Справа № 2-175/11

Справа №2/422/5352/2012р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2012 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Мовчан Д.В.

при секретарі Волкобоєвій А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі -Позивач) звернулось до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 19.03.2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП банк»(правонаступником, якого відповідно до ст.1 Статуту Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») та ОСОБА_1 (далі -Відповідач) були укладені кредитні договори, а саме: Кредитний договір за № СМ-SME301/113/2008/1 та Кредитний договір за № СМ-SME301/113/2008/2, за умовами яких відповідач отримала кредит у сумі 275 358 доларів США, кредит у сумі 257 642 долара США що підтверджується валютними меморіальними ордерами №167 від 19.03.2008 року, № 108 від 17.04.2008 року, №1 від 25.04.2008 року. Згідно з умовами договору купівлі - продажу кредитного портфелю від 10.12.2010 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»у відповідності до ст.ст. 512, 514, 1077-1079, 1082, 1084 ЦК України відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна»прийняло право вимоги за такими Кредитними договорами. Згідно з п. 3 ч.1 та п.п.1.4, 1.5 ч.2 Кредитного договору -1 та Кредитного договору -2 встановлено зобов'язання боржника здійснювати щомісячне погашення суми кредиту, що складається із суми погашення заборгованості за кредитом та суми нарахованих процентів на фактичну суму кредиту за фактичну кількість днів користування кредитом. Згідно п.3 ч.1 Кредитного договору -1 за користування кредитними коштами встановлена плаваюча процента ставка в розмірі 4,2 % + FIDR*, за кожен календарний рік користування кредитом, із розрахунку 366 днів у році. Згідно п.3 ч.1 Кредитного договору -2 за користування кредитними коштами встановлена плаваюча ставка в розмірі 4,4 % + FIDR* за кожен календарний рік користування кредитом, із розрахунку 366 днів у році. FIDR* - процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку депозитного вкладу. Пунктами 1.9.1 ч.2 Кредитних договорів встановлено, що незважаючи на інші положення цих договорів банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником або майновим поручителем своїх боргових та інших зобов'язань. Банк свої зобов'язання виконав в повному обсязі, а Відповідач не здійснила чергове погашення за кредитами, чим порушила свої зобов'язання за кредитними договорами та є такою, що прострочила виконання зобов'язання, таким чином станом на 24.11.2010 року за нею утворилась заборгованість, яка складає 504 157 доларів 44 цента США (за курсом НБУ від 24.11.2010 р. 7, 937700 грн. за 1 долар США), таким чином в гривневому еквіваленті складає 4 001 850 грн. 51коп. У зв'язку з чим позивач змушений звернутися до суду та просити суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 суму заборгованості за Кредитним договором № СМ-SME301/113/2008/1 від 19.03.2008 року у розмірі 2 062 412 грн. 82 коп., та за Кредитним договором № СМ-SME301/113/2008/2 від 19.03.2008 року у розмірі 1 939 437грн. 69 коп., та судові витрати по справі, а саме: судовий збір у розмірі 1 700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120грн.

Представник Позивача під час проведення попереднього судового засідання позовні вимоги підтримав в повному обсязі, в судове засідання з приводу розгляду справи по суті не з'явився, надав суду заяву в якій просить слухати справу у його відсутність, а позов задовольнити(а.с.28) .

Представник відповідача під час проведення попереднього судового засідання проти задоволення позову заперечував з огляду на його безпідставність та необґрунтованість. У судове засідання відповідач (її представник) не з'явилася, про день та час розгляду справи неодноразово повідомлялася належним чином, про що свідчать власноручний підпис представника відповідача у розписці про ознайомлення з днем та часом розгляду справи по суті, повідомленням підприємства поштового зв'язку про вручення судової повістки. Оскільки відповідач (її представник) неодноразово викликались до судових засідань, але ігноруючи виклики в судові засідання не з'являлись, через подання клопотань про відкладення розгляду справи, чисельних апеляційних скарг на ухвалу суду про відкриття провадження по справі намагались затягти розгляд справи по суті, тому судом неявка в судове засідання таких осіб, які беруть участь у справі розцінюється, як зловживання процесуальними правами, неявки у судове засідання без поважних причин та намагання запобігти завершенню розгляду справи по суті та постановленню судового рішення по суті спору.

Враховуючи ту обставину, що ухвалами Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2012 року та 22 жовтня 2012 року у відкритті апеляційного провадження на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська про відкриття провадження по справі було відмовлено, суд, враховуючи необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, та наявність у справі доказів достатніх для встановлення прав та взаємовідносин сторін, вважає за можливе постановити по справі судове рішення.

Суд не знаходить підстав для заочного розгляду справи та ухвалення відповідно заочного рішення по справі через ту обставину, що під час проведення попереднього судового засідання представник відповідача висловлював свою думку та міркування щодо позовних вимог, в матеріалах справи містяться відповідні заперечення представника відповідача на позов з висловлюванням міркувань щодо предмету та підстави позову.

Суд, з'ясувавши обставини справи, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню по наступних підставах.

