Справа № 22-2186- 2006 p.                  Головуючий у 1-й інстанції Мелешко С.І.

Категорія-                                                   Доповідач - Шашкіна С.А.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23     жовтня  2006  року     колегія  суддів  Судової палати  у  цивільних  справах апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого: Гриновця Б.М. Суддів: Шашкіної С.А., Бакуса В.Я. при секретарі: Стружинській Л.М. з участю позивача, представника ДП «Львіввугілля» розглянувши у відкритому судовому засіданні м.Львова цивільну справу за заявою ОСОБА_1 на   рішення Червоноградського міського суду      Львівської області від 13 червня   2006 року,-

встановила:

Оскаржуваним рішенням відмовлено в позові ОСОБА_1 до ДП «Львіввугілля», Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Червонограді Львівської обл. (далі -Фонд) про перерахунок з 1 березня 2000 року розміру відшкодування шкоди і стягнення заборгованості у зв»язку з ушкодженням здоров»я.

В апеляційній скарзі позивач покликається на порушення судом норм матеріального права, зокрема ст. 456 ЦК України, згідно з якою має право на одержання розміру відшкодування шкоди у повному обсязі, на вказані правовідносини з питань нарахування і виплати відшкодування шкоди не повинний поширюватись строк позовної давності. Просить рішення суду скасувати і задоволити його вимоги.

Вислухавши доповідача, пояснення апелянта на підтримання скарги, заперечення на скаргу представника ДП, перевіривши матеріали справи, доводи скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом, позивач ОСОБА_1 з 1976р. працював у відповідача. Висновком МСЕК від 02.07.1996 року йому визначено 50 відсотків втрати профпрацездатності у зв»язку з профзахворюванням. Відповідачем проводилось відповідне відшкодування втраченої частини заробітної плати. Станом на 1.3.2000р. відповідачем виплачувалось відшкодування в сумі 189 грн 45коп. З 1 березня 2000 року відповідач провів перерахунок розміру відшкодування шляхом застосування коефіцієнту підвищення тарифних ставок і посадових окладів відповідних працівників - 1,47 і визначив розсір щомісячного відшкодування в сумі 279 грн 05 коп, що в перерахунку на 100 відсотків становить 558 грн 12 коп, що не перевищує середньомісячного заробітку відповідного працівника за березень 2000р. в сумі 641 грн 55 коп. З 1 квітня 2001р. відшкодування шкоди проводить Фонд.

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні вимог про проведення перерахунку розміру відшкодування шкоди, визначеного з 1 березня 2000р. на підставі наказу НОМЕР_1 суд вірно виходив з того, що позивач, знаючи про перерахунок на коефіцієнт 1,47 і отримуючи відповідні суми нарахувань, звернувся до суду з відповідним позовом лише в грудні 2005 року, без поважних причин пропустивши встановлений ст. 71 ЦК України (1963р.) трирічний строк звернення до суду, що діяв на час виникнення спірних правовідносин. Норми Цивільного кодексу України 2003р. діють з 1 січня 2004р., тобто після спливу строку позовної давності щодо вказаного перерахунку, а отже на спірні правовідносини щодо перерахунку на 1.3.2000р. не поширюються.

Покликання апелянта на засіданні колегії суддів на те, що відповідач обіцяв провести перерахунок є голослівними, суперечать доводам позовної заяви про те, що відповідач переконав його в правильності проведеного перерахунку і він з цим погодився. Позивач не подав доказів на ствердження своїх пояснень поважності причин незвернення до суду.

У відповідності до зазначених підстав слід погодитись з висновками суду щодо відсутності підстав для проведення перерахунку розміру відшкодування шкоди станом на 1.3.2000р.

Що стосується стягнення заборгованості за період з 1 квітня 2001р., то ці позовні вимоги випливають з необхідності проведення перерахунку станом на 1.3.2000р., для чого за вищенаведених обставин підстав немає, а усі наступні перерахунки Фонд проводив у відповідності до вимог чинного законодавства шляхом збільшення визначеного і переданого ДП - Фонду розміру відшкодування шкоди на підставі відповідних постанов у зв»язку із зростанням середньої заробітної плати в галузях національної економіки, відтак підстав для задоволення заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості немає.

Рішення суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів,

Ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 13 червня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з часу набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.