отже, заборгованість відповідача за спірним договором за надані послуги з охорони у період з вересня до листопада 2005 року складає 31122,00  грн.  Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною 1 статті 530 названого кодексу, якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. При цьому, довід скаржника про безпідставне ухилення  відповідача від сплати грошового зобов’язання за спірним договором в розмірі 30780,00 грн. в період з грудня 2005 по лютий 2006 року, не може бути підставою для скасування постанови у справі з наступних підстав.  Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, в підтвердження наданих  послуг з охорони об’єкта відповідача в грудні 2005 року, січені-лютому 2006 року, позивачем надано акти прийому –здачі виконаних послуг, які не підписані відповідачем. Крім того, надано оригінали журналів чергувань та відвідувань,  однак судом встановлено, що “Журнал приймання-здавання об’єкта” відповідно до умов договору, а саме підпункту 6.3, пункту 6 розділу ІІІ, сторонами не вівся, підписи відповідальної особи відповідача в журналах відсутні, інших доказів підтверджуючих дану вимогу судові не надано та відповідно матеріали справи їх не містять. Відповідно до загальних правил судочинства обов’язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Отже, судами попередніх інстанції правомірно встановлено відсутність заборгованості відповідача у розмірі 30780,00 грн. за період грудень 2005 року, січень-лютий 2006 року. При цьому, судова колегія зазначає, що касаційна інстанція не наділена правом встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішеннях господарських судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Проте, доводи скаржника в касаційній скарзі зводяться лише до переоцінки касаційною інстанцією доказів, тому не є підставою для скасування чи зміни судових актів у справі.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим залишається без змін.

 Керуючись статтями  1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України,  Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В  :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2006  у  справі  № 8/78 залишити  без  змін.

Касаційну скаргу Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України у місті Києві залишити без  задоволення.

     Головуючий                                                                              Т. Добролюбова  

     Судді                                                                                          Т.Гоголь

                                                                                                   Л.Продаєвич