КОПІЯ
Вирок постановлено під головуванням майора юстиції ДОБРОВОЛЬСЪКОГО А.М. Доповідач: підполковник юстиції ЛАШЕВИЧ В.М.
УХВАЛА
ІМ'ЯМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2006 року місто Київ
Військовий апеляційний суд Центрального регіону України у складі: головуючого - полковника юстиції ГОВОРУХИ В.І., суддів - підполковника юстиції ТКАЧУКА О.С. та підполковника юстиції ЛАШЕВИЧА В.М., з секретарем КУГНІЧЕНКО Н.І., з участю військового прокурора Житомирського гарнізону підполковника юстиції КОЦЮБИ С.А, старшого помічника військового прокурора - начальника слідчої частини військової прокуратури Житомирського гарнізону старшого лейтенанта МИКОЛАИЧУКА А.Б., виправданого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката ОСОБА_2, у відкритому судовому засіданні в приміщені суду розглянув кримінальну справу за апеляцією військового прокурора Житомирського гарнізону підполковника юстиції КОЦЮБИ С.А. на вирок військового місцевого суду Житомирського гарнізону від 11 серпня 2006 року, відповідно до якого колишній начальник Житомирської квартирно-експлуатаційної частини (надалі КЕЧ) району підполковник запасу ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Суми, українець, громадянин України, з вищою освітою, на теперішній час в шлюбі не перебуває, засуджений 18 серпня 2005 року військовим місцевим судом Житомирського гарнізону за ст. 423, ч. 2 КК України до трьох років позбавлення волі та на підставі ст. 75 того ж КК звільнений від відбування цього покарання із випробовуванням з іспитовим строком один рік, проходив військову службу на офіцерських посадах в Збройних Силах з червня 1988 року по травень 2005 року, який мешкає за АДРЕСА_1, виправданий за обвинуваченням у скоєнні злочинів, передбачених ст. ст. 423, ч. 2 та 366, ч. 2 КК України, на підставі ст. 6, п. 2 КПК України, тобто за відсутністю в його діях складу цих злочинів.
Згідно з вироком суду першої інстанції, ОСОБА_1, у відповідності до обвинувального висновку, обвинувачувався в тому, що він, як військова службова особа - начальник Житомирської КЕЧ району, протягом 2002 - 2003 років, зловживаючи своїм службовим становищем в інтересах третіх осіб, всупереч інтересам служби та в порушення вимог ст. 14 Конституції України, ст. ст. 11, 58 та 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 16 Статуту гарнізонної та вартової служби Збройних Сил України, п. п. 3.1.3 та 3.1.9 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, яке введено в дію наказом Міністра оборони України № 300 від 16 липня 1997 року, п. п. 23, 28, 36, 43, 44, 46 та 50 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України..., яке затверджено наказом Міністра оборони України № 483 від 22 грудня 1997 року, п. п. 24 та 101 Положення про квартирно-експлуатаційну службу та квартирне забезпечення Радянської Армії і Військово-Морського Флоту, яке введено в дію наказом Міністра оборони СРСР № 75 від 22 лютого 1977 року, п. п. 1.1, 1.2 та 2.10 Положення про порядок ведення лісового господарства у лісах, що знаходяться на землях, наданих для потреб оборони, яке затверджено наказом Міністра оборони України № 22 від 21 січня 1997 року, посадової інструкції № 1 начальника Житомирської КЕЧ району, яка затверджена начальником квартирно-експлуатаційного управління Північного оперативного командування 20 листопада 2002 року, ст. ст. 84 та 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 9, 18 та 22 Лісового кодексу України, ст. 30 та 31 Закону України «Про землеустрій», ст. ст. 1 та 2 Закону України «Про використання земель оборони», а також ст. ст. 31, 32, 34 та 35 Закону України «Про власність», з метою допомогти релігійній місії «Карітас-Спес» Римсько-католицької церкви в Україні, ІНФОРМАЦІЯ_2 громадянину ОСОБА_3, Житомирській дирекції ВАТ «Укртелеком» та приватному підприємцю ОСОБА_4 набути право користування, в