АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2012 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого -Красвітної Т.П.,

суддів: Черненкової Л.А., Дерев'янка О.Г.

при секретарі Безверхому О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу по апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 -ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 13 січня 2012 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного та іпотечного договору, застосування наслідків недійсності даних договорів, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2011 року позивач звернувся до суду з даним позовом посилаючись на те, що 10.04.2008 року між ПАТ КБ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 331-22/2008, відповідно до якого відповідач ОСОБА_3 отримав кредит у сумі 40000,0 доларів США на термін до 10.04.2018 року зі сплатою 14% річних та зобов»язався повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки і в порядку встановлені кредитним договором, а за наявності підстав - сплатити неустойку, збитки. В порядку забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між позивачем і відповідачкою ОСОБА_1 10.04.2008 року укладено іпотечний договір із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя №332-22/2008, відповідно до умов якого іпотекою забезпечується виконання ОСОБА_3 зобов'язань за вказаним вище кредитним договором. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1 За кредитним договором № 331-22/2008 ОСОБА_3 належним чином взяті не себе зобов»язання не виконує, тому, станом на 19 липня 2011 року, утворилась заборгованість у розмірі 475069 грн. 61 коп., з яких: сума боргу за кредитом - 302579 грн. 16 коп., сума боргу за нарахованими відсотками - 125971 грн. 93 коп., пеня - 46518 грн. 52 коп. Згідно уточнених позовних вимог, позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №331-22/2008 від 10.04.2008р. стягнути заборгованість у розмірі 475069,61 грн. та судові витрати, звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №332-22/2008 від 10.04.2008 р.

Відповідачі звернулися до суду із зустрічним позовом про визнання недійсними вищезазначених кредитного та іпотечного договір, виключення відомостей про ці договори з відповідних державних реєстрів, посилаючись на те, що кредит в іноземній валюті банком було видано незаконно, за відсутності індивідуальної ліцензії на здійснення такої операції, про що банк не попередив позичальника, ввівши тим самим його в оману; крім того, банк не попередив позичальника про валютні ризики.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 січня 2012 року позовні вимоги задоволені частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь Публічного

акціонерного товариства комерційний банк «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»475069 грн. 61 коп., з яких: сума боргу за кредитом - 302579 грн. 16 коп., сума боргу за нарахованими відсотками - 125971 грн. 93 коп., пеня - 46518 грн. 52 коп. У разі неможливості виконання даного рішення в частині стягнення вказаного вище боргу у розмірі 475069 грн. 61 коп. в грошовому виразі, в рахунок погашення боргу вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 48,9 кв.м., житловою площею 28,6 кв. м., що належить ОСОБА_1. В задоволенні решти позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»відмовлено; вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк комерційний банк «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»- відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 -ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про задоволення зустрічних позовних вимог у повному обсязі та, у зв»язку з цим, відмову у задоволенні первісного позову.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, у відповідності до ст. 303 ЦПК України, і заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 10.04.2008 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», правонаступником якого є позивач ПАТ КБ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 331-22/2008, відповідно до якого відповідач ОСОБА_3 отримав кредит у сумі 40000,0 доларів США на термін до 10.04.2018 року зі сплатою 14% річних та зобов»язався повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки і в порядку встановлені кредитним договором, а за наявності підстав - сплатити неустойку, збитки.

В порядку забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком і відповідачкою ОСОБА_1 10.04.2008 року укладено іпотечний договір із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя №332-22/2008, відповідно до умов якого остання забезпечує іпотекою виконання ОСОБА_3 зобов'язань за вказаним вище кредитним договором. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1

Також судом встановлено, що за кредитним договором № 331-22/2008 ОСОБА_3 належним чином взяті не себе зобов»язання не виконує, тому, станом на 19 липня 2011 року, утворилась заборгованість у розмірі 475069 грн. 61 коп., з яких: сума боргу за кредитом - 302579 грн. 16 коп., сума боргу за нарахованими відсотками - 125971 грн. 93 коп., пеня - 46518 грн. 52 коп.; на час розгляду справи місцевим судом заборгованість не погашена, що стверджується представленим позивачем розрахунком боргу.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1 Закону України «Про іпотеку», з відповідними змінами та доповненнями, іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язань нерухомим майном, що залишається у володіння і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення свої вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку встановленому цим Законом.

У відповідності до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами 1, 2 ст. 215 діючого ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, де закріплено, що зміст правочину не має суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей; недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

Статтею 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня.

Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов»язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України -гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 даного закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року, з відповідними змінами та доповненнями, операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Відповідно до п. 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ №275 від 17.07.2001 року, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Щодо вимог підпункту «в»п.4 ст.5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на час укладення оспорюваних договорів законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року № 438, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (тобто отримав банківську ліцензію та дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, зважаючи, що у позивача наявна генеральна ліцензія та письмовий дозвіл НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті по кредитному договору № 331-22/2008 від 10.04.2008 року, приймаючи до уваги, що при укладанні та підписанні оспорюваних кредитного договору і договору іпотеки вимоги законодавства були додержані та виконані, форма і зміст договорів відповідають положенням ст.ст. 215, 203 ЦК України, місцевий суд дійшов правильного висновку, що підставі для задоволення зустрічного позову відсутні.

Отримуючи кредит в іноземній валюті, ОСОБА_3 не пред'явив до банка вимог щодо зміни умов кредитування, порядку та строків сплати кредиту чи недійсності договору. Судом встановлено, що зазначені умови кредитного договору є суттєвими і погоджені сторонами в самому договорі, при підписанні кредитного договору ОСОБА_3 усвідомлював всі наслідки його укладання.

Твердження апелянта про введення позивачів ОСОБА_3 і ОСОБА_1, при укладенні оспорюваних договорів, в оману є безпідставним та необґрунтованим, будь-які відповідні докази суду не надані.

Крім того, зростання курсу долара США - валюти кредиту, саме по собі не є підставою для визнання недійсним кредитного договору, оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладання оспорюваного кредитного договору зміну курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті.

Отже, місцевим судом правильно встановлено, що при укладенні оспорюваних договорів сторонами були погоджені всі істотні умови договорів, ОСОБА_3 дав згоду на отримання кредиту у іноземній валюті, тому, зважаючи на недоведеність зустрічної позовної вимоги про визнання недійсним кредитного договору, розглядаючи спір у межах позовних вимог, місцевий суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав і для визнання недійсним договору іпотеки та правомірно відмовив у задоволенні зустрічного позову у повному обсязі.

Крім того, відповідно до ст.ст. 5, 11 Закону України «Про захист прав споживачів», до укладення кредитного договору та договору іпотеки, банком було надано ОСОБА_3 та ОСОБА_1 всю необхідну, достовірну та доступну інформацію про умови кредитування що підтверджується підписами позивачів за зустрічним позовом під текстами оспорюваних договорів та доданих до них документів.

Колегія звертає увагу, що в апеляційній скарзі доводи непогодження з рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 13 січня 2012 року зводяться лише до твердження про наявність, на думку апелянта, підстав для задоволення зустрічного позову. Отже, рішення місцевого суду в частині розміру стягнутої суми - 475069 грн. 61 коп., застосування солідарного стягнення боргу з відповідачів за первісним позовом, а, у разі неможливості виконання рішення в частині стягнення грошової суми, звернення стягнення на предмет іпотеки -в апеляційному порядку не оскаржене, тому суд другої інстанції розглядає дану справу у межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст. 303 ЦПК України.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, колегія дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга -без задоволення.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 13 січня 2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді