Справа № 212/12945/2012
Провадження № 2/127/289/13
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.01.2013
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Борисюк І. Е.,
при секретарі Жовтун М. А.,
за участю: позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Комлєвої О. М.,
свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області про визнання правочину недійсним, відшкодування збитків та моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
До Ленінського районного суду м. Вінниці звернувся ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області про визнання правочину недійсним, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 11.08.2010 року позивача викликала до себе в кабінет начальник підрозділу примусового виконання судових рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_4 і наполягла аби він написав на її ім'я заяву про повер нення виконавчого листа по справі №2а-207\09\0205 від 14.06.2010 року, виданий Жмеринським міськрайонним судом про зобов'язання Управління пенсійного фонду України у м. Жмеринка здійснити перерахунок та виплату йому пенсії, як особі що постраждала внаслідок ЧАЕС. Запевнивши при цьому, що це не вплине на розмір отримуваної позивачем пенсії нарахованої відповідно до рішення суду. Однак, як пізніше виявилось, такими своїми діями дана посадова особа керу валась свідомо, з прямим умислом, передбачаючи тим самим, що внаслідок втілення їх обманним шляхом в практичне русло, рішення суду не буде викону ватись, а позивач недотримуватиме в середньому по 4200 грн. пенсії. Так, зокрема, з 1 листопада 2011 року Управ ління пенсійного фонду України у м. Жмеринка на підставі даної заяви щомі сячно недоплачує позивачу пенсію в розмірі 4200 гривень. Таким чином, Управління пенсійного фонду України у м. Жмеринка недоплати ло ОСОБА_1 45000 гривень. З ситуації, що сталась позивач зрозумів, що став заручником недійсного правочину, здійсненого під впливом обману Управлінням державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області. Як вбачається із наведеного, відповідач у справі, начальник підрозділу примусо вого виконання судових рішень відділу державної виконавчої служби Голов ного управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_4 діючи умисно від імені Управління державної виконавчої служби Головного управління юсти ції у Вінницькій області ввела ОСОБА_1 в оману щодо обставин, які мають істотне значення, чим порушила його охоронювані законом права та інте реси. Неправомірними діями відповідача позивачу заподіяно майнову шкоду у розмірі 45000 гривень, ці кошти незаконно були невиплачені йому за весь час. Крім того, великі витрати ним понесені у зв'язку з поїздками в м. Вінницю, на які позивач витра чав час та значні кошти.
Вищевикладене й стало підставою для звернення позивача до суду із вимогами про визнання недійсною заяви, написаної на ім'я начальника підрозділу примусового виконання судових рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_4, як таку, що написана позивачем під впливом обману; зобов'язання відповідача відшкодувати позивачу збитки в подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку із вчиненням цього правочину.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 15.10.2012 року справу передано до Вінницького міського суду Вінницької області.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29.10.2012 справу прийнято до свого провадження.
В ході розгляду справи позивачем було двічі збільшено позовні вимоги. Позивач просив суд визнати недійсною заяву, написану на ім'я начальника підрозділу примусового виконання судових рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_4, як таку, що написана позивачем під впливом обману; зобов'язати відповідача в порядку ч. 2 ст. 230 ЦК України відшкодувати позивачу збитки в подвійному розмірі та моральну шкоду в сумі 3 000, 00 гривень, що завдані у зв'язку із вчиненням цього правочину. Збільшені позовні вимоги мотивовані тим, що неправомірними діями відповідача позивачу заподіяно майнову шкоду у розмірі 95 665, 00 гривень, ці кошти незаконно були невиплачені за весь час.
Позивач та його представник збільшені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, аргументуючи мотивами викладеними в позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог, просили суд їх задовольнити.
Представник відповідача заперечувала щодо задоволення позовних вимог, оскільки вважає їх безпідставними і необґрунтованими.
По справі встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
11.08.2010 року позивач звернувся із заявою на ім'я начальника підрозділу примусового виконання судових рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_4 про повернення йому виконавчого листа, виданого 14.06.2010 року Жмеринським міськрайонним судом. (а.с. 5)
22.06.2012 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_3 відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-а-207/09/0205, виданого 14.06.2010 року Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області. (а.с. 6)
В якості свідка в судовому засіданні було допитано ОСОБА_4, яка на момент виникнення спірних правовідносин працювала на посаді начальника підрозділу примусового виконання судових рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області. Свідок повідомила, що на виконанні в ДВС перебувало виконавче провадження, відкрите за заявою ОСОБА_1 Пенсійний фонд, який був боржником, в добровільному порядку виконав частково рішення суду - зробив перерахунок основної пенсії позивача. В примусовому порядку боржник здійснив перерахунок додаткової пенсії позивача. ОСОБА_1 було подано заяву про повернення йому виконавчого листа. Свідок зазначила, що особисто позивача вона не пам'ятає. Свідок припустила, що про написання заяви позивача міг просити лише Пенсійний фонд, оскільки ДВС не вигідно повертати виконавчі документи, оскільки тоді ДВС не отримує виконавчого збору. Свідок зазначила, що за чотири роки роботи на посаді начальника підрозділу примусового виконання судових рішень вона жодного разу до себе сторін виконавчого провадження не викликала.