тому числі право власності на земельні ділянки відповідно площами 5,926 га, 7,239 га, 5,0 га та 0,9497 га з числа земель військового містечка НОМЕР_1, на яких знаходяться лісові насадження та ведеться лісове господарство Міністерства оборони України, без згоди землекористувача - Зарічанського військового лісництва Шепетівського військового лісгоспу, направляв на ім'я командувача військами Північного оперативного командування клопотання, в яких пропонував передати в розпорядження органів місцевого самоврядування зазначені земельні ділянки. На підставі вказаних клопотань Міністром оборони України та начальником розквартирування військ і капітального будівництва Збройних Сил України - начальником Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України було прийнято рішення про надання згоди на передачу цих земельних ділянок в розпорядження органів місцевого самоврядування. Всього, на думку державного обвинувачення, незаконно було передано з числа земель оборони, а саме військового містечка НОМЕР_1 у комунальну та приватну власність чотири земельні ділянки загальною площею 19,1147 га на загальну
'2 вартість 719811 гривень з лісовими насадженнями загальною вартістю 53877 гривень 70 копійок, чим заподіяно державі в особі Міністерства оборони України матеріальні збитки на загальну суму 773688 гривень 70 копійок.Крім того, як вказано у вироку суду гарнізону, органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався і в тому, що він, як вищеназвана військова службова особа, діючи в інтересах третіх осіб, а саме бажаючи допомогти релігійній місії «Карітас-Спес» Римсько-католицької церкви в Україні, ІНФОРМАЦІЯ_2 громадянину ОСОБА_3, Житомирській дирекції ВАТ «Укртелеком» та приватному підприємцю ОСОБА_4 в набутті права користування, в тому числі і права власності на земельні ділянки з числа земель військового містечка НОМЕР_1, надсилав на ім'я командувача військами Північного оперативного командування клопотання за вихідними НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 та НОМЕР_5, які є офіційними документами і до яких він вніс завідoмо неправдиві відомості, що зазначені земельні ділянки за призначенням не використовуються. Це призвело до незаконної передачі з числа земель військового містечка НОМЕР_1, тобто із загальнодержавної власності, до земель комунальної та приватної власності чотирьох земельних ділянок з лісовими насадженнями, чим були заподіяні державі в особі Міністерства оборони України матеріальні збитки на загальну суму 773688 гривень 70 копійок, що в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Вищевикладені дії кваліфіковані обвинуваченням за ст. ст, 423, ч. 2 та 366, ч. 2 КК України, як інше зловживання військовою службовою особою службовим становищем, вчинене в інтересах третіх осіб, що спричинило тяжкі наслідки, а також службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей та видачу завідомо неправдивих документів, що спричинило тяжкі наслідки.Суд першої інстанції, розглянувши справу та оцінивши зібранні докази, дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_1 за обвинуваченням у скоєнні злочинів, передбачених ст. ст. 423, ч. 2 та 366, ч. 2 КК України, на підставі ст. 6, п. 2 КПК України, тобто за відсутністю в його діях складу цих злочинів.У своїй апеляції військовий прокурор, не погоджуючись з вироком суду гарнізону, просить його скасувати, як необгрунтований та такий, що за своїми висновками не відповідає фактичним обставинам справи, і постановити новий вирок, за яким визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 423, ч. 2 та 366, ч. 2 КК України, та призначити йому покарання згідно з законом. При цьому він наполягає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів повністю доведена зібраними і дослідженими в судовому засіданні доказами, а висновки суду, викладені у вироку, є, на його думку, хибними.
