ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2012 року справа № 5020-1058/2012

За позовом національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

(01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6)

до комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради

(99011, м. Севастополь, вул. Л. Павліченко, 2)

про стягнення заборгованості у розмірі 29 168 833,81 грн

Суддя Плієва Н.Г.

за участю:

представника позивача -Ященко Р. Ю, довіреність № 4-328 від 16.03.2012

представника відповідача -Ільєнко А. Б, довіреність № 02-юр. від 03.01.2012

Суть спору:

В провадженні господарського суду міста Севастополя перебуває справа за позовом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради про стягнення заборгованості у розмірі 29 168 833,81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 14/2607/11 від 30.09.2011 на купівлю-продаж природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, в частині розрахунків за отриманий природний газ.

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався та у судовому засіданні оголошувалась перерва.

Представник позивача в судовому засіданні 19.11.2012 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позов, а також в судовому засіданні визнав суму основної заборгованості у розмірі 24885573,65 грн, просив відмовити у стягненні інфляційних втрат у зв'язку з дефляцією та зменшити розмір пені на 99,9% та відмовити в задоволенні вимог щодо стягнення інших штрафних санкцій, оскільки їх стягнення суттєво погіршить фінансове становище відповідача та буде мати негативні наслідки.

Представник позивача проти зменшення штрафних санкцій заперечував.

Заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

30.09.2011 між Національною акціонерною компанією „Нафтогаз України" (далі - продавець) та комунальним підприємством „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради (далі - Покупець) укладено Договір № 14/2607/11 на купівлю-продаж природного газу (далі -договір) /а.с. 11-16/, за яким продавець зобов'язався передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору (пункт 1.1 Договору).

Пунктом 5.2 Договору передбачалось, що ціна за 1 000 кубічних метрів газу становить 3 023,50 грн, без урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та податку на додану вартість. До сплати за 1000 кубічних метрів природного газу -3023,50 грн, крім того цільова надбавка -2% та ПДВ -20 %, всього з ПДВ -3700,76 грн.

Додатковою угодою № 1 від 30.09.2011 до Договору, пункт 5.1 Договору викладено в новій редакції, відповідно до якої ціна за 1 000 кубічних метрів газу становить 3 382,00 грн, без урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та податку на додану вартість. До сплати за 1000 кубічних метрів природного газу 3382,00 грн, крім того цільова надбавка -2% та ПДВ -20%, всього з цільовою надбавкою та ПДВ -4 139,57 грн /а. с. 17/.

Додатковою угодою № 2 від 11.10.2011 до Договору, пункт 5.1 Договору викладено в новій редакції, відповідно до сплати за 1 000 кубічних метрів газу становить 3382,00 грн, крім того цільова надбавка -2% та ПДВ -0%, всього з цільовою надбавкою та ПДВ - 3449,64 грн.

До ціни газу додається загальний тариф на послуги с транспортування природного газу, який становить 302,30 грн, крім того ПДВ -20% - 60,46 грн, всього з ПДВ -362,76 грн.

У разі поставки газу на газоспоживаючі об'єкти покупця, які безпосередньо підключені до магістральних або промислових трубопроводів нафто-газовидобувних підприємств, тариф на послуги з транспортування 1000 куб.м газу цими трубопроводами встановлюється в розмірі 262,25 грн, крім того ПДВ -20% - 52,45 грн, разом -314,70 грн /а. с. 18/.

Пунктом 6.1 Договору визначено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 11.1 Договору встановлено, що Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.10.2011 по 31.12.2012, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг його транспортування -до повного погашення заборгованості.

Позивач свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі, поставив відповідачу природний газ на загальну суму 35 955 567,65 грн, що підтверджено відповідними актами приймання-передачі природного газу від 21.10.2011, від 30.11.2011 та від 31.12.2011 /а. с. 26-37/.

Натомість відповідач свої зобов'язання щодо своєчасного та повного внесення плати за договором № 14/2607/11 на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 належним чином не виконував, внаслідок чого у нього за період з жовтня 2011 року по грудень 2011 року утворилась заборгованість у сумі 24 885 573,65 грн.

Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором позивач надіслав на адресу відповідача вимогу № 26-4514/1.2-12 від 07.08.2012 щодо термінового вжиття заходів до погашення існуючої заборгованості /а.с. 23/. Однак, заборгованість відповідачем погашена не була, що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (частина перша статті 173 Господарського кодексу України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено, що 30.09.2011 між сторонами був укладений договір № 14/2607/11, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено вище, пунктом 6.1 Договору встановлений строк виконання Покупцем зобов'язання щодо оплати отриманого товару (газу), згідно з яким остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Отже, остання поставка газу (за грудень 2011 року) мала бути оплачена відповідачем в строк до 14.01.2012.

Судом встановлено, що позивач під час дії Договору поставив відповідачу газ на суму 35 955 567,65 грн, з яких 24 885 573,65 грн на час розгляду справи КП «Севтеплоенерго»СМР не оплачені.