В якості свідка в судовому засіданні було допитано ОСОБА_5, який пояснив, що очолює громадську організацію інвалідів і його уповноважили, в тому числі й позивач, представляти їх інтереси. Свідок зазначив, що йому подзвонили (хто він не знає) і попросили написати заяви та забрати виконавчі листи. Повідомив, що всі вони, в тому числі й позивач, були у ОСОБА_4 в ДВС. Свідок особисто спілкувався із нею. Зазначив, що ОСОБА_4 дала команду своєму помічнику дати бланки заяв. Написані заяви були передані помічнику ОСОБА_4
В якості свідка в судовому засіданні було допитано ОСОБА_6, який повідомив, що він був запрошений ОСОБА_5 в ДВС, де йому було запропоновано забрати виконавчий лист. Свідок повідомив, що в ДВС він зазначив, що претензій до ДВС не має, оскільки пенсію отримує. В той же день свідком було отримано виконавчий лист. Свідок зазначив, що не пам'ятає чи всі вони разом заходили до ОСОБА_4, однак зазначив, що особисто з нею він не спілкувався, а хто спілкувався, також не пам'ятає. Свідок зазначив, що «жінка, яка сиділа з правої сторони»в кабінеті, мабуть ОСОБА_4, сказала почекати в коридорі, їм винесуть зразок заяви.
Згідно ч. 1 ст. 63 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. При оцінці показань свідків судом проаналізовано процес формування, збереження і передачі відомостей свідком.
Так жоден свідок не підтвердив тверджень позивача щодо того, що ОСОБА_4 особисто наполягала на написанні заяви про повернення виконавчого документа, однак повідомили, що саме ОСОБА_5 ім. було повідомлено про необхідність з'явитись в ДВС і написати вище згадані заяви.
Окрім того, судом звернуто увагу, що зі змісту абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину, на що також звернув увагу Верховний Суд України в п. 12 Постанови Пленуму № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
В судовому засіданні судом досліджено матеріали виконавчого провадження, відкритого щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого 14.06.2010 року (стягував -ОСОБА_1).
Згідно вище зазначених матеріалів виконавчого провадження, вбачається, що УПФ у м. Жмеринка Вінницької області в добровільному порядку здійснено перерахунок основної пенсії позивача, і в примусовому -додаткової пенсії.
Судом звернуто увагу на те, що пенсія позивача була зменшена лише з листопада місяця 2011 року, як зазначив сам позивач в позовній заяві і в судовому засіданні, а виконавчий документ йому повернуто на підставі його заяви, що є предметом розгляду справи, на підставі постанови ДВС про повернення виконавчого документа стягувачу 20.08.2010 року. Тобто, після повернення виконавчого документа позивачу, останній отримував належну йому пенсію.
Окрім того, суд вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. Тобто, ДВС не виконує рішення суду (не перераховує і не виплачує, як в даному випадку, пенсію позивачу), а сприяє його примусовому виконанню.
Судом встановлено, що позивачем не оскаржувалась постанова про повернення йому виконавчого документа.
Згідно ч. 1 -ч. 3 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Суд, враховуючи вище викладене, прийшов до висновку, що заява, яка є предметом розгляду даної справи, є одностороннім правочином.
Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 -6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених Цивільним Кодексом України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Судом, відповідно до ст. 215 ЦК України, визначено, що заява, яка є предметом розгляду справи, є оспорюваним правочином.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідки недійсності, передбачених законом.
В судовому засіданні встановлено, що підставою для визнання одностороннього правочину -заяви, що є предметом розгляду даної справи, недійсним позивач визначив вчинення правочину під впливом обману, пославшись при цьому на положення ст. 230 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до ч. 2 ст. 230 ЦК України сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Однак, положення ст. 230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів, на що також звернув увагу Верховний Суд України в п. 20 Постанови Пленуму № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Згідно ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, покази свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання в тому, що позов не підлягає задоволенню, оскільки позовні вимоги є необґрунтованими і недоведеними належними доказами.
Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України судові витрати слід компенсувати за рахунок держави.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 202, 203, 215, 218, 230 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57-60, ч. 1 ст. 63, ст.ст. 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області про визнання правочину недійсним, відшкодування збитків та моральної шкоди - відмовити.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя:
Зазначенні вище поля шаблону є обов'язковими і не підлягають зміні !!!!
Текст рішення необхідно вставляти нижче зазначених полів шаблону по верх данеоготексту без збереження шаблону !!!!