1. Апелянт вважає невмотbвованим, суперечливим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи висновок суду першої інстанції про те, що землекористувачем військового містечка НОМЕР_1на час відчуження зазначених чотирьох земельних ділянок була Житомирська КЕЧ району і тому погодження з Шепетівським військовим лісгоспом на передачу цих земельних ділянок не потрібно. Хоча в підтвердження цьому захистом і була надана відповідна довідка Житомирської райдержадміністрації Житомирської області, однак, як вказано в апеляції, судом гарнізону не прийнято до уваги, що в державному акті на право користування землею, 1982 року, серії НОМЕР_6 в графі «землекористувач» значиться «Житомирська КЕЧ району (Зарічанське військове лісництво)», тобто фактично, за ствердженням військового прокурора, землекористувачами були визнані дві організації.
Далі автор апеляції з посиланням на Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженим наказом Міністра оборони України № 483 від 22 грудня 1997 року, вказує, що цей нормативний акт чітко розмежовує поняття «землекористувачі» та «квартирно-експлуатаційні частини районів» і відмічає, що на останніх покладаються тільки функції обліку всіх земель, наданих для потреб Міністерства оборони України, і відомчий контроль за використанням та охороною цих земель, а оформлення передачі зазначених земель місцевим органам влади здійснюють землекористувачі спільно з квартирно-експлуатаційною частиною. До того ж, військовий прокурор акцентує увагу і на п. 1 даного Положення, згідно якому землі (земельні ділянки) надаються військовим частинам, підприємствам та організаціям Збройних Сил України для їх розміщення та постійної діяльності, в зв'язку з чим він переконаний, що Житомирська КЕЧ району є землекористувачем за умови наявності у неї державного акту тільки тих земель, на яких вона розташована або займається визначеною Положенням про КЕЧ діяльністю. Будуючи ж свій захист від пред'явленого обвинувачення, як вказано в апеляції, ОСОБА_1 відстоював в судовому засіданні позицію, що Житомирська КЕЧ району є землекористувачем усіх земель, які перебувають у неї на обліку.
Продовжуючи обґрунтовувати помилковість висновку суду про те, що землекористувачем військового містечка НОМЕР_1(Зарічанське військове лісництво Шепетівського військового лісгоспу) була на час відчуження земельних ділянок Житомирська КЕЧ району, апелянт звертає увагу на досліджені в судовому засіданні облікові документи, які, згідно із зазначеним Положенням, ведуться у Житомирській КЕЧ району, а саме на індивідуальну картку обліку земельної ділянки (форма 403), відомість наявності та використання земельної ділянки (форма 405) та книгу обліку земельних ділянок (форма 404). Ці документи, як він переконаний, підтверджують, що землі військового містечка НОМЕР_1були надані саме Зарічанському військовому лісництву Шепетівського військового лісгоспу для ведення лісового господарства для потреб оборони. При цьому він приводить покази в судовому засіданні свідка - ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5, який пояснював, що КЕЧ районів веде тільки облік наданих для потреб оборони земель, а землекористувачами являються ті військові частини, якими ці землі безпосередньо використовуються. Це ж саме підтверджено, на його думку, і показами в суді свідка -колишньогоІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6, яка пояснювала, що КЕЧ району не є землекористувачем, а є органом, який веде облік наданих для потреб Міністерства оборони України земель і контроль за їх використанням.
Щодо показів свідка ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_5, які приведені в апеляції та вказують на те, що жодній із військових частин на території Житомирського району не видавалися державні акти про право користування землею, а всі вони були видані виключно Житомирській КЕЧ району, то військовий прокурор пояснив їх тим, що, відповідно до наказів як Міністра оборони СРСР № 75 від 22 лютого 1977 року, так і Міністра оборони України № 483 від 22 грудня 1997 року, оплата робіт, пов'язаних з оформленням державних актів і встановленням меж відведених земельних ділянок на місцевості, проводиться за рахунок коштів, розпорядником яких є саме КЕЧ районів. Одночасно він наголосив, що у всіх без виключення випадках питання передачі земельних ділянок було погоджено трьома посадовими особами - начальником Житомирської КЕЧ району, начальником Житомирського гарнізону та командиром тієї чи іншої військової частини (у випадках передачі земельної ділянки з числа земель військового містечка НОМЕР_1це питання, окрім начальника Житомирської КЕЧ району та начальника Житомирського гарнізону, було погоджено з директором Шепетівського військового лісгоспу, до складу якого входить Зарічанське військове лісництво).
