Справа № 22-ц-1255                                  Головуючий у 1-й інстанції В"юник Н.Г.

Категорія 34                                                Суддя-доповідач Сибільова Л.О.

РІШЕННЯ

 іменем України

30 жовтня 2007 року колегія суддів судової палати в цивільних справах

апеляційного суду Сумської області у складі:

головуючого - Попруги С. В.,

суддів                        - Сибільової Л.О.,  ГагінаМ. В.,

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,  та осіб,  які беруть участь у справі - позивачки ОСОБА_1.,  відповідача ОСОБА_2.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 13 липня 2007 року

у справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про розподіл майна подружжя,

встановила:

В квітні 2007 року ОСОБА_1звернулась з вищезазначеним позовом до свого колишнього чоловіка ОСОБА_2.,  мотивуючи свої вимоги,  уточнивши їх в послідуючому,  тим,  що вони перебували в зареєстрованому шлюбі з 20 березня 1970 року,  який розірваний 28 листопада 2000 року. Проживають з відповідачем окремо з жовтня 2004 року. Питання про розділ майна подружжя на час розірвання шлюбу та фактичного припинення шлюбних стосунків не вирішувалось. В період перебування в шлюбі на спільні кошти подружжя вони збудували будинок з надвірними будівлями,  який зареєстрували 24 грудня 1987 року за відповідачем.  Відповідач відмовляється добровільно розділити домоволодіння,  самостійно розпоряджається ним.

Просила визнати за кожним з них право власності на Уг частину жилого будинку з надвірними будівлями,  розташованого в селищі АДРЕСА_1(а.с.  4-5).

Зазначеним рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_1задоволено.

Визнано за кожною з сторін право власності на Уг частину будинку з надвірними будовами,  розташованого в АДРЕСА_1,  вартістю 47758 грн. 50 коп.,  та на Уг частину земельної ділянки,  переданої у власність ОСОБА_2

Стягнено з ОСОБА_2на користь ОСОБА_1судові витрати в сумі 508 гр.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2.,  посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права,  зокрема,   ст.  368 ч.4 ЦК України,   ст.   ст.  11,  24 ЦПК України,  невідповідність висновків суду обставинам справи,  неповне з"ясування обставин справи,  неналежну оцінку доказів в справі,  просить рішення скасувати та постановити нове,  яким відмовити ОСОБА_1в задоволенні позовних вимог. Зазначає,  що в будівництві спірного будинку брала участь його мати ОСОБА_3.,  яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1року,  проживала разом з сторонами,  була членом їх сім'ї,  а тому спірний будинок належав трьом співвласникам в рівних частинах. Суд не з"ясував причину пропуску позивачкою строку звернення до суду,  який розпочався після розлучення в 2000 році,  та не залишив позовну заяву без

розгляду. Позивачка не просила поновити строк позовної давності. Визнаючи за позивачкою право власності на Уг частину земельної ділянки,  суд вийшов за межі позовних вимог,  поскільки позивачка не зверталась з таким позовом до суду. Земельну ділянку він приватизував самостійно. Позивачка не ставила вимогу про визнання рішення Великописарівської селищної ради про надання йому земельної ділянки у власність недійсним.  Ділянка не є спільним майном подружжя. Суд не розглянув клопотання про відвід всьому складу суду.

Вислухавши доповідь судді-доповідача,  пояснення апелянта,  який підтримав скаргу з мотивів,  в ній викладених,  позивачку,  яка заперечує проти скарги та вважає рішення суду вірним,  дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог,  заявлених в суді першої інстанції,  колегія суддів вважає,  що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Рішення суду узгоджується з нормами матеріального права,  зокрема,   ст.   ст.  22 ч.1,  28 ч.1,  29 ч.3 КпШС України згідно яких майно,  нажите подружжям за час шлюбу,  є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння,  користування і розпорядження цим майном.  В разі поділу майна,  яке є спільною сумісною власністю подружжя,  їх частки визнаються рівними. До вимоги про поділ майна,  яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя,  встановлюється трирічний строк позовної давності.

Суд першої інстанції зробив правильний висновок про те,  що вказане домоволодіння придбане в період шлюбу сторін,  а тому сторони мають право власності на цей будинок в рівних долях.

З матеріалів справи вбачається,  що сторони зареєстрували шлюб 20 березня 1971 року,  який розірваний 28 листопада 2000 року (а.с.  8-9).

