АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 22-ц/774/279/13 Справа № 0426/7603/2012 Головуючий у 1 й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І.О. Доповідач - Петренко І.О.
Категорія
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 січня 2013 року
Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Петренко І.О.
суддів - Котушенко С.П., Романюк М.М.
при секретарі - Горлаковій Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, третя особа Сектор громадянства та реєстрації фізичних осіб при Нікопольському МВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом зняття з реєстраційного обліку та виселення,-
в с т а н о в и л а:
У липні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом та просив ухвалити рішення, яким усунути перешкоди у володінні квартирою АДРЕСА_1, зобов'язавши Сектор громадянства та реєстрації фізичних осіб знати з реєстраційного обліку ОСОБА_2 та ОСОБА_5; виселити ОСОБА_2
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що йому на праві приватної власності на підставі рішення Нікопольського міськрайонного суду від 13.09.2011 року належить квартира АДРЕСА_1. Право власності на вказану квартиру за ним було визнано після смерті його сестри ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1. 30 листопада 2007 року сестра зареєструвала в спірній квартирі ОСОБА_2. Як запевнював ОСОБА_2, вони з сестрою стали співмешканцями. Зараз ОСОБА_2 веде аморальний спосіб життя: приводить до квартири без його дозволу та згоди жінок легкої поведінки, вчиняє з ними оргії, розпиває спиртні напої, забруднив всю квартиру, зробив її непридатною для нормального проживання. Відповідач не працює, живе за ті кошти, які принесе йому чергова жінка, з якою він розважається. Пенсію по інвалідності ОСОБА_2 витрачає за власним розсудом . До цього часу позивач терпів таке ставлення до належної йому квартири з боку ОСОБА_2 у зв"язку з тим, що не потребував житлової площі, оскільки мешкав у квартирі своєї дружини. Зараз у нього розпалась родина, і йому стала потрібна квартира для власного проживання у ній. ОСОБА_2 не є і ніколи не був членом його родини. Квартира, що належить йому і , в якій мешкає ОСОБА_2, однокімнатна. Житлова площа складає 16,9 кв.м. Крім того, відповідач, за його словами, хворий на туберкульоз, у нетверезому стані він стає агресивним, тому спільне мешкання з ним просто неможливе. Позивач неодноразово пропонував ОСОБА_2 виселитись з належної йому квартири та знятись з реєстраційного обліку. Відповідач обіцяв це зробити добровільно, але до теперішнього часу не виселився.
Крім того, з 10 серпня 1999 року у квартирі, яка належала ОСОБА_6, зареєстрований також і племінник ОСОБА_5. Він ніколи не вселявся до спірної квартири, не мешкав у ній, в квартирі відсутнє будь-яке майно, що належало б відповідачу ОСОБА_5 04 жовтня 2002 року ОСОБА_5 був засуджений за вбивство його сина до 10 років позбавлення волі. 20 жовтня 2011 року ОСОБА_5 звільнився з місць позбавлення волі і проживає у АДРЕСА_2, який належить його батькові на праві приватної власності. Між ним та ОСОБА_5 склались неприязні стосунки. Після свого звільнення ОСОБА_7 зателефонував йому і повідомив, що звільнився. Він ОСОБА_7 одразу запропонував знятись з реєстраційного обліку у належній йому квартирі, але з того часу відповідач жодного разу не з'явився та не зателефонував. Участі у сплаті комунальних платежів відповідач ОСОБА_5 також не приймає.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені. Усунено перешкоди у володінні та розпорядженні ОСОБА_3 квартирою АДРЕСА_1, знято з реєстраційного обліку за вказаною адресою та виселено з квартири ОСОБА_2 Зобов"язано Сектор громадянства та реєстрації фізичних осіб при Нікопольському МВ (по обслуговуванню м.Нікополя та Нікопольського району) ГУ МВС України в Дніпропетровській області зняти з реєстраційного обліку за вказаною адресою ОСОБА_2 та ОСОБА_5
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду, посилаючись на порушення норм матеріального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити , а рішення суду першої інстанції скасувати з наступних підстав.