2. Суперечливим, невмотивованим і таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, автор апеляції вважає і висновок суду гарнізону про те, що ОСОБА_1 сам не приймав рішення про передачу чотирьох земельних ділянок з числа земель військового містечка НОМЕР_1, а тільки готував для цього необхідні документи вищестоящому командуванню, діючи в межах своїх повноважень. Саме дії ОСОБА_1 по підготовці і направленню вищестоящому командуванню документів для погодження встановленим порядком передачі чотирьох земельних ділянок з числа земель військового містечка НОМЕР_1місцевим органам самоврядування, як запевняє апелянт, за відсутності підстав вчиняти такі дії та з урахуванням того, що такі дії, на його думку, жодним чином не можуть бути розцінені вчиненими в інтересах служби, були інкриміновані ОСОБА_1 органами досудового слідства як інше зловживання військовою службовою особою службовим становищем в інтересах третіх осіб, що спричинило тяжкі наслідки. Та ж обставина, що ОСОБА_1 діяв в межах своїх повноважень, як вказує військовий прокурор, не може бути розцінена як така, що виправдовує станнього, оскільки б у разі виходу за межі наданих повноважень дії ОСОБА_1 кваліфікувалися б органами досудового слідства якперевищення ним службових повноважень.
3. Апелянт наполягає і на помилковості висновку суду гарнізону в тій частині, що внаслідок дій ОСОБА_1 державі не було заподіяно матеріальної шкоди. При цьому він звертає увагу на те, що суд сам в мотивувальній частині вироку зазначив, що всього з числа земель військового містечка НОМЕР_1було передано із загальнодержавної власності в комунальну та приватну власність чотири земельні ділянки загальною площею 19,1147 га на підставі підготовлених і поданих ОСОБА_1 документів. Більш того, як відзначив автор апеляції, на момент передачі цих земельних ділянок ще не було проведено розмежування земель державної і комунальної власності відповідно до вимог Закону України «Про розмежування земель державної і комунальної власності», що означає, що від продажу зазначених земельних ділянок тільки 10% одержаних коштів спрямовуються до державного бюджету, а 90% - до місцевого бюджету і йдуть на потреби місцевої громади, а не для загальнодержавних потреб. Привівши далі покази в судовому засіданні ОСОБА_1, свідка ОСОБА_8, акти прийому-передачі вказаних чотирьох земельних ділянок та договори куігівлі-продажу двох із них, а також пославшись на ст. 79, ч. 2 Земельного кодексу України, автор апеляції наполягає, що внаслідок передачі цих земельних ділянок державі була заподіяна визначена органами досудового слідства матеріальна шкода, яка складається з вартості переданих земельних ділянок та вартості розташованих на них лісових насаджень.
4. Невмотивованим, суперечливим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, апелянт вважає також висновок суду про те, що не є порушенням, за яке може настати кримінальна відповідальність, невнесення ОСОБА_1 в листи командиру військової частини А-1234 даних про ведення на території вказаних чотирьох земельних ділянок лісового господарства, оскільки на них були розміщені бази відпочинку. З посиланням на покази свідків ОСОБА_5, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, а також на розпорядження Житомирської райдержадміністрації Житомирської області, що право користування зазначеними чотирма земельними ділянками було припинено на підставі добровільної відмови від їх використання з боку Житомирської КЕЧ району, а не на підставі їх нецільового використання, військовий прокурор наполягає на тому, що суд взагалі не дав цим фактам ніякої оцінки і не взяв їх до уваги.
