Справа № 2-2545 За 2007р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2007р.  Стахановський міський суд Луганської області у складі головуючого судді Ромашки В.П. при секретарі Ращепкіній К.В. за участю

позивача ОСОБА_1. представника відповідача Сілєцької P.M.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду м. Стаханова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до 2-го ВОЄНИЗОВАНОГО ГІРНИЧОРЯТУВАЛЬНОГО ЗАГОНУ про стягнення середнього заробітку за час затримки при розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

Звертаючись до суду, позивач зазначив, що з 01.11.02 по 30.06.04р. він перебував у трудових відносинах з відповідачем, звільнений 24.06.04р. Заробітна плата за період з червня 1999р. по грудень 2000р. у сумі 2103грн 86коп, а також компенсація втрати частини заробітку йому була виплачена у вересні 2005р. За час затримки розрахунку при звільненні відповідач повинен виплатити йому 21667грн80коп., виходячи із середнього заробітку у розмірі 1547грн 70коп за 14 місяців затримки.

Відповідач надав письмові заперечення за позовом, не визнаючи позов та зазначивши, що у січні 2005р. ОСОБА_1 звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості з заробітної плати у розмірі 2103грн та компенсації за час затримки виплати зарплати у розмірі 677грн 55коп.. Рішенням суду від 14.02.05р. позов задоволено у повному обсязі. Станом на час звернення до суду з дійсним позовом рішення суду виконано повністю. Крім того, позивачем пропущено тримісячний строк для звернення до суду з дійсним позовом, який обчислюється з дня, коли він дізнався, чи повинен був дізнатися про порушення свого права. Жодної поважної причини для пропуску строку позивач не називає.

У судовому засіданні позивач позов підтримав у повному обсязі, пославшись на обставини, що викладено у тексті позовної заяви та пояснивши, що про те, що за час затримки розрахунку при звільненні він має право отримати середній заробіток, він дізнався у серпні 2007р.. Про те, що підприємство має перед ним заборгованість з заробітної плати на час звільнення він знав на день звільнення і з сумою заборгованості згоден, вона виплачена йому за рішенням суду.

Представник відповідача позов не визнав, пославшись на обставини, що викладено у письмових запереченнях та пояснив, що нічого не заважало ОСОБА_1  звернутися до суду своєчасно. Строк ним пропущено і підстав для його поновлення немає.

2

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що у задоволенні позову повинно бути відмовлено. При цьому приймає до уваги наступне:

Ніким не оспорюється, що у день звільнення ОСОБА_1у не було виплачено усі суми, що належали йому від підприємства. Не оспорюється розмір цих сум і те, що вони виплачені у повному обсязі за рішенням суду у листопаді 2005р.

Не оспорюється також розмір середньої заробітної плати позивача, тривалість часу, що минула з дня звільнення та дата звільнення.

Не оспорюється наявність у позивача можливості отримати будь-яку консультацію у фахівця у галузі права у тому числі з питань, що стосуються предмету спору, але він не вважав за потрібне їх отримати.

Відповідно до ст. 116, 117 КзПП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства , провадиться у день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначені строки, при відсутності спору про їх розмір, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.1 ст. 233, ст.234 КзПП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У разі пропуску з поважних причин строку, установленого ч.1 ст.233 КзПП України суд може поновити ці строки.

Позивач з дня звільнення знав про те, що йому у день звільнення та пізніше до дня виконання рішення суду не виплачено усі належні на день звільнення суми, але не вимагав виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При розгляді дійсного позову він не просить поновити пропущений строк, а у якості причини його пропуску називає свою необізнаність. Заперечення відповідача у тій частині, що причини, які можна було б визнати поважними для пропуску строку звернення до суду відсутні, на думку суду, є слушним. Суд бере до уваги, що від дня звільнення до дня звернення до суду з дійсним позовом минуло три роки та два місяці. Крім того, позивач мав можливість заявити відповідну вимогу у судовому засіданні при розгляді справи за його позовом про стягнення заборгованості з заробітної плати та компенсації втрати частини заробітку через несвоєчасну виплату. Поважних причин для поновлення пропущеного для звернення до суду строку суд не вбачає, необізнаність такою причиною суд не вважає, бо нічого не заважало позивачеві отримати відповідну консультацію.

Керуючись ст.10, 11, 60, 61, 131, 212, 213,214, 215 ЦПК України, ст. 116, 117, 233, 234 КзПП України суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 у позові до 2-го ВОЄНИЗОВАНОГО ГІРНИЧОРЯТУВАЛЬНОГО ЗАГОНУ про стягнення середнього заробітку за час затримки при розрахунку відмовити у повному обсязі.

3

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Луганської області через суд м. Стаханова шляхом подачі у десятиденний строк заяви про апеляційне оскарження та протягом двадцяти днів по тому - апеляційної скарги.