8 серпня 1980 року ОСОБА_2 купив будинок у селищі АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Великописарівської селищної ради № 63 від 9 квітня 1981 року «Про дозвіл перебудови індивідуального житлового будинку» затверджене рішення загальних зборів колгоспників колгоспу «Дружба» від 6 грудня 1980 року № 6 про надання земельної ділянки ОСОБА_2. для будівництва індивідуального житлового будинку в селищі Велика Писарів ка. Рішенням виконкому № 117 від 14 квітня 1981 року ОСОБА_2 було дозволено побудувати новий житловий будинок замість старого,  що прийшов у непридатний стан,  на земельній ділянці,  що знаходиться в його користуванні,  по АДРЕСА_1. Будинок був введений в експлуатацію 28 серпня 1987 року,  і рішенням виконкому Великописарівської селищної ради від 17 вересня 1987 року затверджений акт державної комісії та дозволено МЕТІ видати свідоцтво про право особистої власності. 24 грудня 1987 року ОСОБА_2 було видане свідоцтво про право власності на житловий будинок замість договору купівлі-продажу від 8 серпня ] 980 року.

Згідно довідки Охтирського міського бюро технічної інвентаризації від 28 березня 2007 року,  домоволодіння в АДРЕСА_1зареєстроване за ОСОБА_2 на праві особистої власності. Вартість вказаного домоволодіння складає 95519 гривень (а.с. Ю,  34).

З зазначеного вбачається,  що і старий будинок був куплений,  і новий будинок був побудований на місці старого знесеного будинку в період перебування сторін в зареєстрованому шлюбі,  а тому є спільною сумісною власністю подружжя.

Висновків суду в цій частині не спростовують доводи апелянта про участь його матері у будівництві будинку. Його мати за життя з вимогою про визнання її

права на частку в будинку не зверталась. Доказів про те,  що вона брала участь у будівництві будинку,  що сторони і вона будували будинок за спільні кошти як спільну власність трьох членів сім'ї,  відповідач не надав. Належний матері будинок в смт.  В.Писарівка,  який вона купила в 1971 році,  був проданий лише в 1991 році.

В зв'язку з наведеним доводи позивачки про те,  що будинок був побудований як спільне майно подружжя,  суд вірно визнав обгрунтованими,  і доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Та обставина,  що позивачка з 14 листопада 2000 року була прописана за іншою адресою в АДРЕСА_2будинку тітки відповідача,  не є доказом доводів відповідача про те,  що вона не вимагала визнати за нею право на частину спірного будинку та не проживала в ньому з 2000 року,  в зв'язку з чим пропустила строк позовної давності. В справі є достатньо доказів тому,  що позивачка проживала в спірному будинку до жовтня 2004 року,  після чого переїхала в м.  Бориспіль Київської області,  і ці докази відповідач не спростував. Відповідач не заперечував права позивачки на будинок,  в якому вона проживала певний час після розлучення,  тому строк позовної давності почався не з моменту розірвання шлюбу,  як стверджує апелянт,  а з часу,  коли позивачка дізналась про порушення її права на будинок,  і до часу її звернення з позовом до суду цей строк не закінчився.

Як вбачається з матеріалів справи,  позивачка відповідно до вимог  ст.   ст.  118-120 ЦПК України не зверталась до суду з позовною заявою про визнання за нею права на 1/2 частину земельної ділянки,  переданої у власність відповідачеві в порядку приватизації. Таке прохання позивачка висловила лише в судових дебатах.

Довідкою виконкому Великописарівської селищної ради від 07 червня

2007 року підтверджується,  що земельна ділянка по АДРЕСА_1передана у приватну власність ОСОБА_2. на підставі рішення

В.Писарівської селищної ради від           16 вересня 1993 року у розмірі 0, 15 га під

забудовою та 0, 42 га для ведення особистого підсобного господарства.

Відповідач не отримував Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку,  а тому вона не може вважатись власністю відповідача,  а лише знаходиться в його користуванні. Рішення селищної ради не є правовстановлюючим документом про право власності ( ас.  53).

В зв'язку з зазначеним суд,  вирішивши питання про право власності на земельну ділянку,  всупереч ч. 1  ст.  11 ЦПК України,  вийшов за межі позовних вимог,  а тому апеляційна скарга в цій частині підлягає задоволенню,  а рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.

Керуючись  ст.  ст.  303,  307,  308,  313-315 ЦПК України,  колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2задовольнити частково.

Рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 13 липня 2007 року в даній справі в частині визнання за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку на 1/2 частину за кожним скасувати.

В іншій частині рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.