Відповідно до ст.. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення , яким суд , виконавши всі вимоги цивільного судочинства , вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення , ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин , на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень , підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 являється власником у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 ( ар. сп. 10) АДРЕСА_1 на підставі заочного рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2011 року ( ар. сп. 5,6) .
Згідно довідки , наданої Об»єднанням співвласників багатоквартирного будинку «№ 56»( ар. сп. 12) в спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_5 -з 10 серпня 1999 року та ОСОБА_2 -з 30 листопада 2007 року. Як вбачається з акту наданого тією ж організацією ОСОБА_5 в спірній квартирі не мешкає ( ар. сп. 13) , а ОСОБА_2- проживає 15 років ( ар. сп. 26, 27-28,29) , проводить оплату комунальних послуг ( ар. сп.30,31 , скарг на нього не надходило.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив із того , що у відповідності до положень ст.41 Конституції України , ч.1 ст. 317 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Згідно із положеннями ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Оскільки у відповідності до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном , тому позовні вимоги ОСОБА_3 , як власника можуть бути задоволені з посиланням на положення ст. 157 ЖК України та положення ст. 116 ЖК України , оскільки відповідачі членами сім»ї позивача не являлись і не являються ,а відповідач ОСОБА_2 веде аморальний спосіб життя та своєю агресивністю може бути небезпечним для позивача. Однак , з такими висновками суду погодитись не можна.
Так , статтею 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Однак , разом з тим , у відповідності до положень ст. 405 ЦК України та положень ст. 7 закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про позбавлення права власності на житлове приміщення чи позбавлення права користування житловим приміщенням ; визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення фізичної особи померлою.
Право на житло гарантоване людині статтями 47, 48 Конституції України. Так, ч. 3 ст. 47 Конституції проголошує, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону та за рішенням суду.
Правові позиції Європейського Суду з прав людини , пункт 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла, що охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Виходячи з наведеного , у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном , власник має право вимагати усунення відповідних перешкод , зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання , пред»явивши разом із цим одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення ; про позбавлення права у користування житловим приміщенням ; про визнання особи безвісно відсутньою та про оголошення фізичної особи померлою. Однак , такі вимоги позивач не заявляв , свої вимоги не обґрунтовував і доказів належних суду не надавав.
Так , зокрема, відносно відповідача ОСОБА_5 позовні вимоги про визнання його особою , що за якихось підстав втратила право користування спірною житловою площею заявлено не було , однак , останній оскаржуваним рішенням знятий з реєстрації в спірній квартирі.
Відповідач ОСОБА_2 виселений зі спірної квартири та знятий з реєстрації в ній з посиланням на положення ст. 116 ЖК України , яка передбачає виселення наймача, членів його сім'ї або інших осіб, які з ним разом проживають, якщо вони систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ним в одній квартирі.
В п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання , що виникли в практиці застосування судами ЖК України»від 12 квітня 1995 року з наступними змінами та доповненнями вказано , що при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб , які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку , слід виходити з того , що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні , якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів.
Однак , в матеріалах справи відсутні докази , які б стали підставою достатньою для застосування ст. 116 ЖК України. Зокрема , з постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 20 липня 2012 року відносно ОСОБА_2 та листа начальника Нікопольського МВ ГУМВС України в Дніпропетровські області ( ар. сп. 56,57) не вбачається , що до відповідача було застосовано які-небудь заходи попередження чи громадського впливу.
Оскільки відповідно до вимог ст.ст. 10,60 ЦПК України кожна із сторін по справі зобов"язана надавати докази в підтвердження своїх вимог та заперечень на позовні вимоги, а у відповідності до положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб , поданим відповідно до положень ЦПК України , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб , які беруть участь у справі , визнати посилання позивача обґрунтованими та доказаними не можна.
Хоча відповідно до ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Виходячи з наведеного , колегія суддів вважає , що апеляційну скаргу слід задовольнити , а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 303,307, ч.1 ст. 309, 313,314,316,317,319 ЦПК України , колегія суддів ,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -задовольнити.
Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2012 року -скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, третя особа Сектор громадянства та реєстрації фізичних осіб при Нікопольському МВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом зняття з реєстраційного обліку та виселення,- відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення , однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів .
Судді