В судовому засіданні представниками сторін був наданий підписаний обома сторонами та скріплений печатками підприємств акт звірення взаєморозрахунків, згідно якому відповідач визнав наявність заборгованості перед позивачем у заявленому до стягнення розмірі.

З урахуванням викладеного, а також того, що відповідачем заборгованість у розмірі 24 885 573,65 грн визнана у повному обсязі в судовому засіданні, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у вказаному розмірі за період з жовтня 2011 року по грудень 2011 року обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 449 113,82 грн та інфляційні втрати в сумі 195 644,50 грн.

Відповідач позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат не визнав, зазначив що у спірному періоді була дефляція, надав власний розрахунок штрафних санкцій, згідно якому сума 3 % річних, яка підлягає стягненню з відповідача складає 451 310,09 грн /а. с. 93, 94/.

Перевіривши розрахунки позивача та відповідача 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає розрахунок відповідача вірним та погоджується з ним. Однак, оскільки позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 449 113,82 грн, суд вважає за необхідне стягнути саме заявлену суму, оскільки відповідно до положень статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може виходити за межі позовних вимог лише якщо про це є клопотання заінтересованої сторони.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають частковому задоволенню, з відповідача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 449 113,82 грн, а в стягненні інфляційних втрат в сумі 195 644,50 грн слід відмовити, оскільки у спірний період відбулась дефляція.

Розглянувши позовну вимогу про стягнення пені в сумі 3 433 461,95 грн та 7% штрафу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В свою чергу, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про те, що у встановлені Договором строки відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого товару не виконав, тобто є таким, що порушив (прострочив виконання) зобов'язання.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Згідно з частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що в разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 Договору, Покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додаткового сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми прострочення платежу.

На підставі наведених положень Договору позивачем нарахована пеня у сумі 1896 511,67 грн за період з 15.11.2011 по 14.07.2012 та 7% штрафу у розмірі 1 741 990,16 грн.

Перевіривши надані сторонами розрахунки штрафу, суд визнав іх вірними. Також, перевіривши розрахунки пені, суд визнав правильним розрахунок відповідача.

Частиною першою статті 233 Господарського кодексу України унормовано, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Так само, згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки (штрафних санкцій) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Із наведеними нормами узгоджується пункт 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Наведені вище приписи законодавчих актів не містять переліку відповідних обставин.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії. Тобто, застосовуючи пункт 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, суду належить об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення у виконанні зобов'язання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення; негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Як убачається з пункту 2.1 Статуту Комунального підприємства „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради, підприємство є суб'єктом господарювання, метою діяльності якого є виробництво, розподіл і постачання теплової енергії споживачам, як юридичним особам так і населенню міста Севастополя. При цьому, населення та інші споживачі, які фінансуються з Державного та місцевого бюджетів, складають 85% всіх споживачів. Отже, продукція підприємства є суспільно необхідною та має особливу соціальну значимість. Власником підприємства є територіальна громада м. Севастополя в особі Севастопольської міської Ради, яка щорічно надає підприємству фінансову допомогу з місцевого бюджету. Згідно з звітом про фінансові результати за 1 півріччя 2012 року комунальне підприємство „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради є збитковим та знаходиться в скрутному матеріальному становищі.

На підставі викладеного, виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості та розумності, приймаючи до уваги скрутне матеріальне становище відповідача, а також те, що розмір пені, який підлягає сплаті (1 896511,67 грн) та штрафу ( 1741990,16 грн) є непомірно великим у порівнянні із розміром загального зобов'язання (24885573,65 грн), суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню з відповідача. Отже, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 1000 000,00 грн та штраф у розмірі 1000 000,00 грн.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в сумі 27 334 687,47 грн, з яких: 24 885 573,65 грн - основний борг за договором № 14/2607/11 від 30.09.2011, 449 113,82 грн -3% річних; 1 000 000,00 грн -штраф та 1 000 000,00 грн - пеня. В решті позовні вимоги задоволенню не підлягають.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а також при розподілі судових витрат, судом враховуються положення пункту 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011.

На підставі викладеного, керуючись статтями 43, 49, 82- 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Л. Павліченко, 2; ідентифікаційний код 03358357; р/р 26004301352162, ТОБО № 10011/0267 КРУ АТ «Ощадбанк», МФО 324805, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем) на користь національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; ідентифікаційний код 20077720; р/р 260053012609 в ПАТ «Промінвестбанк», МФО 300012, ЗКПО 00039002, або на будь-який інший рахунок, зазначений стягувачем) заборгованість у розмірі 27 334 687,47 грн (двадцять сім мільйонів триста тридцять чотири тисячі шістсот вісімдесят сім грн. 47 коп): з яких 24 885 573,65 грн - сума основного боргу, 449 113,82 грн - 3 % річних, 1000 000,00 грн - штраф, 1000 000,00 грн - пеня, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 63 954,64 грн (шістдесят три тисячі дев'ятсот п'ятдесят чотири грн. 64 коп).

У задоволенні решти вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 26.11.2012.

Суддя підпис Н.Г. Плієва