Так, судом встановлені наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Судом встановлено, що 19.03.2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП банк»та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір за № СМ-SME301/113/2008/1 (а.с. 11-17).

Із матеріалів справи вбачається, що Банк виконав свої зобов'язання за Кредитним договором за № СМ-SME301/113/2008/1 належним чином, перерахувавши кошти у розмірі 275 358 доларів США, що в гривневому еквіваленті складало 1 390 557 грн. 90 коп. на поточний рахунок відповідача, що підтверджується меморіальним валютним ордером № 167 від 19.03.2008 року (а.с.33).

Судом також встановлено, що 19.03.2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП банк»та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір за № СМ-SME301/113/2008/2 (а.с. 11-17).

Із матеріалів справи вбачається, що Банк виконав свої зобов'язання за Кредитним договором за № СМ-SME301/113/2008/2, належним чином, перерахувавши кошти у розмірі 257 642 долара США, що в гривневому еквіваленті 1 301 092 грн. 10 коп. на поточний рахунок відповідача, що підтверджується меморіальними валютними ордерами № 108 від 17.04.2008 року, №1 від 25.04.2008 року (а.с.32, 34).

Відповідно до вимог ст. 1054 ЦК України, за договором кредиту банк або інша фінансова установа (кредитодатель) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі і на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки.

Згідно п.3 ч.1 Кредитного договору -1 за користування кредитними коштами встановлена плаваюча процента ставка в розмірі 4,2 % + FIDR*, за кожен календарний рік користування кредитом, із розрахунку 366 днів у році. Згідно п.3 ч.1 Кредитного договору -2 за користування кредитними коштами встановлена плаваюча ставка в розмірі 4,4 % + FIDR* за кожен календарний рік користування кредитом, із розрахунку 366 днів у році. FIDR* - процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку депозитного вкладу. Пунктами 1.9.1 ч.2 Кредитних договорів встановлено, що незважаючи на інші положення цих договорів банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником або майновим поручителем своїх боргових та інших зобов'язань.

Представники відповідача, письмово заперечуючи проти розміру заборгованості відповідача, жодного доказу на підтвердження такого заперечення (власного розрахунку тощо) суду не надали. Суд не сприймає доводів представників відповідача про неможливість проведення ним власного розрахунку, адже відповідний графік надходження платежів (із зазначенням календарних дат та суми окремих платежів) в рахунок погашення заборгованості є в матеріалах справи, відсоткова ставка, графік погашення та сума кредиту визначена договором, що міститься у сторін та в матеріалах справи, процедура обчислення пені передбачено у нормативному порядку, та разом із процедурою нарахування відсотків є загальновідомими. Клопотать про забезпечення доказів або про призначення відповідної судової експертизи від відповідача (її представника) також до суду не надходило.

Зобов'язання виникають із підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно застосовується.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язань або не виконав їх у строк, встановлений договором або кодексом.

Пунктом 1.9.1 ч.2 Кредитного договору від 19 березня 2008 року встановлено, що незважаючи на інші положення цього Договору Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній Банком частці у випадку невиконання позичальником та/або поручителем своїх боргових та інших зобов'язань за цим Договором ( в тому числі, але не виключно, встановлених п.2.3.7 та ст.3 цього Договору) чи іншими укладеними з Банком договорами та/або документів забезпечення (надалі -«Вимога»). Відповідно до положень п.п. 4.1.1 ч.2 Кредитного договору від 19 березня 2008 року, за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим Договором строки, позичальник зобов'язаний сплати Банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожен день прострочки.

Згідно п.4.1.2 ч.2 Кредитного договору за прострочення виконання боргових зобов'язань понад 15 календарних днів позичальник, крім пені, передбаченої п. 4.1.1 цього Договору, додатково сплачує на користь Банку штраф у розмірі 0,01 % від суми прострочених боргових зобов'язань, але не менше 50 грн. А також, відповідно до п.4.1.3 ч.2 Кредитного договору за прострочення виконання боргових зобов'язань понад 30 календарних днів позичальник, крім пені та штрафу, передбачених п.п.4.1.1 та 4.1.2 цього Договору, додатково сплачує на користь банку штраф у розмірі 0,02 % від суми прострочених боргових зобов'язань, але не менше 100 грн.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 1056 ЦК України у разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Суд не може взяти до уваги також доводи представника відповідача, щодо недійсності договору через невідповідність такого договору Закону України «Про захист прав споживачів», адже доказів визнання вказаних кредитних договорів не дійсними з цих підстав, суду не було надано.

Згідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до змісту ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд також не може взяти до уваги, посилання представника відповідача на неправомірність вираження зобов'язання у договорі про надання кредиту в іноземній валюті, оскільки на думку Позивача та його представника, відповідно до приписів ст. 524 ЦК України, передбачено, що зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України -гривні. Так, аналіз положень ст.47 та ст.49 Закону України «Про банки та банківську діяльність», та ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»дозволяє зробити висновок, що наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій є достатньою підставою для здійснення Банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використанням іноземної валюти як засобу платежу. Відповідно до ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійснення розрахунків на території України та зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Право банківської установи -відповідача по справі, здійснювати видачу кредиту в іноземній валюті визначеного на законодавчому рівні та регламентовано такими нормативно -правовими актами, як: Закон України « Про банки та банківську діяльність», Закон України «Про Національний банк України», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якими дозволяється зазначена діяльність за наявності виданої Національним Банком України ліцензії.