5. Помилковим, на думку автора апеляції, є висновок суду про відсутність доказів, що ОСОБА_1 діяв всупереч інтересам служби. При цьому він знову ж таки посилається на покази свідків ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12 та ОСОБА_7, а також наводить факти обізнаності ОСОБА_1 про незаконність знаходження на вказаних землях баз відпочинку, що, на його думку, свідчить саме про те, що ОСОБА_1 діяв всупереч інтересам служби.
Не погоджується військовий прокурор і з висновком суду, що потреба у використанні зазначених земельних ділянок відпала. Він вважає, що суд в даному випадку повинен був виходити не з власних міркувань ОСОБА_1, який не звернувся з цього приводу до представників Зарічанського військового лісництва, а керуватися п. 44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України..., яке затверджено наказом Міністра оборони України № 483 від 22 грудня 1997 року. Це, в свою чергу, як переконаний апелянт, могло вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість ОСОБА_1, на правильність застосування кримінального закону та на визначення міри покарання останньому.
7. Крім того, в апеляції ставиться питання, що суд гарнізону у виправдувальному вироку щодо ОСОБА_1 не вказав, чи визнане судом недоведеним пред'явлене цій особі обвинувачення, а також звертається увага, що мотивувальна частина вироку не містить підстав для виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Заслухавши доповідача, думку прокурора та його старшого помічника в підтримку апеляції, заперечення на неї виправданого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката, перевіривши матеріали справи та обміркувавши доводи апеляції, військовий апеляційний суд регіону вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом визнано встановленим, що на підставі розпорядження Ради Міністрів УРСР НОМЕР_7 та постанови Житомирського обласного виконавчого комітету НОМЕР_8 до фонду земель оборони була передана земельна ділянка загальною площею 700 га, яка розташована в селі Зарічани Житомирського району і області, і, згідно облікових документів, вона отримала найменування - військове містечко НОМЕР_1.
Тоді ж військове містечко НОМЕР_1було надано Зарічанському військовому лісництву Шепетівського військового лісгоспу для ведення на його території лісового господарства для потреб Міністерства оборони СРСР, Після цього між посадовими особами Прикарпатського військового округу, якому на той час підпорядковувалося Зарічанське військове лісництво, та керівниками державних підприємств міста Житомира були укладені договори про надання в безоплатне тимчасове користування земельних ділянок на території військового містечка НОМЕР_1під розміщення на них баз відпочинку та дитячих оздоровчих таборів.
3 1992 року власники баз відпочинку та дитячих оздоровчих таборів, які розташовані на території військового містечка НОМЕР_1, змінили форму власності з державної на приватну.
Під час проведення приватизації бази відпочинку та дитячі оздоровчі табори, а саме база відпочинку ВАТ «Укрльоноконоплепром», база відпочинку ВАТ «Мелодія» та дитячий табір «Льонок» ВАТ «Льонотекс», були передані до регіонального відділення фонду державного майна України в Житомирській області та продані суб'єктам господарювання недержавного типу.
Згідно державного акту серії НОМЕР_6, 1982 року, землекористувачем військового містечка НОМЕР_1є Житомирська КЕЧ району.
4 березня 2002 року до ОСОБА_1 звернувся представник релігійної місії «Карітас-Спес» Римсько-католицької церкви в Україні ОСОБА_13 з проханням розпочати відчуження на користь цієї релігійної місії земельної ділянки площею 5,926 га з числа земель військового містечка НОМЕР_1, на якій розташовані база відпочинку ВАТ «Мелодія» та дитячий табір «Льонок».
ОСОБА_1 надав ОСОБА_13 лист із зверненням від свого імені до голови Зарічанської сільської ради, в якому висловив клопотання про надання згоди на прийняття до земель запасу Зарічанської сільської ради зазначеної земельної ділянки площею 5,926 га з метою подальшої передачі до органів місцевого самоврядування.
