АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

_________________________________________________ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ____________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

головуючого - судді              Притуленко О.В.

суддів:                                     Іщенка В. І.,

Мудрової В.В.,

при секретарі                         Старості І.І.

за участю позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Державної виконавчої служби в Ленінському районі Автономної Республіки Крим, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду АР Крим від 11 травня 2006 року,

ВСТАНОВИЛА :

У лютому 2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на бездіяльність Державної виконавчої служби в Ленінському районі Автономної Республіки Крим, мотивуючи свої вимоги тим, що згідно рішення Ленінського районного суду АР Крим від 04.08.1999 року Ленінська районна державна адміністрація зобов'язана виплатити їй 9473,10 грн. Відділ Державної виконавчої служби в Ленінському районі АРК, виконуючи дане рішення суду стягнуло з відповідача і виплатило їй 8473,10 грн. Сума в 1000 грн. залишилася не виплачена. Вважає, що державним виконавцем не прийняті передбачені Законом заходи по виконанню рішення суду, просить визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця та зобов'язати відповідача усунути порушення діючого законодавства і виконати рішення суду у передбачені Законом терміни.

Ухвалою Ленінського районного суду АР Крим від 11 травня 2006 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Державної виконавчої служби в Ленінському районі АР Крим відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу.

Апелянт зазначає, що посилання суду на пункт 6 статті 37 Закону України „Про виконавче провадження" є неправомірним, оскільки зі слів представника суб'єкта оскарження, виконавчий лист був повернутий на підставі статті 40 вказаного Закону, у зв'язку з чим норми статті 37 не можуть бути застосовані в даному випадку. Апелянт вважає, що суд не з'ясував та всебічно не оцінив всі обставини його скарги, ухвалу постановив не підставі пояснень представника відповідача, які не підтверджуються матеріалами справи.

Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія       суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

                       Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з

            відсутності підстав для задоволення скарги тому, що державний виконавець здійснив

         можливе стягнення з боржника частини суми та закінчив виконавче провадження. ОСОБА_1 не оскаржила постанову про закінчення виконавчого провадження.

   Справа  №22-ц-1442-ф\06      Головуючий суду першої інстанції                 Зверев Г.С.

Суддя-доповідач  суду апеляційної інстанції   Притуленко О.В.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, оскільки матеріалами справи не підтверджується факт закінчення виконавчого провадження.

Як випливає з листів відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції НОМЕР_1, НОМЕР_2 на виконанні вказаного відділу знаходився виконавчий лист № 2-1887, виданий Ленінським районним судом 04.08.1999 року. Станом на 24.05.2005 року сума заборгованості боржника перед стягувачем складала 1000 грн. Як вказано в листах дана сума не була стягнута у зв'язку з тим, що боржник не бажав перераховувати грошові кошти на депозитний рахунок відділу виконавчої служби для стягувача.

З пояснень представника державної виконавчої служби у засіданні суду першої інстанції випливає, що виконавчий документ був повернутий ОСОБА_1 без виконання внаслідок неможливості його виконання. Проте матеріали справи не містять доказів повернення виконавчого документу стягувану.

Також матеріали справи не містять доказів того, що виконавче провадження було закінчено в порядку, встановленому ст.37 Закону України „Про виконавче провадження".

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням вимог ст. 213 ЦПК України і підлягає скасуванню на підставі п.2 ч.І ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення.

Колегія суддів вважає, що скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, оскільки Державна виконавча служба у Ленінському районі АРК не надала доказів того, що нею відповідно до ч.б ст.30 Закону України „Про виконавче провадження" рішення суду виконувалось примусово або було передано до іншого органу (Державне казначейство), який виконує рішення про стягнення коштів з рахунків бюджетних установ, а також про те, що виконавчий документ на підставі ст.40 вказаного Закону був повернутий стягувачеві.

Оскільки відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а Державна виконавча служба у Ленінському районі АРК не навела доказів примусового виконання рішення суду про стягнення з Ленінської райдержадміністрації суми на користь ОСОБА_1, скарга останньої підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Ленінського районного суду АР Крим від 11 травня 2006 року скасувати. Скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Визнати неправомірною бездіяльність Державної виконавчої служби у Ленінському районі АРК і зобов'язати її виконати рішення Ленінського районного суду АРК від 04.08.1999 року по виконавчому листу № 2-1887, виданому на підставі рішення.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двох місяців.