02 березня 1998 року Національним банком України видано Закритому акціонерному товариству «ОТП Банк», найменування якого змінено на Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», банківську ліцензію № 191 (а.с.150 т.1) на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовий дозвіл № 191-1 від 8 листопада 2006 року на право здійснювати операції, визначених пунктами 1-4 частини 2 та частиною четвертою ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», та додатку до Дозволу №191-1 від 08 листопада 2006року на право здійснювати операції з валютними цінностями.

Доводи представника відповідача про необхідність позивачеві мати індивідуальну ліцензію на здійснення операції з валютними цінностями, судом не можуть бути прийняті до уваги, з огляду на таке. Відповідно до ст.99 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. При цьому, відповідно до ст.5 Декрету Кабінету Міністрі України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підлягають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Також, Національним банком України прийнято положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операції (затверджений Постановою Правління НБУ від 17 липня 2001року за № 275), відповідно до п.5.3 якого письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.2003 року за № 15-93. Відповідно до п.2.3 вказаного Положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Оскільки Банк отримав банківську ліцензію та дозвіл Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями, він має право на постійній основі здійснювати операції щодо розміщення іноземної валюти. Також, Національний банк України у своєму листі від 29.05.2001 року №28-313/2178 з посиланням на норми Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»з цього приводу роз'яснив, що здійснення резидентами операцій по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. Таким чином, Національний банк України у своєму нормативно -правовому акті підтвердив позицію закріплену в Декреті, та встановив, що операції з використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяється без отримання індивідуальної ліцензії, якщо однією стороною операції є банк, який має генеральну ліцензію.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що ПАТ «ОТП Банк»на час укладання кредитних договорів мав право на постійній основі здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті на підставі вищеназваних отриманих від Національного банку банківських ліцензій та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії.

Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику. Таким чином, укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та на момент укладання договору не мали будь -яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане. Тобто, грошові кошти в обов'язковому порядку мають бути повернуті в тій самі валюті, в якій одержані та в кількості, що відповідає умовам договору з нарахованими процентами та іншими платежами.

Встановивши обставини справи, суд доходить висновку, що процесуальна поведінка відповідача (її представника) зумовлена виключно зміною курсу гривні до долару США та об'єктивними утрудненнями щодо виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами.

Також судом встановлено, що відповідно до змісту ст.1 Статуту Публічне Акціонерне товариство «ОТП Банк»є правонаступником всіх прав та обов'язків Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк»(а.с. 43-47). Із матеріалів справи вбачається, що згідно з умовами договору купівлі - продажу кредитного портфелю від 10.12.2010 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»у відповідності до ст.ст. 512, 514, 1077-1079, 1082, 1084 ЦК України відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна»прийняло право вимоги за Кредитним договором.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язані може бути замінений особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), згідно ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язані в обсязі умов, що існували на момент переходу цих прав. Таким чином, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»перейшли всі права Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»за вказаним Кредитним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступи факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Таким чином, аналізуючи здобуті у справі докази, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача за своєю правовою природою законні, обґрунтовані і підлягають задоволенню, та з відповідача підлягає стягненню за Кредитним договором за № СМ-SME301/113/2008/1 від 19.03.2008 року сума заборгованості у розмірі 2 062 412 грн. 82 коп., та за Кредитним договором № СМ-SME301/113/2008/2 від 19.03.2008року сума заборгованості у розмірі 1 939 437 грн. 69 коп. (за курсом НБУ від 24.11.2010 р. 7, 937700 грн. за 1 долар США).

На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача також слід стягнути на користь позивача судові витрати, що були ним понесені, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: судового збору у розмірі 1 700 (одна тисяча сімсот) грн.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 526, 527,530, 615, 625, 1052, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості за кредитним договором -задовольнити.

2.Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1, і.п.н. НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»(03680, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28д, ЄДРПОУ 36789421) суму заборгованості за Кредитним договором за № СМ-SME301/113/2008/1 від 19.03.2008року у розмірі 2 062 412 (два мільйони шістдесят дві тисячі чотириста дванадцять) 82 грн.

3. Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1, і.п.н. НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»(03680, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28д, ЄДРПОУ 36789421) суму заборгованості за Кредитним договором № СМ-SME301/113/2008/2 від 19.03.2008року у розмірі 1 939 437(один мільйон дев'ятсот тридцять дев'ять тисяч чотириста тридцять сім) грн. 69 коп.

4. Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1, і.п.н. НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»(03680, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28д, ЄДРПОУ 36789421) понесені та документально підтверджені судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 1 700 (одна тисяча сімсот) грн.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Д.В. Мовчан