Отримавши згоду Зарічанської сільської ради на прийняття до земель запасу зазначеної земельної ділянки, ОСОБА_1 17 червня 2003 року повідомив начальника Житомирського гарнізону, що землі військового містечка НОМЕР_1 не використовуються для потреб оборони. Після цього начальник Житомирського гарнізону дав згоду на відчуження земельної ділянки площею 5,926 га військового містечка НОМЕР_1 як такої, що не використовується для потреб Міністерства оборони України за цільовим призначенням.
В свою чергу ОСОБА_1 надіслав за вихідним НОМЕР_3 клопотання на ім'я командувача військами Північного оперативного командування, в якому висловив пропозицію передати земельну ділянку площею 5,926 га з числа земель військового містечка НОМЕР_1 в розпорядження місцевих органів самоврядування.
В результаті цього 31 грудня 2004 року Міністром оборони України, на підставі підготовлених та наданих ОСОБА_1 документів, було прийнято рішення НОМЕР_9 про надання згоди на її передачу в розпорядження місцевих органів самоврядування як такої, що не використовується для потреб оборони, а 11 жовтня 2005 року релігійна місія «Карітас-Спес» Римсько-католицької церкви в Україні отримала в оренду земельну ділянку військового містечка НОМЕР_1площею 5,926 га строком на 10 років з правом подальшого викупу.
В серпні 2002 року до ОСОБА_1 звернувся директор ТОВ «Восток-Електрик» громадянин ОСОБА_3 з проханням розпочати процес відчуження на користь даного товариства земельної ділянки площею 7,239 га з числа земель військового містечка НОМЕР_1, на якій розташована база відпочинку ТОВ «Восток-Електрик».
Погодившись з цим проханням, ОСОБА_1 звернувся до голови Зарічанської сільської ради з клопотанням про надання згоди на прийняття до земель запасу Зарічанської сільської ради зазначеної земельної ділянки площею 7,239 га.
Отримавши згоду Зарічанської сільської ради на прийняття до земель запасу зазначеної земельної ділянки, ОСОБА_1 19 серпня 2002 року, повідомив начальника Житомирського гарнізону, що землі військового містечка НОМЕР_1не використовуються для потреб оборони. Після цього начальник Житомирського гарнізону дав згоду на відчуження земельної ділянки площею 7,239 га військового містечка НОМЕР_1.
22 серпня 2002 року ОСОБА_1 надіслав на ім'я командувача військами Північного оперативного командування клопотання за вихідним НОМЕР_10 від того ж числа, в якому висловив пропозицію передати земельну ділянку площею 7,239 га з числа земель військового містечка НОМЕР_1в розпорядження органів місцевого самоврядування.
В свою чергу начальником розквартирування військ і капітального будівництва Збройних Сил України на підставі підготовлених та наданих ОСОБА_1 документів було прийнято 31 жовтня 2002 року рішення
НОМЕР_11 про надання згоди на передачу зазначеної ділянки в розпорядження місцевих органів самоврядування як такої, що не використовується для потреб оборони, а 16 березня 2004 року земельна ділянка площею 7,-239 га з числа земель військового містечка НОМЕР_1перейшла із загальнодержавної власності в комунальну.
14 травня 2003 року директор Житомирської дирекції ВАТ «Укртелеком» надіслав ОСОБА_1 листа НОМЕР_12 з проханням розпочати процес відчуження на користь Житомирської дирекції ВАТ «Укртелеком» земельної ділянки військового містечка НОМЕР_1загальною площею 5,0 га, на якій розташована база відпочинку.
Задовольняючи прохання Житомирської дирекції ВАТ «Укртелеком», ОСОБА_1 звернувся до голови Зарічанської сільської ради з клопотанням про надання згоди на прийняття до земель запасу Зарічанської сільської ради зазначеної земельної ділянки площею 5,0 га.
Коли ж 19 серпня 2003 року він отримав таку згоду Зарічанської сільської ради на прийняття до земель запасу вказаної земельної ділянки, то повідомив начальника Житомирського гарнізону, що землі військового містечка НОМЕР_1не використовуються для потреб оборони, а останній дав згоду на відчуження земельної ділянки площею 5,0 га військового містечка НОМЕР_1 як такої, що не використовується для потреб Міністерства оборони України за своїм цільовим призначенням.
Після цього ОСОБА_1 за вихідним НОМЕР_4 надіслав на ім'я командувача військами Північного оперативного командування клопотання, в якому висловив пропозицію передати земельну ділянку площею 5,0 га з числа земель військового містечка НОМЕР_1в розпорядження місцевих органів самоврядування.
В результаті цього 31 грудня 2004 року Міністром оборони України було прийнято рішення НОМЕР_9 про надання згоди на передачу земельної ділянки в розпорядження місцевих органів самоврядування як такої, що не використовується для потреб оборони.
В листопаді 2003 року до ОСОБА_1 звернувся приватний підприємець громадянин ФІШНОВИЧ В.М. з проханням розпочати процес відчуження на його користь земельної ділянки площею 0,9497 га з числа земель військового містечка НОМЕР_1, на якій розташована його база відпочинку.
ОСОБА_1 на прохання ОСОБА_4 звернувся до голови Зарічанської сільської ради з клопотанням про надання згоди на прийняття до земель запасу Зарічанської сільської ради зазначеної земельної ділянки площею 0,9497 га.
Отримавши 29 листопада 2003 року згоду Зарічанської сільської ради на прийняття до земель запасу зазначеної земельної ділянки, ОСОБА_1 повідомив начальника Житомирського гарнізону, що землі військового містечка НОМЕР_1 не використовуються для потреб оборони.
В свою чергу начальник Житомирського гарнізону дав згоду на відчуження земельної ділянки площею 0,9497 га військового містечка НОМЕР_1до земель запасу Зарічанської сільської ради як такої, що не використовується для потреб Міністерства оборони України за своїм цільовим призначенням.
Після цього ОСОБА_1 надіслав на ім'я командувача військами Північного оперативного командування клопотання за вихідним НОМЕР_5, в якому висловив пропозицію передати земельну ділянку площею 0,9497 га з числа земель військового містечка НОМЕР_1в розпорядження місцевих органів самоврядування.
В результаті 22 жовтня 2004 року Міністром оборони України було прийнято рішення НОМЕР_13 про надання згоди на передачу зазначеної ділянки в розпорядження місцевих органів самоврядування як такої, що не використовується для потреб оборони.
Всього з числа земель військового містечка НОМЕР_1було передано органам місцевого самоврядування чотири земельні ділянки загальною площею 19,1147 га.
Отже, суд дійшов правильних висновків про те, що землекористувачем військового містечка НОМЕР_1була на час відчуження зазначених земельних ділянок Житомирська КЕЧ району і ОСОБА_1 не приймав сам рішення про передачу зазначених ділянок, а тільки готував необхідні документи для цього вищестоящому командуванню, діючи в межах своїх повноважень. В свою чергу, ні органами досудового слідства, ні під час розгляду справи в суді не було доведено, що передача вказаних земельних ділянок потягла негативні наслідки для держави. Виходячи з цього, слід погодитися і з всіма іншими висновками суду гарнізону, які викладеш у вироку, а доводи апелянта про помилковість, суперечливість та необґрунтованість цих висновків слід визнати непереконливими.
Таким чином, не вбачаючи із матеріалів справи підстав для скасування чи зміни вироку суду першої інстанції та керуючись ст. ст. 362, 365, 366, 377 та 379 КПК України, військовий апеляційний суд регіону, -
УХВАЛИВ:
Вирок військового місцевого суду Житомирського гарнізону від 11 серпня 2006 року відносно ОСОБА_1 залишити без змін, а апеляцію військового прокурора Житомирського гарнізону - без задоволення.